Губной рояль• сегодня в 03:38
А я все про кохання...
розумію, що в мене й проблема не проблема. Але ж...
Зустріаємося с чоловіком. Мені 44. Йому 40.
Я гарно виглядаю, струнка блакитноока білявка. Маю смак. Маю такт. В компаніях бачу, що на мене задивляються. Є прихильники. Але внутрішня невпевненість дається взнаки. Нелюбов батьків. Потім такого ж чоловіка обрала. 15 років шлюбу та він мене покинув.
Пережила. Встала на ноги. Живу, кайфую. Та все ж таки сама собі не даю спокою.
Так от, мій мущина - в відносинах майже 2 роки. Разом не живемо. Зустрічаємося на його території. Всі вихідні, свята, відпустки - разом. Платить завжди він.
Але в його домі жодної моєї речі. Хоча я знайома зі всіма його родичами, друзями. Мені здається що я всім подобаюся. Тим більше що зі мною він міняться на найкраще. Не бухає. Займається спортом. Поправив своє здоров´я.
На 14 лютого мені купа квітів, подарунок, цукерки та ресторан. І цілий чвс - за тебе, моя кохана! Ти моя кохана. Хоча так він не багатомовний.
Скоро їдемо на відпочинок на океан. Хоча зараз так небезпечно, може й відмінить. Тобто є плани зі мною. І є якесь сьогодення зі мною.
Но от вчора сиділи, дивилися кіно. І він такий - візьми собі за правило дивитися фільми.
Мені воно не цікаво. Я інакше проводжу час. Мандри, книжки, спорт, масаж. Але з ним удвох обійнявшися - то нормально і кіно дивитися.
І тут він такий додає - мене ж завжди не буде.
Так, ми не в Укрпаїні і він не розмовляє українською чи російською. І я сприянла так, тобто скоро його не буде.
Я промовчала. Вечір приємний. Чого задовбувати своїми питаннями та (признаю) побоюваннями? А потім, десь все опівночі він такий - я до літа маю вирішити де буду жити (тут чи в іншому місті).
І мені стало все зрозуміло. На початку зими в нього були такі настрої і він мене питав - чи поїду я з ним. І я відповіла так. Потім він ще уточнив - я на тебе розраховую. Я - ну то так, я ж віддаю собі звіт.
А тут наче й без мене...
Коли їхали додому (він мене відвозить та забирає), а так обережненько запитала - так ти серйозно все вирішив? Він - ще буду дивитися. Я - бо в мене теж є пропозицїї, хотілось би розуміти.
І це правда, є можливість і мені переїхати. Умови більш сурові, але перспектив набагато більше. Ну як і й нього.
Дівчата, скажіть що думаєте. Сама все розумію. Але вірю в дива. Та й в кохання.
Зустріаємося с чоловіком. Мені 44. Йому 40.
Я гарно виглядаю, струнка блакитноока білявка. Маю смак. Маю такт. В компаніях бачу, що на мене задивляються. Є прихильники. Але внутрішня невпевненість дається взнаки. Нелюбов батьків. Потім такого ж чоловіка обрала. 15 років шлюбу та він мене покинув.
Пережила. Встала на ноги. Живу, кайфую. Та все ж таки сама собі не даю спокою.
Так от, мій мущина - в відносинах майже 2 роки. Разом не живемо. Зустрічаємося на його території. Всі вихідні, свята, відпустки - разом. Платить завжди він.
Але в його домі жодної моєї речі. Хоча я знайома зі всіма його родичами, друзями. Мені здається що я всім подобаюся. Тим більше що зі мною він міняться на найкраще. Не бухає. Займається спортом. Поправив своє здоров´я.
На 14 лютого мені купа квітів, подарунок, цукерки та ресторан. І цілий чвс - за тебе, моя кохана! Ти моя кохана. Хоча так він не багатомовний.
Скоро їдемо на відпочинок на океан. Хоча зараз так небезпечно, може й відмінить. Тобто є плани зі мною. І є якесь сьогодення зі мною.
Но от вчора сиділи, дивилися кіно. І він такий - візьми собі за правило дивитися фільми.
Мені воно не цікаво. Я інакше проводжу час. Мандри, книжки, спорт, масаж. Але з ним удвох обійнявшися - то нормально і кіно дивитися.
І тут він такий додає - мене ж завжди не буде.
Так, ми не в Укрпаїні і він не розмовляє українською чи російською. І я сприянла так, тобто скоро його не буде.
Я промовчала. Вечір приємний. Чого задовбувати своїми питаннями та (признаю) побоюваннями? А потім, десь все опівночі він такий - я до літа маю вирішити де буду жити (тут чи в іншому місті).
І мені стало все зрозуміло. На початку зими в нього були такі настрої і він мене питав - чи поїду я з ним. І я відповіла так. Потім він ще уточнив - я на тебе розраховую. Я - ну то так, я ж віддаю собі звіт.
А тут наче й без мене...
Коли їхали додому (він мене відвозить та забирає), а так обережненько запитала - так ти серйозно все вирішив? Він - ще буду дивитися. Я - бо в мене теж є пропозицїї, хотілось би розуміти.
І це правда, є можливість і мені переїхати. Умови більш сурові, але перспектив набагато більше. Ну як і й нього.
Дівчата, скажіть що думаєте. Сама все розумію. Але вірю в дива. Та й в кохання.
показать весь текст
4
3
1
74
1
Пофик, что другие не женятся. Важно лишь то, что на Вас не женятся. И даже не зовут быть вместе.
Каких 10-20 лет в 44? Вам наверное надо проработать травмы недолюбленности у психолога.
Каких 10-20 лет в 44? Вам наверное надо проработать травмы недолюбленности у психолога.
1
Я взагалі не бачу ніяких проблем в таких відносинах. Навіщо вам той заміж?! Для чого?! Є чоловік, є гарне відношення його до вас, гарний час разом. Невже в 40 років після невдалого шлюбу є бажання знову зливатись з чоловіком?! Ви кажете у вас робота, хобі, книги. Для чого сумісний побут?! Заведить собі собаку, якщо хочеться щоб хтось постійно був поряд..
1
Автор, поговорите с ним серьёзно. Что он думает делать и что делать вам. Озвучьте, что вы бы хотели быть с ним, но решать ему.
Да и вообще...ну переедет он без вас, вы что не сможете видеться? Какая-то драма непонятная. Дядя мутный. Но эти недомолвки только вас путают. Лучше узнать правду.
Да и вообще...ну переедет он без вас, вы что не сможете видеться? Какая-то драма непонятная. Дядя мутный. Но эти недомолвки только вас путают. Лучше узнать правду.
от не треба вам так довго планувати і обдумувати розмову - чим більше будете обдумувати тим гірше вона вийде. От просто завтра чи сьогодні за вечерею запитайте - а що ти мав на увазі, коли говорив, що тебе не буде? і дізнаєтеся
І?
Вибачте, ви якась дивна.
Я маю досвід. Свій. І придивляюся до чужого теж.
Я прожила з людиною 15 років. Розмовляли, домовлялися, погоджували. І що?
Чи ви вірете всім і всьому що вам скажуть на ваш запит?
Якби там не було, сьогодні ми разом, він планує відпочинок, він тубрується. Ні, я винна винести мозок розмовами?
Мене якби діставали такими розмовами, аби призивам до відвертості, я б сто разів задумалася.
Видно що ви пишете аби написати. Теоретик
Вибачте, ви якась дивна.
Я маю досвід. Свій. І придивляюся до чужого теж.
Я прожила з людиною 15 років. Розмовляли, домовлялися, погоджували. І що?
Чи ви вірете всім і всьому що вам скажуть на ваш запит?
Якби там не було, сьогодні ми разом, він планує відпочинок, він тубрується. Ні, я винна винести мозок розмовами?
Мене якби діставали такими розмовами, аби призивам до відвертості, я б сто разів задумалася.
Видно що ви пишете аби написати. Теоретик
В мене все гаразд, чого і вам бажаю, бо саме цього вам не вистачає.
В мене відносини, турбота, приємності, подорожі.
Ні, вам бачиться ваше.
В мене відносини, турбота, приємності, подорожі.
Ні, вам бачиться ваше.
Дякую.
Те що я тут на емоціях пишу - це порив. Це не мій стан. Почитайте мій первий пост. В мене проблем нема, це я точно визнаю.
Те що я тут на емоціях пишу - це порив. Це не мій стан. Почитайте мій первий пост. В мене проблем нема, це я точно визнаю.
Ну давайте так
Путівки - куплено. Відпустка запланована. Свята зі мною. Вся увага мені.
да, людина замислюється над майбутнім. Де, коли, з ким. Це нормально.
Так саме і я замислююсь. Але і з ним бути хочу.
Це все дуже тонко. Квитки він не купил. Роботу там не знайшов. Переїздом не займається. Зато займається плануванням короткостроковим зі мною.
Ця тема, вона перед усім для мене. Ось так почитаєш, і одразу все на місце становиться.
Я і так ціную те що маю. Те що отримую. Те що він мені дає.
Ні, маю по вказівкам нарубати дров. Бо комусь здалося що він все вирішив.
Путівки - куплено. Відпустка запланована. Свята зі мною. Вся увага мені.
да, людина замислюється над майбутнім. Де, коли, з ким. Це нормально.
Так саме і я замислююсь. Але і з ним бути хочу.
Це все дуже тонко. Квитки він не купил. Роботу там не знайшов. Переїздом не займається. Зато займається плануванням короткостроковим зі мною.
Ця тема, вона перед усім для мене. Ось так почитаєш, і одразу все на місце становиться.
Я і так ціную те що маю. Те що отримую. Те що він мені дає.
Ні, маю по вказівкам нарубати дров. Бо комусь здалося що він все вирішив.
А хто вам сказав що 10-20 в 44?
Я такого не писала. Тут в принципі ніхто не одружується. Навіть на молодих. Навіть коли діти.
А в 40 чи в 44 тим паче.
Я такого не писала. Тут в принципі ніхто не одружується. Навіть на молодих. Навіть коли діти.
А в 40 чи в 44 тим паче.
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Похожие темы:
Комментарии к ответу