Ковбой Хагис• 14 августа в 23:21
Ставлення мед персоналу в лікарнях
Людина лежача.
Травматологія. Жаліються.
Нічого не хочуть робити, висловлюють негатив.
Видно, що хочуть грошей, але платити за негатив, за не добрі обличчя.
Зазвичай, якщо про щось попросив, медпрацівник допомогла, то хочеться і віддячити. Але коли просиш, і тебе чуть непрямим текстом посилають, то за що віддячувати? Але ж вони чекають.
І до них потрібно буде далі звертатися, коли немає родичів поруч. А працівниці знову недобрі, бо прийшли нові на зміну. Не мають бажання працювати, хочуть, щоб родичі все робили.
Але ж заплатити наперед, щоб посміхалась, якщо вона лише прийшла на роботу зранку, а вже потрібна її допомога. А вона приходить в палату злюща, не має бажання виконувати посадові обовʼязки.
Державна лікарня - як болото таких стерв.
Якщо вони не хочуть працювати, то навіщо ідуть на цю посаду.
Травматологія. Жаліються.
Нічого не хочуть робити, висловлюють негатив.
Видно, що хочуть грошей, але платити за негатив, за не добрі обличчя.
Зазвичай, якщо про щось попросив, медпрацівник допомогла, то хочеться і віддячити. Але коли просиш, і тебе чуть непрямим текстом посилають, то за що віддячувати? Але ж вони чекають.
І до них потрібно буде далі звертатися, коли немає родичів поруч. А працівниці знову недобрі, бо прийшли нові на зміну. Не мають бажання працювати, хочуть, щоб родичі все робили.
Але ж заплатити наперед, щоб посміхалась, якщо вона лише прийшла на роботу зранку, а вже потрібна її допомога. А вона приходить в палату злюща, не має бажання виконувати посадові обовʼязки.
Державна лікарня - як болото таких стерв.
Якщо вони не хочуть працювати, то навіщо ідуть на цю посаду.
показать весь текст
23
7
6
99
2
Та неважно, в Польше другие расходы как минимум. И Польша никогда не бы достигла того, чего достигла если бы состоялась из подобных крыс
1
Одна аж! Житомирська обласна лікарня, післяопераційне відділення гінекології.Хоч обпросись, хоч оборись - одній людині обійти всіх хворих нереально, тому доглядають рідні.
Про те що санітарка не співає від радості і не ’ізлучає лучі добра’ від пацієнтів читати смішно, тут питання до адекватності автора теми.
Про те що санітарка не співає від радості і не ’ізлучає лучі добра’ від пацієнтів читати смішно, тут питання до адекватності автора теми.
1
Я підписана на одну нашу дівчинку в Польщі. Так от вона розповідала, як її бабуся лежала з інсультом в Маріуполі, а потім, років через надцять в Кракові. Мене вразило відношення і сервіс в лікарні відносно людини дуже похилого віку.
В Польщі нічого не потрібно приносити хворому, ні ліки, ні іжу, ій щодня рахували білки-вуглеводи згідно її хвороби, щодня заміна памперсів, постілі, всі ліки відповідно та обстеження були призначені, бабусю на кріслі кругом возив персонал. Мене дуже вразила та історія, бо у нас, якщо хтось з твоїх близьких потрапив до лікарні, це повний капець, фактично все на родичах хворого.
В Польщі нічого не потрібно приносити хворому, ні ліки, ні іжу, ій щодня рахували білки-вуглеводи згідно її хвороби, щодня заміна памперсів, постілі, всі ліки відповідно та обстеження були призначені, бабусю на кріслі кругом возив персонал. Мене дуже вразила та історія, бо у нас, якщо хтось з твоїх близьких потрапив до лікарні, це повний капець, фактично все на родичах хворого.
1
А зневажливе ставлення до хворого, як тільки він переступає поріг?
В лікарню/поліклініку йдеш, наче особисто додому, та ще й вночі під час відпустки. Свідомо ходять чаї ганяють, перекури, одного прийме і на півгодини в кращому випадку здиміла. Після 12ї лише санітарки лишаються гиркати, щоб не бродили, бо їй треба мити і додому, вона тут не наймалась до ночі сидіти. В кабінет з першої спроби не зайдеш - піди туди, не знаю куди, рентген, гінеколог, аналізи. А раптом приніс все одразу, то вираз обличчя такий, ніби вона тут мучениця велика і за все людство на волонтерських засадах страждає. І обов´язково скаже, що бумажку пише ручкою, які купила за власні кровні, так як і чорнило в печатку і все решту, а ми все премось і жоден не додумається допомогти їй. Про лікарні навіть починати не буду. Не знаю жодного, хто пішов звідти, працюють поколіннями, з вулиці ще просто так і не зайдеш, поки не відвалиш всім по ієрархії
В лікарню/поліклініку йдеш, наче особисто додому, та ще й вночі під час відпустки. Свідомо ходять чаї ганяють, перекури, одного прийме і на півгодини в кращому випадку здиміла. Після 12ї лише санітарки лишаються гиркати, щоб не бродили, бо їй треба мити і додому, вона тут не наймалась до ночі сидіти. В кабінет з першої спроби не зайдеш - піди туди, не знаю куди, рентген, гінеколог, аналізи. А раптом приніс все одразу, то вираз обличчя такий, ніби вона тут мучениця велика і за все людство на волонтерських засадах страждає. І обов´язково скаже, що бумажку пише ручкою, які купила за власні кровні, так як і чорнило в печатку і все решту, а ми все премось і жоден не додумається допомогти їй. Про лікарні навіть починати не буду. Не знаю жодного, хто пішов звідти, працюють поколіннями, з вулиці ще просто так і не зайдеш, поки не відвалиш всім по ієрархії
1
Я отримала тяжку травму. Дві операції. Реабілітації. З теплотою згадую наше терапевтичне відділення. Пам´ятаю як після першої операції я навіть не мала сили повернутись і в мене стала істерика - сам завідуючий прибіг мене заспокоювати. Коли я хотіла йому заплатити за операцію не взяв грошей - сказав тобі ще багато грошей треба на лікування.
2
Потому что она не может пойти мыть жопы за дорого в Европу (потому что язык не осилит) и разговаривает с людьми через губу, а злая я?)))) я не жду «благодарностей» и не разговариваю через губу от собственной неспособности.
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Похожие темы:
Комментарии к ответу