Дюагональ• сегодня в 01:12
Какое у Вас стихотворение любимое?
Я со школы помню только этот. Помню задали на литературе выбрать один стих и выучить, выбрала этот. Такой грустный и жизненный одновременно 🥀
Киньте Ваши любимые стихи, охота почитать
Киньте Ваши любимые стихи, охота почитать
показать весь текст
31
17
7
3
2
1
177
12
Роберт Бёрнс (перевод С.Я. Маршака)
Так весело,
Отчаянно
Шёл к виселице он.
В последний час
В последний пляс
Пустился Макферсон.
— Привет вам, тюрьмы короля,
Где жизнь влачат рабы!
Меня сегодня ждёт петля
И гладкие столбы.
В полях войны среди мечей
Встречал я смерть не раз,
Но не дрожал я перед ней —
Не дрогну и сейчас!
Разбейте сталь моих оков,
Верните мой доспех.
Пусть выйдет десять смельчаков, —
Я одолею всех.
Я жизнь свою провёл в бою,
Умру не от меча.
Изменник предал жизнь мою
Верёвке палача.
И перед смертью об одном
Душа моя грустит,
Что за меня в краю родном
Никто не отомстит.
Прости, мой край! Весь мир, прощай!
Меня поймали в сеть.
Но жалок тот, кто смерти ждёт,
Не смея умереть!
Так весело,
Отчаянно
Шёл к виселице он.
В последний час
В последний пляс
Пустился Макферсон.
Так весело,
Отчаянно
Шёл к виселице он.
В последний час
В последний пляс
Пустился Макферсон.
— Привет вам, тюрьмы короля,
Где жизнь влачат рабы!
Меня сегодня ждёт петля
И гладкие столбы.
В полях войны среди мечей
Встречал я смерть не раз,
Но не дрожал я перед ней —
Не дрогну и сейчас!
Разбейте сталь моих оков,
Верните мой доспех.
Пусть выйдет десять смельчаков, —
Я одолею всех.
Я жизнь свою провёл в бою,
Умру не от меча.
Изменник предал жизнь мою
Верёвке палача.
И перед смертью об одном
Душа моя грустит,
Что за меня в краю родном
Никто не отомстит.
Прости, мой край! Весь мир, прощай!
Меня поймали в сеть.
Но жалок тот, кто смерти ждёт,
Не смея умереть!
Так весело,
Отчаянно
Шёл к виселице он.
В последний час
В последний пляс
Пустился Макферсон.
1
Роберт Бёрнс (перевод С.Я. Маршака)
Меня в горах застигла тьма,
Январский ветер, колкий снег.
Закрылись наглухо дома,
И я не мог найти ночлег.
По счастью, девушка одна
Со мною встретилась в пути,
И предложила мне она
В ее укромный дом войти.
Я низко поклонился ей —
Той, что спасла меня в метель,
Учтиво поклонился ей
И попросил постлать постель.
Она тончайшим полотном
Застлала скромную кровать
И, угостив меня вином,
Мне пожелала сладко спать.
Расстаться с ней мне было жаль,
И, чтобы ей не дать уйти,
Спросил я девушку: — Нельзя ль
Еще подушку принести?
Она подушку принесла
Под изголовие мое.
И так мила она была,
Что крепко обнял я ее.
В ее щеках зарделась кровь,
Два ярких вспыхнули огня.
— Коль есть у вас ко мне любовь,
Оставьте девушкой меня!
Был мягок шелк ее волос
И завивался, точно хмель.
Она была душистей роз,
Та, что постлала мне постель.
А грудь ее была кругла, —
Казалось, ранняя зима
Своим дыханьем намела
Два этих маленьких холма.
Я целовал ее в уста —
Ту, что постлала мне постель,
И вся она была чиста,
Как эта горная метель.
Она не спорила со мной,
Не открывала милых глаз.
И между мною и стеной
Она уснула в поздний час.
Проснувшись в первом свете дня,
В подругу я влюбился вновь.
— Ах, погубили вы меня! —
Сказала мне моя любовь.
Целуя веки влажных глаз
И локон, вьющийся, как хмель,
Сказал я: — Много, много раз
Ты будешь мне стелить постель!
Потом иглу взяла она
И села шить рубашку мне,
Январским утром у окна
Она рубашку шила мне…
Мелькают дни, идут года,
Цветы цветут, метет метель,
Но не забуду никогда
Той, что постлала мне постель!
Меня в горах застигла тьма,
Январский ветер, колкий снег.
Закрылись наглухо дома,
И я не мог найти ночлег.
По счастью, девушка одна
Со мною встретилась в пути,
И предложила мне она
В ее укромный дом войти.
Я низко поклонился ей —
Той, что спасла меня в метель,
Учтиво поклонился ей
И попросил постлать постель.
Она тончайшим полотном
Застлала скромную кровать
И, угостив меня вином,
Мне пожелала сладко спать.
Расстаться с ней мне было жаль,
И, чтобы ей не дать уйти,
Спросил я девушку: — Нельзя ль
Еще подушку принести?
Она подушку принесла
Под изголовие мое.
И так мила она была,
Что крепко обнял я ее.
В ее щеках зарделась кровь,
Два ярких вспыхнули огня.
— Коль есть у вас ко мне любовь,
Оставьте девушкой меня!
Был мягок шелк ее волос
И завивался, точно хмель.
Она была душистей роз,
Та, что постлала мне постель.
А грудь ее была кругла, —
Казалось, ранняя зима
Своим дыханьем намела
Два этих маленьких холма.
Я целовал ее в уста —
Ту, что постлала мне постель,
И вся она была чиста,
Как эта горная метель.
Она не спорила со мной,
Не открывала милых глаз.
И между мною и стеной
Она уснула в поздний час.
Проснувшись в первом свете дня,
В подругу я влюбился вновь.
— Ах, погубили вы меня! —
Сказала мне моя любовь.
Целуя веки влажных глаз
И локон, вьющийся, как хмель,
Сказал я: — Много, много раз
Ты будешь мне стелить постель!
Потом иглу взяла она
И села шить рубашку мне,
Январским утром у окна
Она рубашку шила мне…
Мелькают дни, идут года,
Цветы цветут, метет метель,
Но не забуду никогда
Той, что постлала мне постель!
1
Якось до мене з вулиці причалапав кіт:
білі вуха, запах асфальту, ранка на спині.
І я подумала: нехай залишається.
І була мисочка, і консерви, і трохи подерті штори.
Добре жити з котом.
А якось мені принесли фіалку:
трохи землі, колір неба і листя тендітне.
І я подумала: нехай залишається.
І були вазони, і підливання щотижня, і зелено стало.
Добре жити з фіалкою.
А ще я знайшла стареньку гітару:
кілька порваних струн, смайлик на деці, присохла фарба.
І я подумала: нехай залишається.
І була музика, багато музики, і скарги сусідів.
Добре жити з гітарою.
А якось ти подзвонив у двері:
карі очі, міцні сухожилля, запах травня.
І я подумала: нехай залишається.
І були млинці, і чорні шкарпетки, дві щітки у ванні
Добре жити з котом, фіалкою, гітарою і тобою.
білі вуха, запах асфальту, ранка на спині.
І я подумала: нехай залишається.
І була мисочка, і консерви, і трохи подерті штори.
Добре жити з котом.
А якось мені принесли фіалку:
трохи землі, колір неба і листя тендітне.
І я подумала: нехай залишається.
І були вазони, і підливання щотижня, і зелено стало.
Добре жити з фіалкою.
А ще я знайшла стареньку гітару:
кілька порваних струн, смайлик на деці, присохла фарба.
І я подумала: нехай залишається.
І була музика, багато музики, і скарги сусідів.
Добре жити з гітарою.
А якось ти подзвонив у двері:
карі очі, міцні сухожилля, запах травня.
І я подумала: нехай залишається.
І були млинці, і чорні шкарпетки, дві щітки у ванні
Добре жити з котом, фіалкою, гітарою і тобою.
5
1
Іх так багато 😂, про це згадала , перше кохання 😍Чого являєшся мені
У сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні,
Сумні,
Немов криниці дно студене?
Чому уста твої німі?
Який докір, яке страждання,
Яке несповнене бажання
На них, мов зарево червоне,
Займається і знову тоне
У тьмі?
Чого являєшся мені
Усні?
В житті ти мною згордувала,
Моє ти серце надірвала,
Із нього визвала одні
Оті ридання голосні —
Пісні.
В житті мене ти й знать не знаєш,
Ідеш по вулиці — минаєш,
Вклонюся — навіть не зирнеш
І головою не кивнеш,
Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,
Як я люблю тебе без тями,
Як мучусь довгими ночами
І як літа вже за літами
Свій біль, свій жаль, свої пісні
У серці здавлюю на дні.
О, ні!
Являйся, зіронько, мені
Хоч в сні!
В житті мені весь вік тужити —
Не жити.
Так най те серце, що в турботі,
Неначе перла у болоті,
Марніє, в’яне, засиха,-
Хоч в сні на вид твій оживає,
Хоч в жалощах живіше грає.
По-людськи вільно віддиха,
І того дива золотого
Зазнає, щастя молодого,
Бажаного, страшного того
Гріха!
У сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні,
Сумні,
Немов криниці дно студене?
Чому уста твої німі?
Який докір, яке страждання,
Яке несповнене бажання
На них, мов зарево червоне,
Займається і знову тоне
У тьмі?
Чого являєшся мені
Усні?
В житті ти мною згордувала,
Моє ти серце надірвала,
Із нього визвала одні
Оті ридання голосні —
Пісні.
В житті мене ти й знать не знаєш,
Ідеш по вулиці — минаєш,
Вклонюся — навіть не зирнеш
І головою не кивнеш,
Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,
Як я люблю тебе без тями,
Як мучусь довгими ночами
І як літа вже за літами
Свій біль, свій жаль, свої пісні
У серці здавлюю на дні.
О, ні!
Являйся, зіронько, мені
Хоч в сні!
В житті мені весь вік тужити —
Не жити.
Так най те серце, що в турботі,
Неначе перла у болоті,
Марніє, в’яне, засиха,-
Хоч в сні на вид твій оживає,
Хоч в жалощах живіше грає.
По-людськи вільно віддиха,
І того дива золотого
Зазнає, щастя молодого,
Бажаного, страшного того
Гріха!
3
1
Мій улюблений. Російські особливо не пам´ятаю, українські мало вчила, крім Шевченка, але цей любов.
У травні завжди згадується рос.:
Люблю грозу в начале мая
Когла весенний первий гром
Как би ребячась и играя
Грохочет в небе голубом
У травні завжди згадується рос.:
Люблю грозу в начале мая
Когла весенний первий гром
Как би ребячась и играя
Грохочет в небе голубом
3
1
Так як тут чомусь 80% паР аші, то пригадалось лише це ’ Скажи-ка, дядя, ведь не даром. Москва, спаленная пожаром, Французу отдана?......
3
2
1
1
Ответ дляГубки-уточкой
Капець, після нічного обстрілу пхати сюди руські вірші 
. Рашинські тролі вже вийшли на роботу.
. Рашинські тролі вже вийшли на роботу.
Есть такое понятие, как Презумпция невиновности, так вот, все эти поэты жили давно и они не могут выразить свое отношение ко всему происходящему. А многие из сидящих тут забыли, что они учили в школе и что в свое время трогало их душу. Надо мыслить немного шире, а не жить телемарафоном.
4
3
1
Василь Симоненко
ЛЕБЕДІ МАТЕРИНСТВА
Мріють крилами з туману лебеді рожеві,
Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.
Заглядає в шибку казка сивими очима,
Материнська добра ласка в неї за плечима.
Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати,
Не пущу тебе колиску синову гойдати.
Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,
Опустіться, тихі зорі, синові під вії.
Темряву тривожили криками півні,
Танцювали лебеді в хаті на стіні,
Лопотіли крилами і рожевим пір´ям,
Лоскотали марево золотим сузір´ям.
Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,
Виростуть з тобою приспані тривоги.
У хмільні смеркання мавки чорноброві
Ждатимуть твоєї ніжності й любові.
Будуть тебе кликать у сади зелені
Хлопців чорночубих диво-наречені.
Можеш вибирати друзів і дружину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Можна вибрать друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати.
За тобою завше будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата.
І якщо впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі.
Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Цей люблю,але мені подобається багато віршів,в т.ч. і російських поетів.
Але цей для мене завжди попереду,мабуть тому,що в мене є син.
ЛЕБЕДІ МАТЕРИНСТВА
Мріють крилами з туману лебеді рожеві,
Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.
Заглядає в шибку казка сивими очима,
Материнська добра ласка в неї за плечима.
Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати,
Не пущу тебе колиску синову гойдати.
Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,
Опустіться, тихі зорі, синові під вії.
Темряву тривожили криками півні,
Танцювали лебеді в хаті на стіні,
Лопотіли крилами і рожевим пір´ям,
Лоскотали марево золотим сузір´ям.
Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,
Виростуть з тобою приспані тривоги.
У хмільні смеркання мавки чорноброві
Ждатимуть твоєї ніжності й любові.
Будуть тебе кликать у сади зелені
Хлопців чорночубих диво-наречені.
Можеш вибирати друзів і дружину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Можна вибрать друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати.
За тобою завше будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата.
І якщо впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі.
Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Цей люблю,але мені подобається багато віршів,в т.ч. і російських поетів.
Але цей для мене завжди попереду,мабуть тому,що в мене є син.
2
Наступає чорна хмара, певно, буде дощ!
Мамка півня зарубала, певно, буде борщ!
Прийшов в хату чужий дядько, певно, мамчин брат!
Мамка ліжко розстеляє, певно, буде спать!
Мамка трусики знімає, певно буде срать!
Дядько трусики знімає, певно, буде срать!
Приїжджайте, любий тату, бо засеруть цілу хату!
Мамка півня зарубала, певно, буде борщ!
Прийшов в хату чужий дядько, певно, мамчин брат!
Мамка ліжко розстеляє, певно, буде спать!
Мамка трусики знімає, певно буде срать!
Дядько трусики знімає, певно, буде срать!
Приїжджайте, любий тату, бо засеруть цілу хату!
2
1
1
Николай Заболоцкий
Некрасивая девочка
Среди других играющих детей
Она напоминает лягушонка.
Заправлена в трусы худая рубашонка,
Колечки рыжеватые кудрей
Рассыпаны, рот длинен, зубки кривы,
Черты лица остры и некрасивы.
Двум мальчуганам, сверстникам её,
Отцы купили по велосипеду.
Сегодня мальчики, не торопясь к обеду,
Гоняют по двору, забывши про неё,
Она ж за ними бегает по следу.
Чужая радость так же, как своя,
Томит её и вон из сердца рвётся,
И девочка ликует и смеётся,
Охваченная счастьем бытия.
Ни тени зависти, ни умысла худого
Ещё не знает это существо.
Ей всё на свете так безмерно ново,
Так живо всё, что для иных мертво!
И не хочу я думать, наблюдая,
Что будет день, когда она, рыдая,
Увидит с ужасом, что посреди подруг
Она всего лишь бедная дурнушка!
Мне верить хочется, что сердце не игрушка,
Сломать его едва ли можно вдруг!
Мне верить хочется, что чистый этот пламень,
Который в глубине её горит,
Всю боль свою один переболит
И перетопит самый тяжкий камень!
И пусть черты её нехороши
И нечем ей прельстить воображенье, —
Младенческая грация души
Уже сквозит в любом её движенье.
А если это так, то что есть красота
И почему её обожествляют люди?
Сосуд она, в котором пустота,
Или огонь, мерцающий в сосуде?
Некрасивая девочка
Среди других играющих детей
Она напоминает лягушонка.
Заправлена в трусы худая рубашонка,
Колечки рыжеватые кудрей
Рассыпаны, рот длинен, зубки кривы,
Черты лица остры и некрасивы.
Двум мальчуганам, сверстникам её,
Отцы купили по велосипеду.
Сегодня мальчики, не торопясь к обеду,
Гоняют по двору, забывши про неё,
Она ж за ними бегает по следу.
Чужая радость так же, как своя,
Томит её и вон из сердца рвётся,
И девочка ликует и смеётся,
Охваченная счастьем бытия.
Ни тени зависти, ни умысла худого
Ещё не знает это существо.
Ей всё на свете так безмерно ново,
Так живо всё, что для иных мертво!
И не хочу я думать, наблюдая,
Что будет день, когда она, рыдая,
Увидит с ужасом, что посреди подруг
Она всего лишь бедная дурнушка!
Мне верить хочется, что сердце не игрушка,
Сломать его едва ли можно вдруг!
Мне верить хочется, что чистый этот пламень,
Который в глубине её горит,
Всю боль свою один переболит
И перетопит самый тяжкий камень!
И пусть черты её нехороши
И нечем ей прельстить воображенье, —
Младенческая грация души
Уже сквозит в любом её движенье.
А если это так, то что есть красота
И почему её обожествляют люди?
Сосуд она, в котором пустота,
Или огонь, мерцающий в сосуде?
1
1
Метро надо закопать, тец,хрущовки сталинки цирк,садики, школы : все похерить и построить новые высотки по 20 этажей без света из говна
4
1
1
1
Та заспокойтесь вже, мовнюки... Якщо Ви не в курсі, то навчу Вас: півкраїни виховано було на рос. поетах і що тепер, забути, викреслити 30 років свого життя бо умовна Галя з Буковини незадоволена? Я наприклад навіть не збираюсь цього робити.
Якщо в хату до моєї бабусі вдерся сусід, обікрав та нагадив скрізь, це не означає що я покину бабусю та забуду її пісні.
Якщо Ви взагалі розумієте про що я.
Якщо в хату до моєї бабусі вдерся сусід, обікрав та нагадив скрізь, це не означає що я покину бабусю та забуду її пісні.
Якщо Ви взагалі розумієте про що я.
3
1
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Похожие темы:
Комментарии к ответу