з хусткою в рукаві й каблучкою на мізинці,
коли її темне вікно роз’їдала імла,
як іржа роз’їдає старі есмінці?
Курила бельгійський тютюн,
міцніший, ніж зазвичай.
Сварилася з поліцейськими – п’яна і грізна.
Любила сухе вино, пила у фаст-фудах чай –
індійський, мов океан,
чорний, як власна білизна.
Й пила за те, що ніхто не зможе її знайти,
за те, що проймається спокоєм
душі золота матерія.
Лежала на теплому спальнику –
оголена, мов дроти,
тиха, наче вода, сонна, ніби артерія.
Що по ній залишилось? Якісь борги,
які я поволі сплачував, книги і мапи,
якісь випадкові друзі, якісь вороги,
яких я насправді не знав,
хоч насправді мав би.
Лишилися речі в її шухляді, ніби в журбі,
календарик із її місячними,
щоби я не міг помилитись.
Лишилась бритва, яку я врешті забрав собі,
і завжди різав обличчя,
намагаючись поголитись.
коли її темне вікно роз’їдала імла,
як іржа роз’їдає старі есмінці?
Курила бельгійський тютюн,
міцніший, ніж зазвичай.
Сварилася з поліцейськими – п’яна і грізна.
Любила сухе вино, пила у фаст-фудах чай –
індійський, мов океан,
чорний, як власна білизна.
Й пила за те, що ніхто не зможе її знайти,
за те, що проймається спокоєм
душі золота матерія.
Лежала на теплому спальнику –
оголена, мов дроти,
тиха, наче вода, сонна, ніби артерія.
Що по ній залишилось? Якісь борги,
які я поволі сплачував, книги і мапи,
якісь випадкові друзі, якісь вороги,
яких я насправді не знав,
хоч насправді мав би.
Лишилися речі в її шухляді, ніби в журбі,
календарик із її місячними,
щоби я не міг помилитись.
Лишилась бритва, яку я врешті забрав собі,
і завжди різав обличчя,
намагаючись поголитись.
1
3
1
13
0
Намагаюсь уявити цю жінку. Чомусь уявляю алкоголицю. В мене є така знайома, мабуть її чоловік також міг би написати про неї таких вірш. Ніяких теплих спогадів, крім того ,що вона пила і як овартлась, ну може ще календарик з місячними.
насправді цей вірш не про алкоголічку, а про ...
Цей вірш — глибокий, інтимний, сповнений туги й пам’яті.
Він побудований як спогад про жінку, яка була — і зникла. Про присутність, що розчинилася у тумані, але залишила по собі «дрібниці» — матеріальні й нематеріальні — від яких болить душа.
Основні мотиви:
Зникнення і пам’ять.
Ліричний герой згадує жінку після її відходу. Її вікно «роз’їдала імла», вона поступово щезала, як старий есмінець, що іржавіє в морі. Це образ зникання — не тільки фізичного, а й духовного, побутового.
Побут і бунт.
Вона живе в деталях: бельгійський тютюн, сухе вино, чай у фастфудах. Курить, свариться з поліцією — жінка незалежна, норовлива, вільна. Її «темне вікно» протиставлене зовнішньому світові — вона всередині себе.
Самотність і ніжність.
Ліричний герой говорить про неї з болем, але без ідеалізації. Вона п’є «за те, що ніхто не зможе її знайти» — це свобода, але й відчай. Її оголеність — не лише фізична, а й духовна: «тиха, наче вода, сонна, ніби артерія».
Пам’ять через речі.
Після неї лишаються речі — «книги, мапи, шухляда», навіть календарик із місячними — деталі, що зворушують буденністю. Вони стають матеріальними уламками пам’яті. Бритва, якою він «завжди різав обличчя», — символ болю, який залишила її присутність.
Тон і стиль:
Текст поєднує інтимну сповідальність із урбаністичною поетикою.
Є щось від Бродського чи Андруховича — буденне, але з відчуттям безодні.
Мова точна, образи жорсткі, але з глибокою ніжністю.
Цей вірш — глибокий, інтимний, сповнений туги й пам’яті.
Він побудований як спогад про жінку, яка була — і зникла. Про присутність, що розчинилася у тумані, але залишила по собі «дрібниці» — матеріальні й нематеріальні — від яких болить душа.
Основні мотиви:
Зникнення і пам’ять.
Ліричний герой згадує жінку після її відходу. Її вікно «роз’їдала імла», вона поступово щезала, як старий есмінець, що іржавіє в морі. Це образ зникання — не тільки фізичного, а й духовного, побутового.
Побут і бунт.
Вона живе в деталях: бельгійський тютюн, сухе вино, чай у фастфудах. Курить, свариться з поліцією — жінка незалежна, норовлива, вільна. Її «темне вікно» протиставлене зовнішньому світові — вона всередині себе.
Самотність і ніжність.
Ліричний герой говорить про неї з болем, але без ідеалізації. Вона п’є «за те, що ніхто не зможе її знайти» — це свобода, але й відчай. Її оголеність — не лише фізична, а й духовна: «тиха, наче вода, сонна, ніби артерія».
Пам’ять через речі.
Після неї лишаються речі — «книги, мапи, шухляда», навіть календарик із місячними — деталі, що зворушують буденністю. Вони стають матеріальними уламками пам’яті. Бритва, якою він «завжди різав обличчя», — символ болю, який залишила її присутність.
Тон і стиль:
Текст поєднує інтимну сповідальність із урбаністичною поетикою.
Є щось від Бродського чи Андруховича — буденне, але з відчуттям безодні.
Мова точна, образи жорсткі, але з глибокою ніжністю.
1
Ні, цей вірш не про «алкоголічку» в побутовому сенсі.
Алкоголь, тютюн, сварки з поліцією — це не ознаки деградації, а радше символи способу існування: протесту, свободи, самознищення, спроби втекти від болю.
Жінка в цьому вірші — не соціальний тип, а екзистенційний образ: людина, яка живе на межі, свідомо руйнує рамки, але при цьому глибоко відчуває, думає, кохає.
Вона п’є “за те, що ніхто не зможе її знайти” — не від залежності, а як ритуал самозахисту, як тост за власну недосяжність.
Алкоголь тут — не про сп’яніння, а про самоту і втечу, про те, що «спокій душі» може бути тільки в ізоляції.
Її побутові звички — бельгійський тютюн, сухе вино, чай у фастфудах — це скоріше ознаки урбаністичного стилю життя, певного естетизму, ніж пияцтва.
Вона живе по-своєму, не підкоряється нормам — і саме тому герой її пам’ятає, але не може зрозуміти до кінця.
Тож якщо коротко:
Вона не алкоголічка, а людина, яка живе на надломі — між свободою і знищенням, між любов’ю і самотністю.
Алкоголь, тютюн, сварки з поліцією — це не ознаки деградації, а радше символи способу існування: протесту, свободи, самознищення, спроби втекти від болю.
Жінка в цьому вірші — не соціальний тип, а екзистенційний образ: людина, яка живе на межі, свідомо руйнує рамки, але при цьому глибоко відчуває, думає, кохає.
Вона п’є “за те, що ніхто не зможе її знайти” — не від залежності, а як ритуал самозахисту, як тост за власну недосяжність.
Алкоголь тут — не про сп’яніння, а про самоту і втечу, про те, що «спокій душі» може бути тільки в ізоляції.
Її побутові звички — бельгійський тютюн, сухе вино, чай у фастфудах — це скоріше ознаки урбаністичного стилю життя, певного естетизму, ніж пияцтва.
Вона живе по-своєму, не підкоряється нормам — і саме тому герой її пам’ятає, але не може зрозуміти до кінця.
Тож якщо коротко:
Вона не алкоголічка, а людина, яка живе на надломі — між свободою і знищенням, між любов’ю і самотністю.
1
я взагалі-то про місячні запитала, як Ви ставитеся до того що Сергій Жадан вживає це слово у своїх віршах.
Це до речі Сергій Жадан написав,
’Це настільки прекрасно, що аж до сліз. Жадан тонко так передає той біль, коли справжнє кохання могло статись, але не трапилось. І винний він. Напевно, що він.’ - комент під віршем
’Це настільки прекрасно, що аж до сліз. Жадан тонко так передає той біль, коли справжнє кохання могло статись, але не трапилось. І винний він. Напевно, що він.’ - комент під віршем
1
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу