ГрайливаКиця• 22 апреля в 09:22
У кого чоловіки служать, як ви справляєтесь?
Дівчата, що вам допомагає з оптимізмом дивитись в майбутнє? Бо якщо зациклюватись на негативі, то так і в деперсію скоритись недовго, а є ще діти, про яких треба піклуватись.
В близькому оточенні ніхто не служить, хто купив інвалідність, хто платить за бронь, хто сидить вдома, у кого дійсна бронь. Виходить, що ні з ким з подруг про це і поговорити не можна. А їхні спроби підтримки закінчуються завжди "а от у мене, коли я розлучилась...", або хіт - "я от теж коли їхала у відпустку на місяць, то так сумувала за чоловіком"))
Вже думала якісь групи підтримки для дружин військових пошукати.
В близькому оточенні ніхто не служить, хто купив інвалідність, хто платить за бронь, хто сидить вдома, у кого дійсна бронь. Виходить, що ні з ким з подруг про це і поговорити не можна. А їхні спроби підтримки закінчуються завжди "а от у мене, коли я розлучилась...", або хіт - "я от теж коли їхала у відпустку на місяць, то так сумувала за чоловіком"))
Вже думала якісь групи підтримки для дружин військових пошукати.
показать весь текст
15
5
4
143
0
Авторе, співчуваю(. Мій брат виїхав, а мій чоловік служить. Мені цей дисонанс дуже складно дається.
1
Я из Кривого Рога, серединка наполовинку, скажем так. Не соглашусь с Вашим мнением про западную часть Украины, но, пусть оно останется со мной. Самое лучшее отношение, что я видела - это в Харькове.
працюю звісно, за що б ми жили. Але у мене дистанційна робота, вдома працюю і розподіляю так, щоб встигати з дітьми. Іноді допізна працюю, щоб встигнути з проєктом.
За 3 роки у мене вже повна апатія та зневіра. Мій мобілізований з гарного доходу на 20 тис. Бойові розходяться на його лікування та забезпечення, та й усіма правдами-неправдами їх намагаються виплачувати по мінімуму. Був на позиції 6 місяців, без зв´язку, реально 0. За 2 місяці не виплатили, окопні теж. І це все на моїй голові, тому що з Харківської області, з поля не дуже попрозбираєшся.
Діти постійно скучають питаннями чому інші тати поруч, а нашого немає. Це просто вбиває, якщо чесно.
Я вже мовчу, що усе на мені, робота, дім, усі проблеми.... Я перетворилася на привид, нічого не хочу.
Діти постійно скучають питаннями чому інші тати поруч, а нашого немає. Це просто вбиває, якщо чесно.
Я вже мовчу, що усе на мені, робота, дім, усі проблеми.... Я перетворилася на привид, нічого не хочу.
7
я східніше Києва не була, тому можу звісно і помилятись. Але у Києві ’немає війни’, не в плані повітряних тривог, а у стилі життя. Це і непогано мабуть.
3
1
Який жах( Співчуваю! Але ж мають якось розібратись? Бо і так платять копійки, а якщо взагалі не доплатять - то це вже край(
За дітей особливо боляче, ростуть без батька( Мій молодший також постійно мене смикає, коли тато повернеться, а я кажу, що не знаю((
За дітей особливо боляче, ростуть без батька( Мій молодший також постійно мене смикає, коли тато повернеться, а я кажу, що не знаю((
А ви самі звідки? І хоча я підтримала вас в питанні служби чоловіка, то тут не підтримаю. Є в Києві війна( Непомітна вона тільки для приїжджих.
А для тих, хто тут живе дуже помітна. Тільки кияни можуть розповісти як змінився ’стиль життя’. А змінився дуже
А для тих, хто тут живе дуже помітна. Тільки кияни можуть розповісти як змінився ’стиль життя’. А змінився дуже
2
Не знаю...остання надія на омбудсмена, я написала, але руки опускаються... От як людині довести, що вона справді там була, якщо документація заповнювалася невірно, або взагалі не велася? Це ж по суті не контролюється, не перевіряється ...
Донька дуже сумує за татом, листи йому пише, малює, усі мрії, щоб тато повернувся і був поруч. Син старший, йому теж бракує батька, але він не дуже це показує, вже все розуміє(
Донька дуже сумує за татом, листи йому пише, малює, усі мрії, щоб тато повернувся і був поруч. Син старший, йому теж бракує батька, але він не дуже це показує, вже все розуміє(
І так, спілкуватися ні з ким не хочеться. Хтось броньований, хтось інвалідів знайшов, хтось в армії ’ солодко’ пристроївся. Я не заздрю, але спілкуватися зовсім не хочеться
я народилась і виросла в Києві і живу тут все життя.
Я не написала, що немає небезпеки, бо і в минулу тривогу поруч вибухи були. Але в плані життя, коли тривоги немає, я не відчуваю, що є війна.
Навіть людей у військовій формі поменьшало, може якраз через ТЦК.
В чому ви бачите, що Київ змінився через війну? Може я навпаки звикла і не бачу цих змін.
Я не написала, що немає небезпеки, бо і в минулу тривогу поруч вибухи були. Але в плані життя, коли тривоги немає, я не відчуваю, що є війна.
Навіть людей у військовій формі поменьшало, може якраз через ТЦК.
В чому ви бачите, що Київ змінився через війну? Може я навпаки звикла і не бачу цих змін.
це мабуть через безпосередніх керівників треба вирішувати? Мають бути накази і інші документи. Але якщо скрізь бардак, то на передовій тим більше(
А я, якраз, не корінна киянка. Проживаю в Києві 31 рік. Але, бачу ці зміни. Не знаю як їх можна не бачити, якщо тільки не працювати на дистанційці та не виходити на вулицю, не спілкуватися з людьми
Я теж не мала на увазі небезпеку. Хоча на моєму районі їдеш на роботу, все побито навкруги. Дещо відновлюється швидко, але більшість руйнацій так і лишено, тільки вікна забиті фанерою
Я мала на увазі загальне враження від міста. Настрій. На вулицях набагато менше людей, навіть в центрі вдень. Люди, шо зустрічаються на шляху, невеселі та замотані. Немає того безтурботного настрою як раніше. В цілому місто занедбано виглядає, тільки вчора була в центрі- та ж фанера на вікнах, сміття, поодникові люди в тих місцях, де раніше було не проштовхнутися. Купа зачинених магазинів і приміщень з написом ’оренда, продаж’.
Родичі та друзі. У всіх поганий настрій, розуміння відсутності перспектив та планів. Депресії, невизначеність, проблеми. Так само і на роботі, в нас невеликий, але дуже старий колектив, знаємо один одного сто років, дружимо. В кожного свої невеселі проблеми, повязані з війною. Не буду конкретизувати, це неправильно
В будинку. Живу там вже 20 років. Дуже багато сусідів повиїжджали і здають квартири. Нікого не хочу образити, але в будинку дуже багато переселенців. І якщо до 22 року наш будинок був зразковим за утриманням, то згодом все змінилося. Плюють в ліфтах, малюють стіни, кидають сміття. Минулого тижня на наш поверх привезли сміття- пакет вонючий та обгортка від стиралки. Ті, що недавно зняли квартиру поверхами вище((( Важко було донести до смітника, то порахували що простіше закинути сусідам.
Цього достатньо? Можна багато говорити про Київ, але неправильно говорити, що він не відчуває війну
Я теж не мала на увазі небезпеку. Хоча на моєму районі їдеш на роботу, все побито навкруги. Дещо відновлюється швидко, але більшість руйнацій так і лишено, тільки вікна забиті фанерою
Я мала на увазі загальне враження від міста. Настрій. На вулицях набагато менше людей, навіть в центрі вдень. Люди, шо зустрічаються на шляху, невеселі та замотані. Немає того безтурботного настрою як раніше. В цілому місто занедбано виглядає, тільки вчора була в центрі- та ж фанера на вікнах, сміття, поодникові люди в тих місцях, де раніше було не проштовхнутися. Купа зачинених магазинів і приміщень з написом ’оренда, продаж’.
Родичі та друзі. У всіх поганий настрій, розуміння відсутності перспектив та планів. Депресії, невизначеність, проблеми. Так само і на роботі, в нас невеликий, але дуже старий колектив, знаємо один одного сто років, дружимо. В кожного свої невеселі проблеми, повязані з війною. Не буду конкретизувати, це неправильно
В будинку. Живу там вже 20 років. Дуже багато сусідів повиїжджали і здають квартири. Нікого не хочу образити, але в будинку дуже багато переселенців. І якщо до 22 року наш будинок був зразковим за утриманням, то згодом все змінилося. Плюють в ліфтах, малюють стіни, кидають сміття. Минулого тижня на наш поверх привезли сміття- пакет вонючий та обгортка від стиралки. Ті, що недавно зняли квартиру поверхами вище((( Важко було донести до смітника, то порахували що простіше закинути сусідам.
Цього достатньо? Можна багато говорити про Київ, але неправильно говорити, що він не відчуває війну
2
1
Це перші два роки допомагає - вірити, що скоро ось-ось закінчиться. Але дійсно, якийсь час на цьому можна протриматися.
Третій важко.
Четвертий ще важче.
А п´ятий - ну вже знаходиш позитив в тому, що чоловіку вже 51 виповнилося, всього 9 років - і нарешті пенсія за віком. Якщо пощастить.
Допомагає своя бульбашка, де не треба пояснювати нічого. Економія ресурсів - тягнути за двох вдовгу неможливо, впадеш. Тому треба перепланувати життя так, щоб справлятися і щоб лишався час на відпочинок.
Слідкувати за здоров´ям. Бо тут як в літаку, спочатку маска собі, потім дітям.
Спати. Хоч під снодійними, але спати повноцінно.
Не нехтувати враженнями новими. Побут, родина - це мастхев, але вони не дають перезавантаження. Бо коли існуєш в дні бабака. потім просто і сил нема на ті враження, і ефект не той. Але саме вони підтримують на довгій дистанції.
Прибрати все, що потрібно обслуговувати за свій рахунок - приятельок, які розповідають про те, як їхні чоловіки ухиляються (це взагалі прям ред флег), зустрічі, де треба тримати обличчя, і які виснажують.
Якось так.
Третій важко.
Четвертий ще важче.
А п´ятий - ну вже знаходиш позитив в тому, що чоловіку вже 51 виповнилося, всього 9 років - і нарешті пенсія за віком. Якщо пощастить.
Допомагає своя бульбашка, де не треба пояснювати нічого. Економія ресурсів - тягнути за двох вдовгу неможливо, впадеш. Тому треба перепланувати життя так, щоб справлятися і щоб лишався час на відпочинок.
Слідкувати за здоров´ям. Бо тут як в літаку, спочатку маска собі, потім дітям.
Спати. Хоч під снодійними, але спати повноцінно.
Не нехтувати враженнями новими. Побут, родина - це мастхев, але вони не дають перезавантаження. Бо коли існуєш в дні бабака. потім просто і сил нема на ті враження, і ефект не той. Але саме вони підтримують на довгій дистанції.
Прибрати все, що потрібно обслуговувати за свій рахунок - приятельок, які розповідають про те, як їхні чоловіки ухиляються (це взагалі прям ред флег), зустрічі, де треба тримати обличчя, і які виснажують.
Якось так.
1
Ви щаслива, Ви любите. А у мене чоловік в одній квартирі, а спимо в різних кімнатах, емоційного звʼязку немає. Багато образ і дратувагя. Двоє хлопців 7 і 18. Мені 46. Не знаю, що робити
1
Авторе, у Vcentri Hub (ст.м.Дарниця) є короткочасні групи для дружин військових по неділях. Курс 4 зустрічі + контакт з собакою-терапевтом щоразу. Раптом, це буде Вам актуально
Мені 47, чоловіку 44. І це мій третій чоловік, 9 років тільки разом...не налюбилася ще, не встигла. Нарешті, після стількох розчарувань в житті зустрівся файний чоловік, і того забрали((
..ука, війна! Скільки вона доль переламала. Тут, хотілося би свої золоті дні жити в радощі, поки ще відносно молода, гарна, чоловік гарний, діти виросли, живи собі, кайфуй. Так ні.
..ука, війна! Скільки вона доль переламала. Тут, хотілося би свої золоті дні жити в радощі, поки ще відносно молода, гарна, чоловік гарний, діти виросли, живи собі, кайфуй. Так ні.
Щодо будинків - ви праві, теж звернула увагу, що стало більше таких будинків, прям набагато більше, особливо за минулий рік(
А все решта - це мабуть про свою власну бульбашку. Живу в центрі, не скажу, що менше людей, припаркуватись в будній день все так само нереально, тому ходжу пішки або метро. У вихідні столик в нормальному ресторані ще треба знайти, в намелаку досі черги на вулиці. Якось поїхала в Республіку, там просто натовп людей, я таке тільки до ковіду бачила. Люди переважно усвіхненні, це хіба я якась намахана, то торби несу, то сміття))
Ми живемо в новому будинку, то вже набагато більше заселених квартир, ніж було 3 роки назад. Люди роблять ремонти. У мене є відчуття, що життя кипить і йде далі, подруги їздять на відпочинок, за кордон, купують квартири. Таке враження, що це лише я на паузі.
Це мені нагадує притчу, коли двоє людей з зав´язаними очима досліджують різні частини слона, і намагаються вгадати що це за тварина.
Тому більшу частину з того, що ви написали, я не бачу, але це звісно не означає, що цього немає.
А все решта - це мабуть про свою власну бульбашку. Живу в центрі, не скажу, що менше людей, припаркуватись в будній день все так само нереально, тому ходжу пішки або метро. У вихідні столик в нормальному ресторані ще треба знайти, в намелаку досі черги на вулиці. Якось поїхала в Республіку, там просто натовп людей, я таке тільки до ковіду бачила. Люди переважно усвіхненні, це хіба я якась намахана, то торби несу, то сміття))
Ми живемо в новому будинку, то вже набагато більше заселених квартир, ніж було 3 роки назад. Люди роблять ремонти. У мене є відчуття, що життя кипить і йде далі, подруги їздять на відпочинок, за кордон, купують квартири. Таке враження, що це лише я на паузі.
Це мені нагадує притчу, коли двоє людей з зав´язаними очима досліджують різні частини слона, і намагаються вгадати що це за тварина.
Тому більшу частину з того, що ви написали, я не бачу, але це звісно не означає, що цього немає.
1
погоджуюсь! Я гроші на відпочинок відкладаю, сподіваюсь, що чоловікові дадать відпустку, але розумію, що навіть якщо ні, то поїду сама з дітьми.
Засмучує те, що живеш в очікуванні якоїсь події/дати, от зараз думаю, як дотягнути до літніх канікул, а потім думаю туди-сюди, літо пролетить, після літа ДН, і ще на рік стану старішою)
То ніби за логікою треба насолоджуватись життям тут і тепер, а воно так не виходить.
Засмучує те, що живеш в очікуванні якоїсь події/дати, от зараз думаю, як дотягнути до літніх канікул, а потім думаю туди-сюди, літо пролетить, після літа ДН, і ще на рік стану старішою)
То ніби за логікою треба насолоджуватись життям тут і тепер, а воно так не виходить.
Це теж непросто, але у вас є вибір зараз: може є сенс розійтись і дати можливість кожному побудувати краще життя?
1
Дуже дякую! Завжди думаю, що мені не найгірше, можливо комусь потрібніше. Але раптом знадобиться.
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Похожие темы:
Комментарии к ответу