Якщо чоловік каже, що пишається тим, що я сильна і це його заслуга

Дівчата, познайомились з чоловіком вже за 30.
У мене син від першого шлюбу. Виховувала його сама з 1,7 р. Все, окрім купівлі житла, забезпечувала сама. Батьки жили далеко, фізичної допомоги не було (мама ще працювала, приїзжала у відпустку пару раз на рік). Вийшла в неповних 2 роки сина на роботу, багато працювала, погоджувалась на відрядження (дитину залишала на сусідку), було нелегко, але до речі той період згадую як щасливий, бо ріс син і то було щастя:) Я працювала, заробляла, на все вистачало, без роскоші, але і на відпустки на море, і собі, і дитині, і ще потрошку відкладала.
Але звичайно мріяла про чоловіче плече та опору. 4 роки була сама, потім зустріла чоловіка. Тоді здавалось: чоловік - мрія! За усіма, як кажуть, параметрами "моя людина", одружились, змінили житло на більше (я продала свою квартиру та доклала бабусин спадок).
Вважала, що поряд з чоловіком можу трішки розслабитись, можу бути тепер більш жіночною, ніжною, не всі питання як раніше вирішувати сама і все тягнути...
Але протягом спільного життя він постійно казав про те, що "ти з дуже благополучної родини... ти привикла, що росла принцесою... от батьки тобі купили житло, ти ж не сама заробила... Так, в мене було щасливе забезпечене дитинство. Єдина довгоочікувана донька, перша онука... Але головне, що мені дарували, окрім матеріального - це любов! Я знаю, що таке любов, як його дарувати близьким. І я не стаал егоїсткою зовсім! Все, що мала і маю, все в родину і тд
Сімейне життя не виявилось щасливим, претензії до мене один в один, які були і до його першої дружини. Крім того, я практично сама виховувала сина, працювала, теж вкладалась в бюджет, тримала побут і тд. Одно дня через його претензії, критику, намагання мене "покращити" просто роз´їхались. Він живе окремо, але відносини рятував, визнавав свою провину, що робив боляче, просив дати другий шанс. Я повірила. Дала шанс. Живемо і досі окремо, свої побутові питання я майже все вирішую сама, виховую сина, працюю, і тд.
З ним проводимо час (кіно, кафе, пару раз їздили на відпочинок), і от нещодавно він сказав: "Я от пишаюся, що ти нарешті стала такою сильною, як я і хотів. От ти тепер з усім можеш справитися сама, і без мене загалом. От я такою тебе і хотів бачити завжди, сильною, шоб ти могла вижити в цьому жорсткому світі. І сина чоловіком виховаєш!"...

А я стою і думаю, по перше, коли ми познайомились, я і була сильною... Невже чоловік, який прийшов в життя жінки, не хочу зробити її трохи слабкішою, Невже не в цьому його чоловіча сила?
А по друге, це дійсно нагода для чоловіка пишатися? шо твоя жінка як була ломовою конякою, так і залишилась, чи як???