Мао_Мяо• Изменено 20 октября в 20:23
Хотите выучить украинский?
Говорите на нем. Другого варианта нет.
Я из Луганска і вперше зустріла україномовну людину у майже 20 років в Києві. Зараз я майже не відчуваю різниці, бо через те, що більшість моїх знайомих принципово перейшли на українську, мені доводиться постійно нею спілкуватись.
Поэтому в некоторые моменты я даже останавливаюсь на секунду, пытаясь понять на каком языке я говорю - я перестала чувствовать разницу.
В мене більше немає проблем з вираженням думок чи недостатнім словниковим запасом. Переключення між мовами стало органічним.
Тому просто переходьте, використовуйте цю можливість усюди, бо
«Чем больше языков ты знаешь, тем больше ты человек».
Я из Луганска і вперше зустріла україномовну людину у майже 20 років в Києві. Зараз я майже не відчуваю різниці, бо через те, що більшість моїх знайомих принципово перейшли на українську, мені доводиться постійно нею спілкуватись.
Поэтому в некоторые моменты я даже останавливаюсь на секунду, пытаясь понять на каком языке я говорю - я перестала чувствовать разницу.
В мене більше немає проблем з вираженням думок чи недостатнім словниковим запасом. Переключення між мовами стало органічним.
Тому просто переходьте, використовуйте цю можливість усюди, бо
«Чем больше языков ты знаешь, тем больше ты человек».
показать весь текст
15
3
20
81
0
В тому сенсі, що ми його розуміємо, але немає навичок спілкування. Я закінчила школу на русском языке, так само і академію. За 6 років навчання та рік інтернатури в нас українською мовою спілкувався лише 1 викладач.
І до речі, школу я закінчила з педаллю, але той варіант мови який нас викладали - це дуже спрощений, максимально наближений до кацапськоі мови. Та й тенденція називати україномовних се(юбками не сприяла повазі до рідної мови, до своєї автентичності
І до речі, школу я закінчила з педаллю, але той варіант мови який нас викладали - це дуже спрощений, максимально наближений до кацапськоі мови. Та й тенденція називати україномовних се(юбками не сприяла повазі до рідної мови, до своєї автентичності
1
Вибачте, але я ніби ні слова не казала про систему. Я казала про людські відносини. Це вже ваша особиста інтерпретація.
1
Донецьк та Луганськ, Дніпро, Харків майже повністю були російськомовні. На 2014 рік 70% шкіл Донбасу були руськими. Для порівняння на той час в Дніпрі були лічені руські школи і ще трошки шкіл з руськими класами, тобто на паралелі з 3-4 класів 1 клас був руський
Вы не можете контролировать чувства других людей, каждый имеет право на свои эмоции, и это не зависит от вас, вот вообще. Здоровая позиция предполагает уважение к чувствам других, но без отказа от собственных потребностей и комфорта. И через боль, дискомфорт, ломая себя делать что-то в угоду чужому потенциальному комфорту - это реально не ок и гиперэмпатия. А еще это комплекс дезертира (чувствуете себя так, будто сбежали с поля боя, бросили в трудную минуту и всё что вы делаете - теперь недостаточно для того, чтобы искупить свою вину неучастия)
1
Если им больно, то пусть дома сидят. Те, кто потерял детей и мужей , например, только в нашем офисе их двое, вам бы плюнули в лицо, и были бы правы, если б ещё в морду дали.
Ні, все набагато простіше. Я їх поважала і поважала їх позицію. Я бачила всі причинно-наслідкові звʼязки. Тому й перейшла. З часом я покращила свої навички, зберігала відносини та жодного разу про це не пожалкувала.
2
Так, я теж в школі англійську знала краще за українську. Але як бачите - було б бажання та правильна мотивація.
Зрелая личность выбирает изменения ради собственного роста и гармонии, а не под давлением внешних ожиданий или из-за чувства долга. У меня всё.
3
Для цього я вчила три іноземні мови. А у випадку української - це про людяність та повагу. В мене високий рівень інтелекту, можу собі дозволити швидко вчити різні мови в якості розваги. І емоційного інтелекту в тому ж числі. Тому мені важко зрозуміти вашу позицію.
1
1
І я перейшла. Зараз, через роки, я вже і думаю українською.Побачила вдео де говорю російською - як наче і не я, так дивно)
І коли я переїхала до Луганська у 2006, українська там була, на відміну від мого Ізмаїла та Одеси 🤷
Я родилась на территории Украины и выросла. Училась на украинском итак, но уже много лет нигде его не использую. Дети также, сын учился в украинской гимназии, мы уехали он учится вообще на другом языке, украинский не помнит даже уже
Так, ви маєте рацію. Ті, хто перейшов не мову, або вивчає її, це зрілі особистості, свідомі люди. Це ті люди, які дійсно обрали своє власне зростання і усвідомлення себе як окремої нації, як окремого народу зі своєю окремою мовою, традиціями тощо
1
1
Я там жила з року народження і поїхала звідти о 2009 після закінчення школи. За весь час я зустріла одну родину викладачів в університеті, які спілкувались українською. І йе все одно був не Луганськ, а Донецька область. Окрім них я за все своє життя жодного разу не зустрічала там україномовних людей.
Але ще раз повторю - було б бажання. Тим паче це рідна мова, яка використовується усюди - від державних установ до кінотеатрів. Важко та соромно її не знати.
Але ще раз повторю - було б бажання. Тим паче це рідна мова, яка використовується усюди - від державних установ до кінотеатрів. Важко та соромно її не знати.
Я жила 2006-2014, зустрічала. Це при тому, що вважала, що української у Луганську не буде, це ж Донбас. Почула, здивувалась. Вдома на той час я української на чула.
А ще приїжджали співробітники з півночі області, які в більшості розмовляли конкретно українським суржиком.
А ще приїжджали співробітники з півночі області, які в більшості розмовляли конкретно українським суржиком.
Не знаю, де і від кого ви там чули українську, от чесно. Я жила в 2009-2010 і навчалася там в інституті в 1994-1998, там навіть натяку на українську не було, школи російські, викладання в вузах теж було виключно російською, навколо розмовляли всі теж виключно російською.
Про 90-і нічого не знаю, я до чоловіка приїхала у 2006. Чула просто на вулицях. Згодом додались колеги з області. Своє здивування з наявності української пам´ятаю ось вже майже 20 років.
А ось коли ми виїхали у 2014 назад до мене, то вже і вдома люди розмовляли у тому числі українською.
Наступне здивування було у 2018, коли шукали школу в Одесі, а вони нам траплялися виключно з українською мовою навчання. Російською було, просто нам траплялися постійно адреси, прив´язані саме до українських шкіл. Та й в цілому я все ще тоді не очікувала побачити такого в Одесі. Але так було. Зараз зовсім по іншому.
А ось коли ми виїхали у 2014 назад до мене, то вже і вдома люди розмовляли у тому числі українською.
Наступне здивування було у 2018, коли шукали школу в Одесі, а вони нам траплялися виключно з українською мовою навчання. Російською було, просто нам траплялися постійно адреси, прив´язані саме до українських шкіл. Та й в цілому я все ще тоді не очікувала побачити такого в Одесі. Але так було. Зараз зовсім по іншому.
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу