ГрайливаКиця• 22 апреля в 09:22
У кого чоловіки служать, як ви справляєтесь?
Дівчата, що вам допомагає з оптимізмом дивитись в майбутнє? Бо якщо зациклюватись на негативі, то так і в деперсію скоритись недовго, а є ще діти, про яких треба піклуватись.
В близькому оточенні ніхто не служить, хто купив інвалідність, хто платить за бронь, хто сидить вдома, у кого дійсна бронь. Виходить, що ні з ким з подруг про це і поговорити не можна. А їхні спроби підтримки закінчуються завжди "а от у мене, коли я розлучилась...", або хіт - "я от теж коли їхала у відпустку на місяць, то так сумувала за чоловіком"))
Вже думала якісь групи підтримки для дружин військових пошукати.
В близькому оточенні ніхто не служить, хто купив інвалідність, хто платить за бронь, хто сидить вдома, у кого дійсна бронь. Виходить, що ні з ким з подруг про це і поговорити не можна. А їхні спроби підтримки закінчуються завжди "а от у мене, коли я розлучилась...", або хіт - "я от теж коли їхала у відпустку на місяць, то так сумувала за чоловіком"))
Вже думала якісь групи підтримки для дружин військових пошукати.
показать весь текст
15
5
4
143
0
багато в кого так і є. По крайній мірі в близьких так. А от колега, в якої всі хлопці воюють якраз в такій ситуації як автор. Перестала спілкуватися з усіма, бо немає підтримки і розуміння. У всіх чоловіки відмазані
3
1
Я не налаштована ні оптимістично, ні песимістично, просто роблю все на автоматі, молюсь кожного дня
3
1
це жах( якби ж хоч були якісь визначені строки служби, і ти знав, що треба ще якось рік чи два протриматись, а тут ...
Мне в этом смысле было, легче с той стороны,что никуда детей не возила (у меня их 5), он всегда при мне, т.е. постоянно дела какие-то, но, опять-таки, их 5!!!
1
я написала близьке оточення - це 4-5 чоловік, і вони не служать ніхто, з причин, про які я написала.
І так, є куплена інвалідність, і бронювання з щомісячною оплатою. Але також є з офіціним бронюванням, де все чисто.
А у вас всі військові в оточенні?
І так, є куплена інвалідність, і бронювання з щомісячною оплатою. Але також є з офіціним бронюванням, де все чисто.
А у вас всі військові в оточенні?
я не хочу вірити, що це надовго(
Я вже і так автономна, сама з дітьми, сама їх забезпечую, шини на машині міняю, важкі речі тягаю) Це ще якось можна стягувати.
Я вже і так автономна, сама з дітьми, сама їх забезпечую, шини на машині міняю, важкі речі тягаю) Це ще якось можна стягувати.
ого! 5 - це серйозно! У мене двоє, старший вже більш самостійний, а молодшого ще треба скрізь відводити-забирати.
Из близких подруг осталась одна , у кого муж служит с начала войны. Он просто предложил расстаться . Нашёл себе новую женщину там. Поэтому подруга перестала о нём переживать. К счастью они не успели расписаться, хотя планировали.
Мій чоловік загинув. Що вам можу сказати, не чекайте підтримки ні від кого, бо всім насправді абсолютно все одно, і ніхто вас не зрозуміє. А ті, в кого служать чоловіки, зазвичай не готові про це говорити. А суспільство навколо, ще скаже, що ви з вашим чоловіком лохи і ваш чоловік пішов вас захищати,чи Зеленського, але не їх сім´ї, не їх дім. От така гірка правда. Шукайте сенс в середині себе. Це важко... Дуже(
15
2
Вот, и сосредоточьтесь на этом - дети. школа. дом,уборка.работа и т.д.. Просто делайте что-то, все время. И, не смотрите на других - так чуть легче, если не сравнивать.
Нема такого, як ’справляюсь’. Якщо виникають якісь побутові питання поза межами моїх фізичних можливостей, звертаюсь до знайомих або до спеціалістів за гроші. Молодшому сину 14, то теж нема з чим ’справлятись’. Спілкуємося щодня по телефону, чоловік не на нулі через здоров´я, але в штурмовій бригаді, летить до нас не менше, ніж до них, я в Харкові. Приїздив на вихідні рази чотири за два роки, от чекаю нарешті у відпустку в травні. Живу життя, працюю, спілкуюсь з друзями. У відчай не впадаю. Чоловік робить свою чоловічу роботу, пишаюся ним.
4
Вас зрозуміють тільки ’свої’. Може, з чиєюсь дружиною познайомитеся і будете спілкуватися, бо спільні проблеми. На жаль, ваше зараз оточення, у кого всі вдома, не зрозуміють вашої постійної тривоги, або будуть просто піддакувати. А Вам важко сприймати їх в якійся мірі безтурботне життя і їх, на ваш погляд, дріб´язкові проблеми. +як дівчата пишуть, постійно треба себе чимось займати і відволікати. І обов´язково ще заспокійливі, нехай трав´яні, щоб вас тримало, бо в постійній нервовій напрузі ще у вас болячки повилазять. Обіймаю Вас! Шукайте ’своїх’
Розумію Вас. Мій чоловік пішов примусово-добровільно рік тому. За цей рік життя дуже змінилося. Бачимося рідко. Безкінечні відрядження без визначеної дати повернення, але радію що хоч не зовсім на нулі. Але близько, тому тривога нескінченна.
Що сказати? Важко. Бо в нас сильний емоційний звязок і на відстані дуже важко. В мене, як і у вас, немає близько знайомих чоловіків, що воюють. Тому психологічно важко переношу це все. Стала помічати за собою роздратованість та агресію на оточуючих. Всі живуть своє життя, проводять свята, їздять в гості, мають плани, сплять разом накінець. А тут навіть просто за руку потримати не можеш. Відчуваю заздрість до жінок, в яких чоловік поруч. Намагаюся це не показувати, бо мені соромно за ці емоції. Так само оточуючі не розуміють мого переважно поганого настрою, бо раніше я була дуже весела та любила спілкуватися. А який може бути настрій, коли життя привязане по повідомлень в тг де шо летить та очікуванні ’++’ від чоловіка. Тому особисто сама я дуже змінилася. Недарма кажуть, що дружини проходять цю війну разом зі своїми чоловіками. А ще виявилося, що чекати теж важко, хай навіть в тилу
Що сказати? Важко. Бо в нас сильний емоційний звязок і на відстані дуже важко. В мене, як і у вас, немає близько знайомих чоловіків, що воюють. Тому психологічно важко переношу це все. Стала помічати за собою роздратованість та агресію на оточуючих. Всі живуть своє життя, проводять свята, їздять в гості, мають плани, сплять разом накінець. А тут навіть просто за руку потримати не можеш. Відчуваю заздрість до жінок, в яких чоловік поруч. Намагаюся це не показувати, бо мені соромно за ці емоції. Так само оточуючі не розуміють мого переважно поганого настрою, бо раніше я була дуже весела та любила спілкуватися. А який може бути настрій, коли життя привязане по повідомлень в тг де шо летить та очікуванні ’++’ від чоловіка. Тому особисто сама я дуже змінилася. Недарма кажуть, що дружини проходять цю війну разом зі своїми чоловіками. А ще виявилося, що чекати теж важко, хай навіть в тилу
6
3
Це не так просто, шукати своїх. Більшість оточуючих не розуміють, а знайомим, наприклад, з якіхось форумів виливати все, що відчуваеш, я не звикла. Нема кому розповісти.
В мене є близька подруга, якій можна було б. Але, вона дуже ніяковіє, коли взагалі навіть питає про мого чоловіка. Ніби не знає як знайти підхід до мене. Взагалі, відчуваю самотність. А необхідність справлятися самій з усім цим дуже змінює характер не в кращц сторону. Плюс, я розумію, що ні кінца ні краю цьому немає і не вірю в якесь закінчення абсолютно, бо стає тільки гірше
В мене є близька подруга, якій можна було б. Але, вона дуже ніяковіє, коли взагалі навіть питає про мого чоловіка. Ніби не знає як знайти підхід до мене. Взагалі, відчуваю самотність. А необхідність справлятися самій з усім цим дуже змінює характер не в кращц сторону. Плюс, я розумію, що ні кінца ні краю цьому немає і не вірю в якесь закінчення абсолютно, бо стає тільки гірше
1
я за ’своїх’ писала - це дружин вояк, бо сама знаю, що всім знайомим і навіть рідним - абсолютно пофіг. Зрозуміють тільки ті, хто в такій же шкурі
От саме в цьому і проблема. Що коли в оточенні немає дружин військових, бо всі з чоловіками під боком, то шукати їх де для спілкування? Немає де, окрім спільнот в інтернеті, а це вже абсолютно інше спілкування. І мені воно не потрібне.
Мой служит.каа обычная работа. Один выходной, вечером дома. Когда уезжает в ротацию на 1,5 месяца -жопа. Сразу все начинает ломаться и дома, и в авто. Спасает успокоительное и спорт ( бег, силовые -переключают мозг). Ребёнок уже подросток , поэтому легче
Співчуваю Вам!((
Я себе лохом десь і відчуваю вже.
І корю себе, що ми цим питанням не зайнялись якось більше серйозно, не шукали варіанти( Він особливо не рвався служити, але повістку отримав і сам пішов в ТЦК. Сидіти вдома і боятись, що десь запакують - теж не варіант.
Але так це все тяжко(
Я себе лохом десь і відчуваю вже.
І корю себе, що ми цим питанням не зайнялись якось більше серйозно, не шукали варіанти( Він особливо не рвався служити, але повістку отримав і сам пішов в ТЦК. Сидіти вдома і боятись, що десь запакують - теж не варіант.
Але так це все тяжко(
Дякую за підтримку! Я нормально сприймаю безтурботне життя, можу і сама заморочитись якоюсь фігнею) Але справжні хвилювання про інше(
Так, ви праві, теж стараюсь жити своїм життям, а не тільки сумувати. Але бувають такі хвилини, що нагрібає.
У моей жены много хотелок, нахваталась с расчетом того, что ей муж будет помогать их обслуживать, а вот уехал на фронт по контракту (честно, задрала такая жизнь на гражданке) - и дома начались проблемы. На работе тоже выкладывался, а начальник на меня как на пустое место смотрел. И там, оказывается, меня стало не хватать. Жена мне поначалу говорила, что я там себе санаторий устроил, сбежав из семьи. А мне и правда на душе сильно полегчало, когда попал к таким же контрактникам в учебку, там нашел дружественную обстановку и позитив. Да, тяжело в броне ходить, плохо в холоде спать, я сильно болел простудными заболеваниями, у меня заметно обострилась гипертония, упало сильно зрение, но я стал более счастливым.
Теперь, когда приезжаю в отпуск, помогаю жене дома и на работе с накопившимися делами. Так и проходит в основном мой отпуск. Приезжаю назад в армию, и там потом ’отдыхаю’ от этого отпуска ))
А у меня в жизни минимум хотелок, мне слуги не нужны, я сам себя в состоянии обслужить, жена нужна была в основном как душевный друг.
Теперь, когда приезжаю в отпуск, помогаю жене дома и на работе с накопившимися делами. Так и проходит в основном мой отпуск. Приезжаю назад в армию, и там потом ’отдыхаю’ от этого отпуска ))
А у меня в жизни минимум хотелок, мне слуги не нужны, я сам себя в состоянии обслужить, жена нужна была в основном как душевный друг.
3
Так, ви праві(
У мене на початку таке було, типу ну чому він, а не ось той чоловік, який йде з пивом і рже. Зараз вже попустило, на інших не реагую, але себе іноді стає дуже шкода, відганяю ці думки.
У мене на початку таке було, типу ну чому він, а не ось той чоловік, який йде з пивом і рже. Зараз вже попустило, на інших не реагую, але себе іноді стає дуже шкода, відганяю ці думки.
Це правда( в моїх стосунках з подругами підтримувала завжди я. І якось це не дуже змінилось, бо як би не було, але завершуємо розмову ми зажди обговоренням проблем подруги)
думаю що мій чоловік теж ’збіг’, бо найулюбленіша його справа - лежать на дивані після роботи, зважаючи на те що працюємо обидва, то проблеми як вирішувала так і вирішую. а в армії йому гарно, там не треба вирішувати побут, кішку завів, після роботи можна читати і гладидди кота досхочу
Якби ночував вдома, то я б взагалі не парилась)
Тут хоч би час від часу була можливість бачитись не лише по телефону.
Тут хоч би час від часу була можливість бачитись не лише по телефону.
Я теж відганяю. Рятуюся значною кількістю роботи впритул до того, що на вихідні вже рік підробляю клінінгом. Це дуже допомагає, бо прибирання для мене є як заспокійливе. Коли я працюю руками, то в голову не лізуть різні думки. І тривожні, і заздрісні в тому числі.
Просто сьогодні день такий видно, зазвичай я стриманіша. Спочатку ваша тема, а зараз він зателефонував, то вже огось і наревілась)) Жалко його, себе та нашого життя. Але прорвемося, і ви теж тримайтеся. Все буде добре
Просто сьогодні день такий видно, зазвичай я стриманіша. Спочатку ваша тема, а зараз він зателефонував, то вже огось і наревілась)) Жалко його, себе та нашого життя. Але прорвемося, і ви теж тримайтеся. Все буде добре
4
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Похожие темы:
Комментарии к ответу