Зобовʼязуюсь знайти щось велике і блискуче - Борис Мозолевський

55 років тому Борис Мозолевський відзнайшов у Товстій могилі пектораль із золота 958 проби IV ст. до н. е.
Це стало найбільшою археологічною сенсацією ХХ століття та шедевром світового мистецтва, і водночас – знахідкою всього життя археолога.
Прикраса вагою понад кілограм і діаметром 30 см має вік близько 2400 років. Це чоловіча прикраса, ймовірно, вона належала комусь із царського роду. Щодо того, що її власником був скіфський цар, у вчених існують сумніви, адже курган, у якому її знайшли, не відповідав розмірам, притаманним царським похованням.
Пектораль вражає досконалістю форм і гармонійністю композиції, виваженістю та чіткістю ритму й пропорцій. Це найвищий рівень греко-скіфського ювелірного мистецтва. Коштовні вироби цього стилю створювалися грецькими ювелірами з урахуванням побажань і смаків їхніх замовників – скіфських правителів та жерців. Цей унікальний витвір античних майстрів досліджують уже понад пів століття.
Свого часу Музей історичних коштовностей у Києві поділився цікавими фактами, зокрема:
Назвати прикрасу пектораллю (від латинського pectus – груди) запропонував Євген Черненко ще у момент її знаходження. Ця назва була прийнята Борисом Мозолевським, а згодом і більшістю науковців та суспільством.
Пектораль складається з понад 160 деталей, які були виготовлені окремо, а потім з’єднані відповідно до задуманої композиційної схеми.
Джгути, які є каркасом пекторалі, – порожнисті. Кожен з них складається з двох частин, спаяних настільки ретельно, що місця з’єднання неможливо побачити неозброєним оком. Цей секрет відкрився у 1991 році завдяки рентгенівському знімку.
Зображення людей і тварин є горельєфними. Майже на всіх скульптурках зі зворотного боку посередині є плавна заглибина, зроблена, ймовірно, задля економії золота.
З обох країв зовнішнього ярусу пекторалі розміщено по дві мініатюрні скульптурки степових коників (Tettigoniidae). Вони настільки реалістичні, що вчені можуть розрізнити самця й самку.
Пелюстки квіточок на середньому ярусі були вкриті блакитною емаллю (зараз вона поблякла та вилущилася), що надавало прикрасі золотаво-блакитного забарвлення.
Пектораллю користувалися за життя її власника, свідченням чого є пошкодження та сліди ремонту на лівій частині виробу. Можливо, було втрачено, а потім повторно виготовлено одну з фігурок зайця.
Пектораль двічі була на реставрації. Вперше – 1972 року у реставраційно-художніх майстернях Ленінграда. Тоді ж було виготовлено 4 гальванокопії прикраси. Вдруге – 1991 року у реставраційному центрі Романо-Германського центрального музею міста.
Золотій пекторалі присвячено понад 2000 наукових й науково-популярних статей, альбомів та монографій, написаних багатьма мовами. Дивовижна точність деталей та складність виконання вражають, проте цієї знахідки могло б взагалі не бути, якби не особистість її першовідкривача. Мирослав Жуковський, який брав участь в археологічних експедиціях Мозолевського пізніше, наприкінці 70-х – на початку 90-х, розповідає: його вчитель вирізнявся природним даром передчуття. Так було й із Товстою Могилою, яку не планували досліджувати, якби не наполегливість й інтуїція Мозолевського.
«Мозолевський мав дар передбачення і передчуттів. І в 1969-му, і 1970-му роках він звертав увагу директора Орджонікідзевського гірничо-збагачувального комбінату Григорія Середи на необхідність дослідження кургану Товста Могила, на те, що там буде «щось дуже велике й блискуче». Це така була в нього форма археологічного гумору».
У 70-і роки звістка про знайдену Мозолевським пектораль облетіла весь світ. Існує думка про те, що відкриття цього артефакту стало своєрідною «охоронною грамотою» для самого археолога, який був другом Стуса і участником руху шістедесятників.