У кого чоловіки служать, як ви справляєтесь?

працюю звісно, за що б ми жили. Але у мене дистанційна робота, вдома працюю і розподіляю так, щоб встигати з дітьми. Іноді допізна працюю, щоб встигнути з проєктом.

Ви пишете лікар, а чому не заброньований? Їм же бронь дають

А муж не помогает материально?

С каждым месяцем дроны врага (и наши) летают дальше и интенсивнее. Но зато по войскам редко работают баллистика, Молнии, Шахеды. КАБы тоже в основном по густой застройке работают.
Дроны очень опасны в районе ЛБС - это их основная зона применения. Я служу там, где опасность от дронов низкая. Итого опасность для жизни примерно как в Киеве, Харькове или Запорожье. Можно хоть 10 лет еще так служить, и вернёшься целым, если соблюдать военную технику безопасности и правила.

погоджуюсь! Я гроші на відпочинок відкладаю, сподіваюсь, що чоловікові дадать відпустку, але розумію, що навіть якщо ні, то поїду сама з дітьми.
Засмучує те, що живеш в очікуванні якоїсь події/дати, от зараз думаю, як дотягнути до літніх канікул, а потім думаю туди-сюди, літо пролетить, після літа ДН, і ще на рік стану старішою)
То ніби за логікою треба насолоджуватись життям тут і тепер, а воно так не виходить.

А напишите, пожалуйста, свое мнение о специальности - механик-водитель танкового взвода: они прямо на ЛБС или можно остаться живым?

Танки грамотно надо применять нынче. Пока воздух не чист, смысла в танке на поле боя нет. Они будут жить максимум полчаса. Перед выездом на передок нужно выгасить всех вражеских дроноводов в округе. Если танк стреляет издалека, из укрытия, то в нём безопасно.
В общем, выживание танка и его экипажа зависит большей частью от грамотности командира танкового подразделения.

Щодо будинків - ви праві, теж звернула увагу, що стало більше таких будинків, прям набагато більше, особливо за минулий рік(
А все решта - це мабуть про свою власну бульбашку. Живу в центрі, не скажу, що менше людей, припаркуватись в будній день все так само нереально, тому ходжу пішки або метро. У вихідні столик в нормальному ресторані ще треба знайти, в намелаку досі черги на вулиці. Якось поїхала в Республіку, там просто натовп людей, я таке тільки до ковіду бачила. Люди переважно усвіхненні, це хіба я якась намахана, то торби несу, то сміття))
Ми живемо в новому будинку, то вже набагато більше заселених квартир, ніж було 3 роки назад. Люди роблять ремонти. У мене є відчуття, що життя кипить і йде далі, подруги їздять на відпочинок, за кордон, купують квартири. Таке враження, що це лише я на паузі.
Це мені нагадує притчу, коли двоє людей з зав´язаними очима досліджують різні частини слона, і намагаються вгадати що це за тварина.
Тому більшу частину з того, що ви написали, я не бачу, але це звісно не означає, що цього немає.

Багато дружин військових повіями працюють

а як часто відпускають чоловіка додому?
Я теж сама вирішую все, двоє дітей, робота, це важко, але якось менше напружує. Більше невизначеність і невідомість, скільки в такому режимі ще доведеться жити. Діти постійно запитують(

Чесно, я перестала від себе вимагати насолоджуватись, якщо мені не насолоджується, то і відчепіться всі)

Я про інше трішки. Про нові враження - про шось нове. Сходити в театр, якщо цікаво, подарувати дітям прогулянку на конях, чи боулінг, чи картинг. Ну що ви не пробували ще - ото і варто.
Оці речі потім і згадуються, коли обертаєшся на прожитий період. І трішки віддаляють від моменту, коли настане внутрішній зрив на кшталт ’я як муха в бурштині вже N років’
І це не про великі плани на поїздку у відпустку, це те, що вас і дітей буде об´єднувати, тримати разом. Бо неясно, як довго триматися.

Я дивлюся на свою доньку, вона просто виросла з підлітка до повноліття, поки тато воює. І цілком можливо, що на момент його повернення вже піде в доросле життя. Собаки посивіли, кішки і ті 4 роки набрали )
І ми вже всі втратили оце відчуття, дожити до дати. Просто дуже довго вже чекаємо, тому просто живемо, сподіваємось, звісно, але без конкретики.
Дожити до дати - це підтримує, але має свій ризик, бо всі радості автоматично з´їжджають в ту дату. І отак відсуваються в невизначеність.
Ми це вже пройшли, просто ділюся, щоб ви сюди не заходили, вихід з цього стану дуже непростий.

Я не буду сперечатися з Вами, що в Києві є інший бік життя. Звісно є.
Лакшері, мажорів повно, багатих людей, блогерів. Але, це малий відсоток від абсолютної більшості загального сірого люду, який виживає на невеликі зарплати, переживає за наявність роботи, близьких тощо
Які б не були боки життя, казати, що Київ війну не відчуває думаю недоречно. Бо це неправда. І ви дійсно це сказали стосовно зовсім невеликого прошарку населення

Кажіть правду собі і дітям - невідомо скільки, може ще багато років. Вирішуйте питання і плануйте на короткий час уперед. Обов´язково їдьте у відпустку, навіть сама з дітьми. Треба жити тут і зараз, дати дітям гарне дитинство.

Це теж непросто, але у вас є вибір зараз: може є сенс розійтись і дати можливість кожному побудувати краще життя?

Высралась д.ра. На таких как ты наверно ни у кого не стоит

))) хоч насмішили))
А дружини сантехніків чи айтішніків?))

В интересных Вы кругах вращаетесь...

Ну мабуть це звʼязано із тим ,що чоловіка немає весь час вдома і жінка може таким займатися

А в 2026 году что изменилось? Ушел муж с фронта и вы перестали чувствовать себя лохом»?

тобто всі незаміжні - повії?)) Бо у них взагалі чоловіків немає, вони взагалі можуть робити, що заманеться, якщо йти за вашої схибленою логікою.

Не всі,але є

ви теж повія?