О дев´ятій годині, щоранку, за командою чи без неї -
Він встає на ноги та мовчки стоїть хвилину.
Не складає рук, не опускає скорботно очей -
Дивиться перед собою - вперто, затято, рівно.
Іноді - під звук метронома, частіше - у повній тиші.
Іноді - наодинці з собою, рідше - серед "піксельних" спин.
Перед його поглядом постають знайомі обличчя.
Під його шкірою - чорні дати нестерпно стигнуть.
У випадках, коли над головою є небо - не стеля -
Він піднімає погляд і дивиться у синь чи хмари.
Він не має претензій. Не влаштовує небу істерик.
Він просто чомусь упевнений - всі його мертві - десь там.
Цій короткій хвилині - не стати для нього формальною,
Бути тригером вічної пам´яті - ріжучим та гірким.
Він мовчить, не опускаючи погляду - адже точно знає:
Хтось, колись, о дев´ятій щоранку - мовчатиме і за ним.
Василь Мулік. Український військовий льотчик, підполковник Збройних сил України. Народний Герой України.
Він встає на ноги та мовчки стоїть хвилину.
Не складає рук, не опускає скорботно очей -
Дивиться перед собою - вперто, затято, рівно.
Іноді - під звук метронома, частіше - у повній тиші.
Іноді - наодинці з собою, рідше - серед "піксельних" спин.
Перед його поглядом постають знайомі обличчя.
Під його шкірою - чорні дати нестерпно стигнуть.
У випадках, коли над головою є небо - не стеля -
Він піднімає погляд і дивиться у синь чи хмари.
Він не має претензій. Не влаштовує небу істерик.
Він просто чомусь упевнений - всі його мертві - десь там.
Цій короткій хвилині - не стати для нього формальною,
Бути тригером вічної пам´яті - ріжучим та гірким.
Він мовчить, не опускаючи погляду - адже точно знає:
Хтось, колись, о дев´ятій щоранку - мовчатиме і за ним.
Василь Мулік. Український військовий льотчик, підполковник Збройних сил України. Народний Герой України.
5
1
2
0
Страшні та дивні часи. Щодня - нові некрологи.
Епоха біди та зневіри. Ера нестерпного болю.
Бракує людей і терпіння. Бракує місця у моргах.
Зате - не бракує ненависті. І не бракує любові.
Все менше ’своїх’ - тим рідніші ті, що лишаються.
Розділяю серце, як апельсин - скибочками -
Кожному стане. Ось воно, тут - розбирайте,
Ховайте в кишені, в підсумки, заряджайте у магазини.
Комусь - нечисть палити, комусь - запалювати свічки,
Комусь - триматись за руку, комусь - триматись за зброю.
Хай скибочки мого серця будуть, як радіо-маячки,
Маленькі гарячі станції на частоті моєї любові.
Епоха біди та зневіри. Ера нестерпного болю.
Бракує людей і терпіння. Бракує місця у моргах.
Зате - не бракує ненависті. І не бракує любові.
Все менше ’своїх’ - тим рідніші ті, що лишаються.
Розділяю серце, як апельсин - скибочками -
Кожному стане. Ось воно, тут - розбирайте,
Ховайте в кишені, в підсумки, заряджайте у магазини.
Комусь - нечисть палити, комусь - запалювати свічки,
Комусь - триматись за руку, комусь - триматись за зброю.
Хай скибочки мого серця будуть, як радіо-маячки,
Маленькі гарячі станції на частоті моєї любові.
4
Прикурювати дві одразу - незручно. Та зараз - мушу.
Метеликом у долоні б´ється полум´я запальнички.
Холодні леза сніжинок кусають вилиці, руки і душу.
Вітер б´є прапорами - вперто, затято, ритмічно.
Навколо - вогка зима, чорний граніт і друзі -
І понад кожним - дві дати та неба сталева плівка.
На відміну від мене - вони точно звільнені від ілюзій...
Одну - собі. Іншу - фільтром у шов бруківки.
Затягуюсь глибоко. Видихаю - якось судомно так.
В очах запекло - це від диму. Звичайно ж, від диму...
Гіркий ’Lucky Strike’ міцно стиснутий у зубах -
Звичний до болю, мовчазний ’перекур’ з побратимом.
Хрест - перехрестям прицілу - у горизонт.
Краплі зими на фото. За ними - знайомий погляд.
Хай би цей сон скінчився... Та знаю, що це - не сон.
Затягую в себе дим. Видихаю - уривки горя.
Струшую попіл. Пальці - змерзлі, незграбні, нервові.
Остання затяжка - вона особливо-болісна...
Не оглядаючись, йду. Піднімаю від вітру комір...
З живими - курити краще. Живі - не мовчать так голосно.
Метеликом у долоні б´ється полум´я запальнички.
Холодні леза сніжинок кусають вилиці, руки і душу.
Вітер б´є прапорами - вперто, затято, ритмічно.
Навколо - вогка зима, чорний граніт і друзі -
І понад кожним - дві дати та неба сталева плівка.
На відміну від мене - вони точно звільнені від ілюзій...
Одну - собі. Іншу - фільтром у шов бруківки.
Затягуюсь глибоко. Видихаю - якось судомно так.
В очах запекло - це від диму. Звичайно ж, від диму...
Гіркий ’Lucky Strike’ міцно стиснутий у зубах -
Звичний до болю, мовчазний ’перекур’ з побратимом.
Хрест - перехрестям прицілу - у горизонт.
Краплі зими на фото. За ними - знайомий погляд.
Хай би цей сон скінчився... Та знаю, що це - не сон.
Затягую в себе дим. Видихаю - уривки горя.
Струшую попіл. Пальці - змерзлі, незграбні, нервові.
Остання затяжка - вона особливо-болісна...
Не оглядаючись, йду. Піднімаю від вітру комір...
З живими - курити краще. Живі - не мовчать так голосно.
3
1
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Похожие темы:
Комментарии к ответу