Найчесніший і найстрашніший вірш про війну. Максим Кривцов "Далі"

Перевантажуємо тіло «В.»
він тепер десь 50 см на 50 см
замотаний в ноші
розміром, наче великий наплічник
тіло «Д. В.» розповзлося
наче тісто
120 кг за життя і я не знаю, скільки
тепер
«П.» з відірваною ногою
«А.» навіть цілий на вигляд
хлопці загорнуті у чорні пакети
в останню, жахливу темряву
в броневичку небагато місця
приходиться доторкатись до тіл
вони теплі та м´які
наче одяг.
Я дивлюсь на себе в дзеркало
обличчя розірване навпіл
немає лівої руки
зникла нога
людина зникає
розвіюється
як квітка.
Хочеться кричати
зупиніться!
перестаньте!
годі!
Але це так не працює
Хотілось
забирати дитину зі школи
забирати дівчину після роботи
забирати піджак із хімчистки
та хтось каже:
ні ні ні
це так не працює
ти маєш забирати хороших хлопців
розміром 50 см на 50 см.
Можливо я написав найжахливіший вірш
але руки досі смердять значно
жахливіше.
обтираю руки м´ятою
можливо
переб´ю.
Хлопці поїдуть додому
до світла й до пам´яті
до сонця і моря

до листя й трави
до вітру
до тиші.
Я дивлюсь у дзеркало
а там:
нічого.