Відчуття провини перед бабусею через її тяжку хворобу

Вже довгий час мене з´їдає відчуття провини перед бабусею через її тяжку хворобу (онкологія шкіри, базаліоми). Спочатку вона приховувала від всіх нас, що в неї є рана яка прогресує і не піддається лікуванню звичайними мазями. Я знайшла серію ліків для тяжки ран, і ситуація була трохи краще, але це не є панацеєю від онко такого типу. Коли приховувати це стало тяжко, то викликали лікарів на огляд, бо бабуся не переносить довгі дороги.
Коли розмір рани був невеликий, був шанс поїхати до дерматолога онколога, щоб лазером провести операцію. Але вона відмовляється від усього цього. Вмовляти не діють. Сказала, що їй вже 86 і не довго залишилося. Буде жити скільки вийде. Ми живемо всі поряд з нею в одному населеному пункті. Тобто все життя вона біля нас. Будь-яка допомога, приготування їжі яку вона захоче, купити все що треба, все це є. Вона не самотня. Але любить самолікування, ненавидить лікарів, і прийняла рішення доживати з хворобою. Морально дуже складно. Її донька, моя мама, теж має складні проблеми зі здоров´ям (прогресуюча хвороба Паркінсона). Як все це вивозити, не знаю. Відчуття провини їсть за всіх. Як ви справлялися з цим відчуттям, коли хтось з вашої родини тяжко хворів і не хотів лікуватися?