бибизяна• 12 мая в 13:04
Люди яких не зламала система.
Є історії, які важко читати без сліз.
Але ще страшніше — дозволити їм бути забутими.
Михайло Сорока — одне з таких імен.
Він народився 27 березня 1911 року на Тернопільщині. Батько помер, коли хлопчикові було лише два місяці, і мама колисала його сама — з піснею та сльозами:
«Ой люлі, люлі, моя дитино…
Іди ти, сину, на Україну…»
Він справді пішов за Україну.
І віддав за неї майже все своє життя.
Михайло був надзвичайно здібним: мав прекрасний голос, навчався у Празькій політехніці на архітектора, міг будувати міста й жити спокійним європейським життям.
Але обрав інший шлях — боротьбу.
За участь в ОУН його заарештували у 1937 році. Саме у тюрмі він зустрів жінку, яка стала любов’ю всього його життя — Катерину Зарицьку.
Вони майже не могли говорити.
Лише дивилися одне на одного під час богослужінь у тюремній капличці.
Він співав у хорі.
Вона приходила молитися.
Їхні листи передавав священник.
Так народилося кохання, яке пережило табори, заслання, самотність і десятки років розлуки.
5 листопада 1939 року вони обвінчалися у соборі Святого Юра у Львові.
Але сімейне життя тривало лише чотири місяці.
У березні 1940-го радянська влада знову заарештувала їх обох. Катерину кинули до тюрми «Бригідки», Михайла — до іншої в’язниці.
Їхнього сина Богдана Катерина народила вже в ув’язненні.
Михайло дізнався про це у Воркуті.
Попереду були 34 роки таборів.
Тридцять чотири роки — лише за те, що він залишався українцем і не зрікся своїх переконань.
Навіть у таборах Сорока не зламався. Він підтримував інших політв’язнів, організовував підпільну мережу взаємодопомоги, писав тексти й надихав людей не втрачати гідність.
У 1952 році йому винесли смертний вирок. Згодом його замінили на 25 років таборів.
Але система так і не змогла його зламати.
Під час Кенгірського повстання 1954 року саме Михайло Сорока написав слова гімну повстанців:
«Ми не будем, не будем рабами…»
Це були не просто слова.
Це був голос людини, яка навіть у неволі залишалася вільною.
Катерина в цей час теж проходила через тюрми, заслання й роки самотності. Вони не могли бути разом, не могли нормально листуватися, іноді передавали звістки лише через рідних.
Але не переставали чекати одне одного.
16 червня 1971 року Михайло Сорока помер у таборі.
Катерина просила дозволу попрощатися з чоловіком, але їй відмовили.
Навіть цього їм не дозволили.
Лише у 1991 році його перепоховали у Львові, на Личаківському цвинтарі.
Під одним хрестом із дружиною.
Нарешті разом.
Разом вони провели у в’язницях і засланнях 59 років.
У шлюбі — 32 роки.
Поруч одне з одним — лише 4 місяці.
Історія Михайла Сороки — не лише про репресії чи табори.
Вона про людей, яких не змогла зламати жодна система. Про любов, яка виявилася сильнішою за страх. І про свободу, яку можна забрати фізично — але неможливо знищити всередині людини.
Але ще страшніше — дозволити їм бути забутими.
Михайло Сорока — одне з таких імен.
Він народився 27 березня 1911 року на Тернопільщині. Батько помер, коли хлопчикові було лише два місяці, і мама колисала його сама — з піснею та сльозами:
«Ой люлі, люлі, моя дитино…
Іди ти, сину, на Україну…»
Він справді пішов за Україну.
І віддав за неї майже все своє життя.
Михайло був надзвичайно здібним: мав прекрасний голос, навчався у Празькій політехніці на архітектора, міг будувати міста й жити спокійним європейським життям.
Але обрав інший шлях — боротьбу.
За участь в ОУН його заарештували у 1937 році. Саме у тюрмі він зустрів жінку, яка стала любов’ю всього його життя — Катерину Зарицьку.
Вони майже не могли говорити.
Лише дивилися одне на одного під час богослужінь у тюремній капличці.
Він співав у хорі.
Вона приходила молитися.
Їхні листи передавав священник.
Так народилося кохання, яке пережило табори, заслання, самотність і десятки років розлуки.
5 листопада 1939 року вони обвінчалися у соборі Святого Юра у Львові.
Але сімейне життя тривало лише чотири місяці.
У березні 1940-го радянська влада знову заарештувала їх обох. Катерину кинули до тюрми «Бригідки», Михайла — до іншої в’язниці.
Їхнього сина Богдана Катерина народила вже в ув’язненні.
Михайло дізнався про це у Воркуті.
Попереду були 34 роки таборів.
Тридцять чотири роки — лише за те, що він залишався українцем і не зрікся своїх переконань.
Навіть у таборах Сорока не зламався. Він підтримував інших політв’язнів, організовував підпільну мережу взаємодопомоги, писав тексти й надихав людей не втрачати гідність.
У 1952 році йому винесли смертний вирок. Згодом його замінили на 25 років таборів.
Але система так і не змогла його зламати.
Під час Кенгірського повстання 1954 року саме Михайло Сорока написав слова гімну повстанців:
«Ми не будем, не будем рабами…»
Це були не просто слова.
Це був голос людини, яка навіть у неволі залишалася вільною.
Катерина в цей час теж проходила через тюрми, заслання й роки самотності. Вони не могли бути разом, не могли нормально листуватися, іноді передавали звістки лише через рідних.
Але не переставали чекати одне одного.
16 червня 1971 року Михайло Сорока помер у таборі.
Катерина просила дозволу попрощатися з чоловіком, але їй відмовили.
Навіть цього їм не дозволили.
Лише у 1991 році його перепоховали у Львові, на Личаківському цвинтарі.
Під одним хрестом із дружиною.
Нарешті разом.
Разом вони провели у в’язницях і засланнях 59 років.
У шлюбі — 32 роки.
Поруч одне з одним — лише 4 місяці.
Історія Михайла Сороки — не лише про репресії чи табори.
Вона про людей, яких не змогла зламати жодна система. Про любов, яка виявилася сильнішою за страх. І про свободу, яку можна забрати фізично — але неможливо знищити всередині людини.
показать весь текст
10
6
6
автор
бибизяна
• 12 мая в 14:33
Ответ дляКоролева краси
не всех, а конкретно оун-упа. убийц и насильников. спросите поляков и евреев, чьих предков они убили во время рейдов
Видумані вами злочини.Навіть Нюрберг виправдав.А Ви с тою московською методичкою все бігаєте...
1
1
автор
бибизяна
• 12 мая в 14:33
Ответ дляВишня на торті
Какую неделю?
Несколько лет минимум
Несколько лет минимум
Роки назвати зможете?
Медсестричка• 12 мая в 14:34
Ответ дляКаваЗМолоком
Удалено администрацией...
Удалено администрацией...
КаваЗМолоком• 12 мая в 14:34
Ответ дляМедсестричка
Удалено администрацией...
Вы уже себе нажелали. Нам не надо, себе забирайте!
1
автор
бибизяна
• 12 мая в 14:36
Ответ дляЗалатавая
В 52 году архитектор мог нормально зарабатівать
Сорока будував вільну Україну.
Хтось зарабативал.
Сорока ввійшов в історію,як справжній Герой, хтось прожив своє життя обивателя.
Кожному своє.
Хтось зарабативал.
Сорока ввійшов в історію,як справжній Герой, хтось прожив своє життя обивателя.
Кожному своє.
3
1
автор
бибизяна
• 12 мая в 14:37
Ответ дляВишня на торті
Это отменяет того, что они из считали союзниками до 41?
Не вважали.
Не вспів Бандера проголосити незалежність України, як почалися розстріли і концтабори.
Погано історію вивчили.
Не вспів Бандера проголосити незалежність України, як почалися розстріли і концтабори.
Погано історію вивчили.
2
1
1
Медсестричка• 12 мая в 14:37
Ответ дляКаваЗМолоком
Вы уже себе нажелали. Нам не надо, себе забирайте!
Удалено администрацией...
автор
бибизяна
• 12 мая в 14:38
Ответ дляМедсестричка
Удалено администрацией...
Не дарма так вийшло.
Бог не теля бачить звідтіля.
Бог не теля бачить звідтіля.
1
автор
бибизяна
• 12 мая в 14:39
Ответ дляМедсестричка
Удалено администрацией...
Удалено администрацией...
КаваЗМолоком• 12 мая в 14:39
Ответ дляМедсестричка
Удалено администрацией...
Удалено администрацией...
Медсестричка• 12 мая в 14:43
Ответ дляКаваЗМолоком
Удалено администрацией...
Удалено администрацией...
Медсестричка• 12 мая в 14:44
Ответ длябибизяна
Удалено администрацией...
Удалено администрацией...
Вишня на торті• 12 мая в 14:45
Ответ длябибизяна
Роки назвати зможете?
«Все йде добре. Щасливий початок 1933 року створив умови, за яких наша визвольна акція щодня набирає дедалі більшого розмаху й сили. Час випробував нашу дружбу і співпрацю з німцями…»
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Назад Комментарии к ответу