Дружная семейка• Изменено сегодня в 08:16
Відчуття провини перед бабусею через її тяжку хворобу
Вже довгий час мене з´їдає відчуття провини перед бабусею через її тяжку хворобу (онкологія шкіри, базаліоми). Спочатку вона приховувала від всіх нас, що в неї є рана яка прогресує і не піддається лікуванню звичайними мазями. Я знайшла серію ліків для тяжки ран, і ситуація була трохи краще, але це не є панацеєю від онко такого типу. Коли приховувати це стало тяжко, то викликали лікарів на огляд, бо бабуся не переносить довгі дороги.
Коли розмір рани був невеликий, був шанс поїхати до дерматолога онколога, щоб лазером провести операцію. Але вона відмовляється від усього цього. Вмовляти не діють. Сказала, що їй вже 86 і не довго залишилося. Буде жити скільки вийде. Ми живемо всі поряд з нею в одному населеному пункті. Тобто все життя вона біля нас. Будь-яка допомога, приготування їжі яку вона захоче, купити все що треба, все це є. Вона не самотня. Але любить самолікування, ненавидить лікарів, і прийняла рішення доживати з хворобою. Морально дуже складно. Її донька, моя мама, теж має складні проблеми зі здоров´ям (прогресуюча хвороба Паркінсона). Як все це вивозити, не знаю. Відчуття провини їсть за всіх. Як ви справлялися з цим відчуттям, коли хтось з вашої родини тяжко хворів і не хотів лікуватися?
Коли розмір рани був невеликий, був шанс поїхати до дерматолога онколога, щоб лазером провести операцію. Але вона відмовляється від усього цього. Вмовляти не діють. Сказала, що їй вже 86 і не довго залишилося. Буде жити скільки вийде. Ми живемо всі поряд з нею в одному населеному пункті. Тобто все життя вона біля нас. Будь-яка допомога, приготування їжі яку вона захоче, купити все що треба, все це є. Вона не самотня. Але любить самолікування, ненавидить лікарів, і прийняла рішення доживати з хворобою. Морально дуже складно. Її донька, моя мама, теж має складні проблеми зі здоров´ям (прогресуюча хвороба Паркінсона). Як все це вивозити, не знаю. Відчуття провини їсть за всіх. Як ви справлялися з цим відчуттям, коли хтось з вашої родини тяжко хворів і не хотів лікуватися?
10
1
23
2
Базаліому це не швидко прогресуючий рак.
Я так розумію що все питання стоїть в анестезії... Вирішуйте як краще для неї.
Я так розумію що все питання стоїть в анестезії... Вирішуйте як краще для неї.
1
Чому це Вас гризе? Ви робили, все, щоб допомогти, але бабуся - людина, яка має право приймати свої рішення і обирати свою долю. Розумію, що боляче за цим спостерігати, але боляче і відчуття провини - це різні речі. Ви маєте прийняти те її рішення і просто бути поруч, допомагати, коли Вас попросять.
6
Є навіть молоді люди, які приймають рішення не лікувати онкологію. Вони не хочуть проходити муки хіміотерапії.
Це свідомий вибір людини
Ваша бабуся має дуже поважний вік і можна сказати прожила вже це життя.
Це свідомий вибір людини
Ваша бабуся має дуже поважний вік і можна сказати прожила вже це життя.
3
Якщо вона при здоровому глузді, то дайте їй можливість самій приймати рішення стосовно свого життя
3
Співчуваю. У мене мама хворіла, я шукала лікарів прстіцно, вона виконувала всі рекомендації, ліки пила нон стоп. Але хворобу не можливо було перемогти. Відчуття провини прийшло з її смертю, сильне і постійне.
Моя порада - робити, що можете, бути поряд, не винити себе та її. Вона така як є. Знайти час на піклування про себе також. Мама спокійно говорила про те, що ромирає,а я й слухати не хотіла якби могла б повернути час, то розумію, що це було важливо- вислухати все, про що вона хотіла сказата.
Бережіть себе! Та сил Вам!
Моя порада - робити, що можете, бути поряд, не винити себе та її. Вона така як є. Знайти час на піклування про себе також. Мама спокійно говорила про те, що ромирає,а я й слухати не хотіла якби могла б повернути час, то розумію, що це було важливо- вислухати все, про що вона хотіла сказата.
Бережіть себе! Та сил Вам!
2
Тю вона боїться лікуванея, оцих ходінь по врачах. Я така сама. Недавно зррщуміла, що я не раку боюст, а оцих втомлюючих ходінь по лікарнях. Тому жить мені стало легще коли вирішила, шоб там не сталось зґлікуватись не буду.
Баьусі скажіть шо це не метастазуючий рак, тому їй буде простотлегше його вирізать, шо б не морочитись щ мазями. Тим більше його вирізають бещтназкозу і госпіталізації
Баьусі скажіть шо це не метастазуючий рак, тому їй буде простотлегше його вирізать, шо б не морочитись щ мазями. Тим більше його вирізають бещтназкозу і госпіталізації
3
Вы не имеете никакого права указывать бабушке что ей и как делать.
Она не беспомощный младенец и вы ей не мать. Человек взрослый и самостоятельный принял решение жить так. Вы ж ее терроризируете своими уговорами и манипуляцими. Обратитесь к психологу.
Она не беспомощный младенец и вы ей не мать. Человек взрослый и самостоятельный принял решение жить так. Вы ж ее терроризируете своими уговорами и манипуляцими. Обратитесь к психологу.
1
1
О, ви прям мою ситуацію описали. Тільки вмене замість провини злість на неї. Рана кровить і сочиться. Вона відмовляється від операції, а морока мені. Постійно пересилюю себе, щоб не зриватись на неї. Тільки розмова про операцію - та я ось на різдво, паску, пречисту.... помру. Вже 3 роки помирає, а проблема все гірше і гірше. 87 років бабусі.
1
Гризе, бо постійно здається, що це через мою неуважність вчасно зреагувати. Хоча бабуся давно мала застереження, не перебувати довго на сонці, як вона любить. Дуже любить свій садок та город, але через те що не береглася від сонця, тепер має таке.
Дякую за ваш коментар
Дякую за ваш коментар
Так, що що, а вона досі має здоровий глузд, ще і читає без окулярів навіть. І має гарний апетит) це єдине що тішить
Дякую вам за ці слова
Все ж розумію, що треба збирати до купи себе, бо мене ніхто не збере. А відповідати за рішення інших дорослих людей, навіть рідні, я не можу
Все ж розумію, що треба збирати до купи себе, бо мене ніхто не збере. А відповідати за рішення інших дорослих людей, навіть рідні, я не можу
Дуже вас розумію. В нас теж саме. Часто говорить про смерть, але оця рутина обробки рани їй самій якось більш діє як контроль над ситуацією. Але вона не схотіла нічого робити, коли рана була менша. І від цього опускаються руки
Я вже змирилась. Злюсь на те, що близька людина так ставиться до себе. А ще й додає клопоту мені. Бо, хоч не хоч, а душа болить за неї. Бабуля вже виростила пухлину, розміром з кулак, на голові. А онколог сказав - чепуха, бачили й гірше, приберемо. Вже навіть здали всі аналізи, вона захворіла грипом, а як вилікувалась і повернулись до пухлини - ’та, я не хочу’.
Ну це був мій останній порив. Тепер я сказала так - треба, я попшикаю, продезенфікую, відвезу, привезу. Все інше - розмови з лікарями, домовляння, без мене. Хай її діти (моя мама і дядько) всим займаються.
Ну це був мій останній порив. Тепер я сказала так - треба, я попшикаю, продезенфікую, відвезу, привезу. Все інше - розмови з лікарями, домовляння, без мене. Хай її діти (моя мама і дядько) всим займаються.
У меня такая же бабушка и она живет с то же базалиомой уже лет 6. Каждый день ей нужно делать перевязки и у нее уже очень плохо с памятью (деменция), не ходит. То есть сейчас она пооностью зависит от окружающих. И если бы она во время обратилась к врачу с той базалиомой, то ухажтвать было бы чуть легче. Вы уверены, что знаете, что у бабушки автора нет начальной стадии деменции и она самостоятельна и будет такой в дальнейшем?
Я не уверена. Я прокомментировала то, что описала автор не больше не меньше. У меня тоже была бабушка, которая умерла в 94 года и тоже не хотела нечего лечить, хотя можно было. Правда деменции не было. Но я считаю что человек имеет право жить и умирать как ему нужно. Деменция и подобное это уже другая история.
Ну я не врач конечно, но мне кажется что все таки есть и другие симптомы деменции. И уж точно из можно отличить от здравого смысла.
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Похожие темы:
Комментарии к ответу