Лика-прилипка• Изменено 2 часа назад
Як ви боретеся чи побороли знецінення від батьків?
Скільки себе пам´ятаю, з дитинства я не така. Для людей маю бути найкраща донька, учениця, зараз доросла жінка, щоб було що людям сказати, похвалитися. Батько в мене колишній військовий, з тиранічними замашками. Мама його боїться, завжди тиха, ніколи не заступалася за мене чи брата. Я працюю, живу окремо, маю чоловіка з яким створемо свою сім´ю. Але я все рівно не така. Маю приїжджати допомагати, бо живуть батьки в селі. А я тої роботи за свої молоді роки набачилася ой як, з самого дитинства. А так, допомагаю - не така, гроші надсилаю - не така, щось необхідне купити - теж не така. При чому, що сімейний бізнес з бджільництва більшою мірою тримається на тому, що ми з братом це все і робимо сезонно. По фінансам, заробіток від бджільництва дуже гарний, щоб жити в селі і не тужити, як кажуть. Але робота колосальна.
Психологічно тяжко все це слухати. Дивлюся як у інших є, що батьки спокійні, навіть дітям допомагають - а тут ненависть.
Ще батько не сприймає мою роботу, хоча по грошам вона прибуткова, і я сама в ній виросла. Я займаюся графічним дизайном. Він вважає, що краще працювати на заводах, в лікарнях, освіті, колгоспах- як раніше при совку. Я не знецінюю ці професії, але часи інші. І при совку мало хто жив добре. Відчуття провини виросло ого яке. Тому, поділіться, в кого тиранічні батьки, токсичні, постійно за все присутності- як ви живете і виходите з цього? Як перемогли відчуття провини перед батьками
Психологічно тяжко все це слухати. Дивлюся як у інших є, що батьки спокійні, навіть дітям допомагають - а тут ненависть.
Ще батько не сприймає мою роботу, хоча по грошам вона прибуткова, і я сама в ній виросла. Я займаюся графічним дизайном. Він вважає, що краще працювати на заводах, в лікарнях, освіті, колгоспах- як раніше при совку. Я не знецінюю ці професії, але часи інші. І при совку мало хто жив добре. Відчуття провини виросло ого яке. Тому, поділіться, в кого тиранічні батьки, токсичні, постійно за все присутності- як ви живете і виходите з цього? Як перемогли відчуття провини перед батьками
показать весь текст
5
1
ПуГоФФка• 1 час назад
Ответ дляАлина-1240
Смех смехом, а надо пойти мяса, бананов и сыра взять, дракона то надо кормить
Овощей купите.
волосатое стекло• 1 час назад
2 года не общалась, как бабка пошептала. Уже к 40 я больше не могла слушать наезды, домой ехать не хотелось...у меня там еще похлеще было.
1
Просто болталка• 1 час назад
проблема в вашей самооценке и отстаивании своих границ. я через это все прошла. Просто стала жить для себя и своей семьи. Научилась говорить нет. У нас вообще до ужаса доходило, купили дачу с огромным участкам - и началось - вы должны приехать вскопать - мы с мужем много работаем и устаем - муж нанял и оплатил работников - все равно не так, ко всем дети приезжают, а вы нам работника. Или помню закрыли ипотеку, для нас это было большое счастье - сказала маме - ее реакция - хорошо, а то друзьям и сказать нечего хорошего про вас не было. При том, что в жизни они мне не помогали, училась я на бюджете. Короче, пришло к тому, что я им вообще ничего не рассказываю и узнают они все постфактум - типа что-то купили, куда-то поехали. Вообще никак перед ними не отчитываюсь и научилась говорить нет, на просьбы которые мне не нравятся. Сейчас они на моем частичном содержании и стали вести себя тише, муж купил им квартиру (они ВПО), Более того, стали мне помогать - что-то кушать приготовят и тд. У нас свой бизнес, мы очень много работаем без входных, хотя и хорошо зарабатываем.
1
1
ПуГоФФка• 1 час назад
Ответ дляАлина-1240
Она их хочет?) Твердый сыр жрет
Я думала себе. А что тогда за дракон, игуана?)
Не зацілована• 1 час назад
Не борюсь. Бороться за признание, которого нет - это как бесконечно пытаться напиться воды из пустой бутылки. И признания нет, не потому что в вас нечего признавать. Тут нет места объективности, и быть не может.
Я лично давно поняла, чтоб заслужить признание моей матери - надо перестать быть собой. Никакой свободы воли, собственного мнения, надо просто быть её идеальным проектом. Ты довольна собой и счастлива? Нет, зараза, ты неправильно счастлива, не так как я считаю нужным! И в себе ты какую-то хрень ценишь, вот я другое ценю! Не способна она ценить другого человека, видеть личность, уважать отличия, и я понимаю почему так - к сожалению, она сломана подобным же к себе отношением. Она сделала свой выбор - отказаться от себя и своих желаний, быть удобной и правильной. И она никогда, никогда не признает этого, и будет ненавидеть - неосознанно, тот факт, что со мной такого сделать не удалось, наверное я немного сильнее оказалась, а может времена другие.
Я уверена, что каждый, кто хочет внушить нам вину или неполноценность - попросту жаждет власти над нами. В том или ином виде, но формула одна. Не нужно вестись, не нужно давать эту власть.
Иногда единственный возможный вариант - дистанция. Бороться и переделывать другого человека - по определению штука обречённая на провал. Ну не могу же я своей матери отказать в свободе воли и мнения, как она старается отказать мне, и доказывать что я достойна признания, а она неправа. Не хочет - и не надо. Главное я себя признаю и люблю, у меня есть рядом люди, которые меня также признают и уважают. А с ней - исключительно раздельное проживание, мои регулярные, но недолгие визиты, конечно же помощь для нее. Но коммуникацией управляю я - когда и сколько. В мой дом она не вхожа, и никаких семейных посиделок с кислыми рожами. Даже с моим мужем они едва знакомы. И всем хорошо.
Я лично давно поняла, чтоб заслужить признание моей матери - надо перестать быть собой. Никакой свободы воли, собственного мнения, надо просто быть её идеальным проектом. Ты довольна собой и счастлива? Нет, зараза, ты неправильно счастлива, не так как я считаю нужным! И в себе ты какую-то хрень ценишь, вот я другое ценю! Не способна она ценить другого человека, видеть личность, уважать отличия, и я понимаю почему так - к сожалению, она сломана подобным же к себе отношением. Она сделала свой выбор - отказаться от себя и своих желаний, быть удобной и правильной. И она никогда, никогда не признает этого, и будет ненавидеть - неосознанно, тот факт, что со мной такого сделать не удалось, наверное я немного сильнее оказалась, а может времена другие.
Я уверена, что каждый, кто хочет внушить нам вину или неполноценность - попросту жаждет власти над нами. В том или ином виде, но формула одна. Не нужно вестись, не нужно давать эту власть.
Иногда единственный возможный вариант - дистанция. Бороться и переделывать другого человека - по определению штука обречённая на провал. Ну не могу же я своей матери отказать в свободе воли и мнения, как она старается отказать мне, и доказывать что я достойна признания, а она неправа. Не хочет - и не надо. Главное я себя признаю и люблю, у меня есть рядом люди, которые меня также признают и уважают. А с ней - исключительно раздельное проживание, мои регулярные, но недолгие визиты, конечно же помощь для нее. Но коммуникацией управляю я - когда и сколько. В мой дом она не вхожа, и никаких семейных посиделок с кислыми рожами. Даже с моим мужем они едва знакомы. И всем хорошо.
6
Брюльтик• 1 час назад
Живу как то с тем, что старшая сестра ’ умничка, светлая голова’ а я ’тупая и буду ковыряться в мусорках’ . В итоге старшая сестра отстранилась от родителей полностью, когда поняла, что больше поиметь с них нечего . Я повесила на себя родителей . Понятно, что от этого их отношение ко мне не изменилось . Но ’ самая мягкая подушка, чистая совесть’ . Знаю, что без меня пропадут . В итоге папа умер без боли, в комфортной обстановке. Маме в этом году 87 .
Алина-1240• 1 час назад
Ответ дляПуГоФФка
Я думала себе. А что тогда за дракон, игуана?)
Она мне каким то красно черным в шипах с красными глазами и змеинным языком крупным рисуется в уме😂
Дадосвидания• 1 час назад
Ответ дляЛика-прилипка
Якщо можете, поділіться як наважилися це зробити і що робили з відчуттям провини, якщо воно виникало?
Не возникало. У меня в детстве не было ничего хорошего от матери, только упреки и сожаления о моем рождении. Часто жила у бабушки. Ушла со скандалом, уехала в другой город. Прошло 30 лет, никто никогда мной не интересовался.
ПуГоФФка• 1 час назад
Ответ дляАлина-1240
Маман
Явшоке. Я бы не стала, честно. Если все, что вы вчера писали - правда. В больницах кормят.
Алина-1240• 1 час назад
Ответ дляПуГоФФка
Явшоке. Я бы не стала, честно. Если все, что вы вчера писали - правда. В больницах кормят.
Хош не хош, а надо. Она дома, с больниц ее выгоняют😃
Заздрість то погано• 1 час назад
в другую страну уехала, замуж вышла
так спят и видят, чтоб с мужем развелась и к ним приехала с поджатым хвостом. И муж у меня не такой, как надо, и дети у меня не такие как им надо. А я уже 26 лет в браке, на минуточку.
Общаюсь по минимуму. Моя сестра в свои 44 года полностью у них на побегушках, своей семьи нет, содержит их. Она хорошая.
так спят и видят, чтоб с мужем развелась и к ним приехала с поджатым хвостом. И муж у меня не такой, как надо, и дети у меня не такие как им надо. А я уже 26 лет в браке, на минуточку.
Общаюсь по минимуму. Моя сестра в свои 44 года полностью у них на побегушках, своей семьи нет, содержит их. Она хорошая.
3
ПуГоФФка• 1 час назад
Ответ дляАлина-1240
Хош не хош, а надо. Она дома, с больниц ее выгоняют😃
Кому? Лучше вы для нее не станете.
Привіт з ботойбіччя• 1 час назад
Люба Автор, розумію вас. У мене авторитарна мама, яка має власну думку, все інше неправильне. При тому, що все завжди трималось на татові. Тата давно нема, а хвора, агресивна і невгамовна мама на мені. Не на старшому синочці, який весь час був найкращим, налюбішим. І він, і донька його - то люди, яким треба щось матеріальне і відпочити, а я створена для обслуговування. Так весь час було, нажаль. А тепер вона хвора у мене на руках. Синочка з родиною початку війни виїхав, а мама із щоденно погіршующимся станом і збільш.агресією на мені. Я ні сім´ю не створила, бо весь час було ніколи, не на часі, бо треба (капати, сапати, прибирати, готувати... а ’бугаї’ потім, ще встигнеш). Не встигла. Коли було бажання створювати сім´ю - було не на часі. Весь час щось потрібно було. А тепер я і хочу тепла, але для дитини вже запізно (хоча і шалено з малечку люблю дітей, нянчилась ще коли під стіл ходила пішки і досі обожнюю жітвору. Маю 5 похресників), але для власної дитини вже пізно і чоловіка обхажувати не хочу. Хочу щоби пара, рука об руку, щоби все робили разом, а не: прати, прибирати, обхажувати. І при цьому не уявляю чужу людину поруч, зі своїми правилами і устоями життя. Важко все це.
Лише зараз розумію, що моє життя у мене мало бути на першому місці, а потім вже, на другому батьки. Такі правила життя - хочеш вижити, спочатку маску собі, а потім рідним. Але я запізно це зрозуміла насправді. Не вухами, а серцем. Тепер і хочеться родинного тепла, але важко уявити як перелаштуватись. Да і мама не дає спокійно жити, бо її стан здоров´я не дозволяє, а я не можу її покинути. Іноді зриваюсь, кричу, а потім, наодинці, зжираю себе що треба бути терплячішою. Реву в подушку і все по колу. Але якщо починаю думати ширше, то думаю, а коли в мене буду я? Вже до землі потрібно звикати, а я ще не починала жити. А вже і сил то нема і бажання великого на якісь звершення: побудувати щось, з´їздити кудись... Як? Куди? Де сили брати? Мама на руках, яка сама себе не обслужить і життя весь час на завтра, якого не просто може не бути, а якого вже й не дуже то хочеться. Якось так.
До чого я все це написала. Почніть любити себе поки не пізно. Не звертайте увагу на батьків і їх думку щодо вашої роботи до прикладу. Вона ваша і ви отримуєте від неї моральне і матеріальне задоволення і не маєте ні перед ким звітувати! Більше того, ваша допомога батькам також саме з цих коштів. Приїздити до батьків звісно треба і допомагати треба, бо спочатку - вони нас, потім - ми їх. Але ж, це має бути не всупереч власним силам, бажанням і життю врешті решт. Інакше завершиться все як у мене. Життя ніби жили, а ніби проживали. Живіть життя! Воно коротке, швидкоплинне і чим воно буде наповнене залежить виключно від нас, а не когось. Що робимо ми і чим і ким ми себе оточуємо залежить лише від нас і ні від кого іншого. Обіймаю вас всім серцем
Лише зараз розумію, що моє життя у мене мало бути на першому місці, а потім вже, на другому батьки. Такі правила життя - хочеш вижити, спочатку маску собі, а потім рідним. Але я запізно це зрозуміла насправді. Не вухами, а серцем. Тепер і хочеться родинного тепла, але важко уявити як перелаштуватись. Да і мама не дає спокійно жити, бо її стан здоров´я не дозволяє, а я не можу її покинути. Іноді зриваюсь, кричу, а потім, наодинці, зжираю себе що треба бути терплячішою. Реву в подушку і все по колу. Але якщо починаю думати ширше, то думаю, а коли в мене буду я? Вже до землі потрібно звикати, а я ще не починала жити. А вже і сил то нема і бажання великого на якісь звершення: побудувати щось, з´їздити кудись... Як? Куди? Де сили брати? Мама на руках, яка сама себе не обслужить і життя весь час на завтра, якого не просто може не бути, а якого вже й не дуже то хочеться. Якось так.
До чого я все це написала. Почніть любити себе поки не пізно. Не звертайте увагу на батьків і їх думку щодо вашої роботи до прикладу. Вона ваша і ви отримуєте від неї моральне і матеріальне задоволення і не маєте ні перед ким звітувати! Більше того, ваша допомога батькам також саме з цих коштів. Приїздити до батьків звісно треба і допомагати треба, бо спочатку - вони нас, потім - ми їх. Але ж, це має бути не всупереч власним силам, бажанням і життю врешті решт. Інакше завершиться все як у мене. Життя ніби жили, а ніби проживали. Живіть життя! Воно коротке, швидкоплинне і чим воно буде наповнене залежить виключно від нас, а не когось. Що робимо ми і чим і ким ми себе оточуємо залежить лише від нас і ні від кого іншого. Обіймаю вас всім серцем
5
Пускаю бісики• 1 час назад
Понять что вы отдельная личность и не обязаны соответствовать ожиданиям родителей. Вырасти уже наконец то и заиметь стержень.
И да , я имею опыт такой семьи. Понимаю о чем говорю. Хватит искать одобрения родителей. В пустом колодце нет воды, сколько б вы туда ведро не опускали.
И да , я имею опыт такой семьи. Понимаю о чем говорю. Хватит искать одобрения родителей. В пустом колодце нет воды, сколько б вы туда ведро не опускали.
1
Дюйм оф о4ка• 1 час назад
треба менше їздити, заглядати в сраку і потакати. або відрізати батьку так,щоб більше не патякав. спілкуватися мінімум. ви ж не коняка впахувати на їх городах.
я зразу сказала- я здоров´я не маю.Працювати не буду. Маєте городи- значить маєте сили ,обробляйте. в мене хвора спина. Ще пару болячок додумала. себе треба любити, а не бігти по кожному чиху. Нема поваги? нема доньки. Після того як я відмовилась копати катоплю,бо насаджено було дохера, на наступний рік картоплі змершилось у 4 р. я не наймичка, здоров´я запасного не маю. допомогти можу в міру, а не як бульдозер рити землю. спина зараз коштує дуже дорого. і картопля того не вартує.
почуття провини нема.
спершу я і сім´я,а потім батьки. Так створено цей світ. я не буду жертвувати відпусткою,ще чимось,щоб їхати впахувати,бо що люди скажуть.мені насрати.
я зразу сказала- я здоров´я не маю.Працювати не буду. Маєте городи- значить маєте сили ,обробляйте. в мене хвора спина. Ще пару болячок додумала. себе треба любити, а не бігти по кожному чиху. Нема поваги? нема доньки. Після того як я відмовилась копати катоплю,бо насаджено було дохера, на наступний рік картоплі змершилось у 4 р. я не наймичка, здоров´я запасного не маю. допомогти можу в міру, а не як бульдозер рити землю. спина зараз коштує дуже дорого. і картопля того не вартує.
почуття провини нема.
спершу я і сім´я,а потім батьки. Так створено цей світ. я не буду жертвувати відпусткою,ще чимось,щоб їхати впахувати,бо що люди скажуть.мені насрати.
2
Ашолюдискажуть• 1 час назад
Дресирую ігнором, у мене були хороші вчителі).
Тільки щось мене вкурвило-спілкування зменшується до переписки ’Все норм? Все норм’
Тільки щось мене вкурвило-спілкування зменшується до переписки ’Все норм? Все норм’
автор
Лика-прилипка
• 1 час назад
Ответ дляПросто болталка
проблема в вашей самооценке и отстаивании своих границ. я через это все прошла. Просто стала жить для себя и своей семьи. Научилась говорить нет. У нас вообще до ужаса доходило, купили дачу с огромным участкам - и началось - вы должны приехать вскопать - мы с мужем много работаем и устаем - муж нанял и оплатил работников - все равно не так, ко всем дети приезжают, а вы нам работника. Или помню закрыли ипотеку, для нас это было большое счастье - сказала маме - ее реакция - хорошо, а то друзьям и сказать нечего хорошего про вас не было. При том, что в жизни они мне не помогали, училась я на бюджете. Короче, пришло к тому, что я им вообще ничего не рассказываю и узнают они все постфактум - типа что-то купили, куда-то поехали. Вообще никак перед ними не отчитываюсь и научилась говорить нет, на просьбы которые мне не нравятся. Сейчас они на моем частичном содержании и стали вести себя тише, муж купил им квартиру (они ВПО), Более того, стали мне помогать - что-то кушать приготовят и тд. У нас свой бизнес, мы очень много работаем без входных, хотя и хорошо зарабатываем.
Дякую, що поділилися. Про вихваляння перед людьми, прям дуже моя ситуація. Я давно мало чим ділюся і що розповідають батькам. А на нагнітання йде, що я ніяка, бр немає що людям розказати
автор
Лика-прилипка
• 1 час назад
Ответ дляНе зацілована
Не борюсь. Бороться за признание, которого нет - это как бесконечно пытаться напиться воды из пустой бутылки. И признания нет, не потому что в вас нечего признавать. Тут нет места объективности, и быть не может.
Я лично давно поняла, чтоб заслужить признание моей матери - надо перестать быть собой. Никакой свободы воли, собственного мнения, надо просто быть её идеальным проектом. Ты довольна собой и счастлива? Нет, зараза, ты неправильно счастлива, не так как я считаю нужным! И в себе ты какую-то хрень ценишь, вот я другое ценю! Не способна она ценить другого человека, видеть личность, уважать отличия, и я понимаю почему так - к сожалению, она сломана подобным же к себе отношением. Она сделала свой выбор - отказаться от себя и своих желаний, быть удобной и правильной. И она никогда, никогда не признает этого, и будет ненавидеть - неосознанно, тот факт, что со мной такого сделать не удалось, наверное я немного сильнее оказалась, а может времена другие.
Я уверена, что каждый, кто хочет внушить нам вину или неполноценность - попросту жаждет власти над нами. В том или ином виде, но формула одна. Не нужно вестись, не нужно давать эту власть.
Иногда единственный возможный вариант - дистанция. Бороться и переделывать другого человека - по определению штука обречённая на провал. Ну не могу же я своей матери отказать в свободе воли и мнения, как она старается отказать мне, и доказывать что я достойна признания, а она неправа. Не хочет - и не надо. Главное я себя признаю и люблю, у меня есть рядом люди, которые меня также признают и уважают. А с ней - исключительно раздельное проживание, мои регулярные, но недолгие визиты, конечно же помощь для нее. Но коммуникацией управляю я - когда и сколько. В мой дом она не вхожа, и никаких семейных посиделок с кислыми рожами. Даже с моим мужем они едва знакомы. И всем хорошо.
Я лично давно поняла, чтоб заслужить признание моей матери - надо перестать быть собой. Никакой свободы воли, собственного мнения, надо просто быть её идеальным проектом. Ты довольна собой и счастлива? Нет, зараза, ты неправильно счастлива, не так как я считаю нужным! И в себе ты какую-то хрень ценишь, вот я другое ценю! Не способна она ценить другого человека, видеть личность, уважать отличия, и я понимаю почему так - к сожалению, она сломана подобным же к себе отношением. Она сделала свой выбор - отказаться от себя и своих желаний, быть удобной и правильной. И она никогда, никогда не признает этого, и будет ненавидеть - неосознанно, тот факт, что со мной такого сделать не удалось, наверное я немного сильнее оказалась, а может времена другие.
Я уверена, что каждый, кто хочет внушить нам вину или неполноценность - попросту жаждет власти над нами. В том или ином виде, но формула одна. Не нужно вестись, не нужно давать эту власть.
Иногда единственный возможный вариант - дистанция. Бороться и переделывать другого человека - по определению штука обречённая на провал. Ну не могу же я своей матери отказать в свободе воли и мнения, как она старается отказать мне, и доказывать что я достойна признания, а она неправа. Не хочет - и не надо. Главное я себя признаю и люблю, у меня есть рядом люди, которые меня также признают и уважают. А с ней - исключительно раздельное проживание, мои регулярные, но недолгие визиты, конечно же помощь для нее. Но коммуникацией управляю я - когда и сколько. В мой дом она не вхожа, и никаких семейных посиделок с кислыми рожами. Даже с моим мужем они едва знакомы. И всем хорошо.
Ви дуже сильна. Розписали все ідеально щодо трактування яка є причина. Дякую
автор
Лика-прилипка
• 1 час назад
Ответ дляБрюльтик
Живу как то с тем, что старшая сестра ’ умничка, светлая голова’ а я ’тупая и буду ковыряться в мусорках’ . В итоге старшая сестра отстранилась от родителей полностью, когда поняла, что больше поиметь с них нечего . Я повесила на себя родителей . Понятно, что от этого их отношение ко мне не изменилось . Но ’ самая мягкая подушка, чистая совесть’ . Знаю, что без меня пропадут . В итоге папа умер без боли, в комфортной обстановке. Маме в этом году 87 .
Я страшна в родині. Брата більш люблять, лояльно ставляться. Виховання мене з дитинства було жорсткішим. І надій на мене і запити теж вищі - бо старша. Як клеймо якесь
автор
Лика-прилипка
• 1 час назад
Ответ дляЗаздрість то погано
в другую страну уехала, замуж вышла
так спят и видят, чтоб с мужем развелась и к ним приехала с поджатым хвостом. И муж у меня не такой, как надо, и дети у меня не такие как им надо. А я уже 26 лет в браке, на минуточку.
Общаюсь по минимуму. Моя сестра в свои 44 года полностью у них на побегушках, своей семьи нет, содержит их. Она хорошая.
так спят и видят, чтоб с мужем развелась и к ним приехала с поджатым хвостом. И муж у меня не такой, как надо, и дети у меня не такие как им надо. А я уже 26 лет в браке, на минуточку.
Общаюсь по минимуму. Моя сестра в свои 44 года полностью у них на побегушках, своей семьи нет, содержит их. Она хорошая.
Дякую що поділилися. Жахлива ситуація. Не розумію що в головах таких людей взагалі
Просто болталка• 1 час назад
Ответ дляЛика-прилипка
Дякую, що поділилися. Про вихваляння перед людьми, прям дуже моя ситуація. Я давно мало чим ділюся і що розповідають батькам. А на нагнітання йде, що я ніяка, бр немає що людям розказати
так просто не обращайте внимание, это мнение ваших родителей, но вы другая и у вас есть свое. Просто позвольте себе вообще никому ничего не доказывать и не в коем случае не извиняться и не оправдываться. Вначале трудно, а потом все меняется
1
автор
Лика-прилипка
• 58 минут назад
Ответ дляПривіт з ботойбіччя
Люба Автор, розумію вас. У мене авторитарна мама, яка має власну думку, все інше неправильне. При тому, що все завжди трималось на татові. Тата давно нема, а хвора, агресивна і невгамовна мама на мені. Не на старшому синочці, який весь час був найкращим, налюбішим. І він, і донька його - то люди, яким треба щось матеріальне і відпочити, а я створена для обслуговування. Так весь час було, нажаль. А тепер вона хвора у мене на руках. Синочка з родиною початку війни виїхав, а мама із щоденно погіршующимся станом і збільш.агресією на мені. Я ні сім´ю не створила, бо весь час було ніколи, не на часі, бо треба (капати, сапати, прибирати, готувати... а ’бугаї’ потім, ще встигнеш). Не встигла. Коли було бажання створювати сім´ю - було не на часі. Весь час щось потрібно було. А тепер я і хочу тепла, але для дитини вже запізно (хоча і шалено з малечку люблю дітей, нянчилась ще коли під стіл ходила пішки і досі обожнюю жітвору. Маю 5 похресників), але для власної дитини вже пізно і чоловіка обхажувати не хочу. Хочу щоби пара, рука об руку, щоби все робили разом, а не: прати, прибирати, обхажувати. І при цьому не уявляю чужу людину поруч, зі своїми правилами і устоями життя. Важко все це.
Лише зараз розумію, що моє життя у мене мало бути на першому місці, а потім вже, на другому батьки. Такі правила життя - хочеш вижити, спочатку маску собі, а потім рідним. Але я запізно це зрозуміла насправді. Не вухами, а серцем. Тепер і хочеться родинного тепла, але важко уявити як перелаштуватись. Да і мама не дає спокійно жити, бо її стан здоров´я не дозволяє, а я не можу її покинути. Іноді зриваюсь, кричу, а потім, наодинці, зжираю себе що треба бути терплячішою. Реву в подушку і все по колу. Але якщо починаю думати ширше, то думаю, а коли в мене буду я? Вже до землі потрібно звикати, а я ще не починала жити. А вже і сил то нема і бажання великого на якісь звершення: побудувати щось, з´їздити кудись... Як? Куди? Де сили брати? Мама на руках, яка сама себе не обслужить і життя весь час на завтра, якого не просто може не бути, а якого вже й не дуже то хочеться. Якось так.
До чого я все це написала. Почніть любити себе поки не пізно. Не звертайте увагу на батьків і їх думку щодо вашої роботи до прикладу. Вона ваша і ви отримуєте від неї моральне і матеріальне задоволення і не маєте ні перед ким звітувати! Більше того, ваша допомога батькам також саме з цих коштів. Приїздити до батьків звісно треба і допомагати треба, бо спочатку - вони нас, потім - ми їх. Але ж, це має бути не всупереч власним силам, бажанням і життю врешті решт. Інакше завершиться все як у мене. Життя ніби жили, а ніби проживали. Живіть життя! Воно коротке, швидкоплинне і чим воно буде наповнене залежить виключно від нас, а не когось. Що робимо ми і чим і ким ми себе оточуємо залежить лише від нас і ні від кого іншого. Обіймаю вас всім серцем
Лише зараз розумію, що моє життя у мене мало бути на першому місці, а потім вже, на другому батьки. Такі правила життя - хочеш вижити, спочатку маску собі, а потім рідним. Але я запізно це зрозуміла насправді. Не вухами, а серцем. Тепер і хочеться родинного тепла, але важко уявити як перелаштуватись. Да і мама не дає спокійно жити, бо її стан здоров´я не дозволяє, а я не можу її покинути. Іноді зриваюсь, кричу, а потім, наодинці, зжираю себе що треба бути терплячішою. Реву в подушку і все по колу. Але якщо починаю думати ширше, то думаю, а коли в мене буду я? Вже до землі потрібно звикати, а я ще не починала жити. А вже і сил то нема і бажання великого на якісь звершення: побудувати щось, з´їздити кудись... Як? Куди? Де сили брати? Мама на руках, яка сама себе не обслужить і життя весь час на завтра, якого не просто може не бути, а якого вже й не дуже то хочеться. Якось так.
До чого я все це написала. Почніть любити себе поки не пізно. Не звертайте увагу на батьків і їх думку щодо вашої роботи до прикладу. Вона ваша і ви отримуєте від неї моральне і матеріальне задоволення і не маєте ні перед ким звітувати! Більше того, ваша допомога батькам також саме з цих коштів. Приїздити до батьків звісно треба і допомагати треба, бо спочатку - вони нас, потім - ми їх. Але ж, це має бути не всупереч власним силам, бажанням і життю врешті решт. Інакше завершиться все як у мене. Життя ніби жили, а ніби проживали. Живіть життя! Воно коротке, швидкоплинне і чим воно буде наповнене залежить виключно від нас, а не когось. Що робимо ми і чим і ким ми себе оточуємо залежить лише від нас і ні від кого іншого. Обіймаю вас всім серцем
Дякую вам дуже, і обіймаю ❤️ Не здавайтеся. Бажаю, щоб у ваше життя прийшли позитивні зміни
Allein74999• 38 минут назад
Забить огромный болт на помощь и участие в жизни родителей, пережить скандал, осознание, принятие, че там еще и… люди потянутся. Всегда кошмарят ведомых, не трогают тех, кто с характером. Вам характер военного по генам явно не перешел, придется вырабатывать
автор
Лика-прилипка
• 8 минут назад
Ответ дляПросто болталка
так просто не обращайте внимание, это мнение ваших родителей, но вы другая и у вас есть свое. Просто позвольте себе вообще никому ничего не доказывать и не в коем случае не извиняться и не оправдываться. Вначале трудно, а потом все меняется
Дякую за ваші поради
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Похожие темы:
Назад Комментарии к ответу
