Читаю укр літературу для 7го класу і плачу

Сонце вже було на рівні териконів, а це означало, що нам потрібно терміново шукати нічліг. Навколо — поля і дороги з голими деревами по боках. Жодного натяку на ліс чи посадку, де можна непомітно для ворожих дронів розбити намети.

Офіцери прийняли рішення перечекати ніч у найближчому населеному пункті, а на світанку рушити далі.
Заїжджаємо у село: у частини будинків вибиті вибуховою хвилею вікна, у інших — проломлені дахи, біля третіх — літні люди саджають город, ладнають теплиці. Дізнаємось у них, що абсолютна більшість мешканців вже евакуювалась.
Заходити до людей у тимчасово покинуті хати — навіть думки не виникає, шукаємо щось інше. Частина наших розселяється у крихітній амбулаторії, нам же залишається єдиний варіант — дитячий садочок.
На дверях знаходимо записку українською, наче написану саме для нас: ’Всі працівники садочку евакуювались, але ми віримо, що повернемось. Якщо вам потрібно переночувати, будь ласка, не ламайте двері, ключі заховані там-то. Вода вмикається там-то(потім перекрийте)’.
Відчиняємо ключем двері та заходимо усередину. Там молочний запах, маленькі стільчики, м´які іграшки, манежі та крихітні ліжка з білими простирадлами. Наче діти були тут ще зранку.
Ми з нашим камуфляжним одягом і брудними берцями, з нашою зброєю і неголеними обличчями виглядаємо тут як прибульці з іншої планети. Тепер вже ми почуваємось марсіанами, які прибули на затишну Землю.
Заходжу в актову залу, де стоїть фортепіано, на стінах штучні квіти, рожеві стрічки та дитячі малюнки. Харків´янин Ромчик сидить серед всього цього на стільчику і взявся руками за голову:
— Хлопці, вас не накриває? Мене накриває! Цього всього не має бути. Тут мають бавитись діти, а не ми — ходити з автоматами. Ми зараз тут все зіпсуємо.
У всіх подібні до Роми відчуття і ми як не хотіли повечеряти і лягти спати, приймаємось до справи. Насамперед всі знімають взуття. Знаходимо пилосос і ганчірки для підлоги та прибираємо те, що ми вже встигли натоптати. Скручуємо килими, складаємо в бік іграшки та білизну, щоб раптом нічого не вимазати.
У пам´яті назавжди відбивається така картина. Я зробив свою частину роботи і граю хлопцям на фортепіано випадковий саундтрек до цього сюрреалістичного дійства. Під музику кипить робота — хтось складає пилосос, хтось замітає, хтось несе тазик з ганчіркою, інший підбирає на підвіконня штори, ще один скручує килими. Фінальний акорд — і ми розкладаємо спальники під намальованим вогнищем тата Карло.
Ці стіни, що звикли до тихого дитячого посапування, невдовзі починають аж здригатись від чоловічого храпу всіх можливих тональностей.
Пам´ятаю, що перш ніж провалився у сон, подумалось, що за цим намальованим вогнищем на стіні можуть бути двері в один з варіантів мультивсесвіту, в якому на цій підлозі не сплять військові з автоматами під головою, а вчать черговий танок діти, готуючись до ’Свята весни’.
Ми не встигли залишити записку-відповідь й пошкодували. Але якби змогли, написали б таке: ’Дорогі діти, до вас прилітали марсіани. Вибачте, що з необачності зламали одне підвіконня, серед наших марсіанських інструментів не було таких, щоб полагодити. Все інше прибрали, як для своїх дітей. Якщо ви читаєте це, значить на Землі закінчилась війна і ми повернулись на Марс. Мріємо залетіти до вас в гості на концерт в актовій залі, так що готуйтесь добре!’.

Я плачу споглядаючи мам, які роблять за дитину домашку у свій вихідний день...

Краще бути поціновувачем рос культури, ніж читати те, що виклала автор

’на підкріплення нашим бійцям, які вже тримали обо
рону’

Ми з бригадою просувалися моєю рідною Донеччиною в бік
передової на підкріплення нашим бійцям, які вже тримали обо
рону. Хлопці з різних куточків України вперше бачили терикони3
й знімали їх на телефон.– Кохана, дивися! Ми висадилися на Марсі: будемо колонізувати. Це ідеальна планета, бо тут немає росіян, – коментував один із них свою зйомку для дружини під гигикання інших.
Помаранчево-руді насипи справді нагадували марсіанські
пейзажі.

То жесть, в нас цього вже не було, але було про Маресьєва чи Мересьєва.
Але в нас було все - і одне, і друге.

Щось Ви заплуталися в думках, спогадах. Я не пам´ятаю нічого про льотчика Маресьєва з обов´язкової програми.

Не сприймаю Вишебабу так, чиї твори мають бути в шкільній програмі. Це, як Махнатік

Щось Ви заплуталися в думках, спогадах. Я не пам´ятаю нічого про льотчика Маресьєва з обов´язкової програми.

Ми з бригадою просувалися моєю рідною Донеччиною в бік
передової на підкріплення нашим бійцям, які вже тримали обо
рону. Хлопці з різних куточків України вперше бачили терикони3
й знімали їх на телефон.– Кохана, дивися! Ми висадилися на Марсі: будемо колонізувати. Це ідеальна планета, бо тут немає росіян, – коментував один із них свою зйомку для дружини під гигикання інших.
Помаранчево-руді насипи справді нагадували марсіанські
пейзажі.

Донці.
Тільки не пиши мені про війну,
розкажи, чи є біля тебе сад,
чи ти чуєш коників і цикад,
і чи повзають равлики по в´юну.
Як у тих далеких від нас краях,
називають люди своїх котів?
Те, чого найбільше би я хотів,
щоб не було суму в твоїх рядках.
Чи цвіте там вишня та абрикос?
І якщо подарують тобі букет,
не розказуй, як бігла ти від ракет,
розкажи, як добре нам тут жилось.
Запроси в Україну до нас гостей,
всіх, кого зустрінеш на чужині,
ми покажемо кожному по війні,
як ми вдячні за спокій своїх дітей.

Какой треш 😱 засирать этим голову детям

Письменник родом з Краматорська, якщо не він, то хто краще опише Донеччину? Ви? Чому Ваші твори не включені в шкільну програму?

Дітям з Брянська це ні до чого

Це Ви до мене звертаєтеся?

Булгакова не проходили в 7му класі. А взагалі - Ви забули, де розташовано будинок-музей Булгакова?

Ужас
Впору плакать от того, что детей заставляют такое читать (

Там є Раскольніков.

Покажіть ваші вірші

Повесть о настоящем человеке. Пропустили?

Ще що показати?

Звичайно.

Який клас, в мене вже не було в обов´язковій, Не було в програмі зарубіжнії літератури.

Госпаді, вони таки проводять і в школі пропаганду а тоді такі здивовані, нащо ви вивозите дітей

Это автор уже Федька Халамидника прочитала в 6кл, это вообще прощай психика, я ребенку разрешу не читать, пусть ставят 2 балла.

Это автор уже Федька Халамидника прочитала в 6кл, это вообще прощай психика, я ребенку разрешу не читать, пусть ставят 2 балла.