Девочки вы ругаетесь со своими подростками?

Сын. Почти 15 лет. Комната хуже газовой камеры. Носки после тренировок, кроссовки вонючие, жрачка повсюду. Кровать не застелена. На столе ужас.
Апофеоз, что он неделю ходит в моей толстовке, которую я ищу и проела мозг уже всем… а он не заметил… я тетя 52-го размера на секундочку… Естественно она уже засрана неимоверно.
Иногда ору так, что слышно на другом берегу Днепра, а иногда молча убираю и не трачу нервы. Жив, здоров и ладно. Этот период проходят все. Старший был тоже свином, а сейчас у него в квартире чище чем в операционной…

У дочки автора нет аллергии

все что не убрано - в мусор, не моет после себя посуду, значит положить еду в грязную )

Ні, не сварюсь
Моїй 14 (майже 15)
Не дуже охайна, але я ціную наші стосунки більше
Якщо щось на загальній території не так - спокійно пояснюю, нагадую за потреби.
Її кімната - це її кімната. В нас раз на тиждень приходить клінінг прибирати - попереджаю за день, що завтра буде прибирання, прошу прибрати в кімнаті ті речі, які вона не хоче, щоб чіпав клінінг.
В цілому завжди до дитини ставлюсь так, як хотіла б щоб ставились до мене - з розумінням і повагою.
І я коли щось прошу дочку зробити - вона або зробить, або аргументовано пояснить чому вона не хоче/не може і тоді ми в діалозі вирішимо питання

После таких сообщений чувствую себя недоматерью 🙈

Купленное за свои же деньги выбросит?

Не самі продуктивні і здорові відчуття (((
Хочу вам сказати, що нічого ідеального в цьому світі не існує, всі роблять свої помилки і це нормально) головне, якщо розумієш, що робиш щось не так - зупинитись, проаналізувати, зробити роботу над помилками, вибачитись, якщо треба і йти далі.
Я не знаю, чи потрібна вам моя порада, але на свій страх і ризик все-таки трохи розкажу свою історію, може вам буде цікаво чи корисно)
В мене була дуже сувора мама, від мене багато всього вимагали. Це сильно вплинуло і на мене, як на особистість (комплекс відмінниці, неадекватні вимоги до себе - «завжди є куди краще») і на мої методи виховання.
В дорослому віці в якийсь момент я спіймала себе на тому, що я повторюю свій сценарій вже зі своїми дітьми.
Я задалась питанням - чи хочу я, щоб мої діти мали таке саме дитинство як в мене і мені захотілось це виправити. І мені допомогло два прийоми.
Перший - це чітко для себе усвідомити, що мої діти - це такі самі люди як і я, просто маленькі. В них є такі самі емоції, переживання, проблеми і втома. Вони не маленькі роботи, які мають мене слухатись виключно тому, що я їх народила.
Другий момент - я завжди, навіть в самих емоційних ситуаціях ставлю себе на місце дитини і намагаюсь зрозуміти, як би я хотіла, щоб до мене поставились в такій ситуації? Мені це дуже допомагає глянути на ситуацію з іншого боку і змінити свою стратегію поведінки, навіть якщо «з підкорки» лізе якась дичина одразу.
Ну і повага. Я люблю, щоб поважали мене і мій простір, мої речі? З повагою ставились до моїх рішень, моїх бажань? Люблю. Значить, я маю так само ставитись до оточуючих, в тому числі до дітей - в першу чергу до них, бо це мої самі близькі люди.
І я жодного разу не пошкодувала, що змінила свою поведінку. Мені багато розповідали, що мої діти вилізуть мені на голову, що в мене будуть з ними проблеми, я ще відвідаю результати свого виховання, що вони не знають відмови і тому виростуть неконтрольованими і тп. Мої діти ще не зовсім виросли, вони тільки підлітки, попереду ще може звичайно бути щось «веселе», але наразі я задоволена результатами, в моїх дітей немає підліткових приколів (крім кислого обличчя, але тут треба просто відійти в сторону і дати дитині пережити негативні емоції, які частіше за все викликані гормонами і поговорити пізніше)
Але найголовніше, що я ціную в своїх дітях - це те, що вони чітко знають, чого хочуть, вміють домовлятись, аргументувати свою позицію, розуміють, чому існують ті чи інші заборони і не протестують проти них, тому що чітко знають - навіщо це треба. Тобто в них вже вшито - якби це було безпечно/можливо - батьки б зробили чи дозволили. Якщо вони забороняють - значить на то є певні причини.
Це не було легко, це була робота над собою в першу чергу, ловити всі ці автоматичні реакції і заміняти їх продуманими діями і словами. Але воно того варте.

да

Ничего не помогло. Я всегда говорила, что у меня будет домработница и я не буду сама убирать. Все ржали и говорили, что я фигню придумываю и кучу всякого бреда еще говорили. И да, таки у меня домработница и она убирает.