Помститись чи ну їх?

В юності зустрічалась з хлопцем 5 років.
Хороші були стосунки, без емоційних гойдалок.
Перша любов, ми в один одного перші.
В компанії нашій пара ще одна, то розбігались, то сходились, бухлива любов там така собі. Наші гареі друзі. Особливо хлопці дружили. І от та пара розлучилась вчергове, але довше звичного. Якось став часто мій хлопець говорити про ту дівчину, їздити по якихось справах. І закрутилось у них. Покинув мене і одразу одружився з нею через пів року. Там велике раптове почуття зав´язалось. Гарна сім´я в них, двоє діток.
Звичайно, я важко то пережила. Містечко маленьке, всі це обговорювали довго.
Минуло 19 років. Я в щасливому шлюбі, теж двоє діток.
Ніколи погано про ту пару нікому не говорила.
Десь глибоко досі пам´ятаю, є обіда з юності.
Недавно випадково зустрілись.
Треба підмітить, що я досі гарно виглядаю, молодша за його дружину на 3 роки.
Да я на піку краси, можна так сказати. Доглядаю за собою, займаюсь спортом, маю можливість не працювать.
Було видно, що він вражений був мене побачити, розглядав. Розпитував багато. Хвилювався. Намагався жартувать , згадував нашу юність.
Через деякий час подзвонив. Виклик я записала (навіть не знаю для чого), бо зразу відчула в чому причина дзвінка.
Так от тема розмови, як йому було приємно побачити, він тепер думає про мене і хотів би зустрітись. Згадати як у нас то все було в юності, згадати мій запах, обійняти. Приблизно так...
Я сказала давно це все в минулому.
Так от, про помсту.
Я не збираюсь нічого такого з ним мати.
Я надто поважаю себе і не ображу так чоловіка свого. Він цього точно не заслужив.
Але так і підмиває мене цей запис переслати колишній подрузі, за те що вони тоді зі мною вдвох зробили. Обох так сказать наказать.
Чи ну їх нах?