Долго держалась. но теперь рыдаю.

Какой тяжелый и вместе с тем красивый стих.


- Жінко,чого Ви плачете?....
Ваш син-герой.....Ви, що не бачите....
Ще цей хлопчина і он той...
- Героєм ....був мені завжди....
з тих пір коли почав ..іти...з тих пір...коли сказав він мама.....
я так раділа...так ридала....
Від щастя сльози проливала...
так ніби знала..ніби відчувала.....
я так його тримала...
так оберігала...
та все ж пішов....
за іншу битись маму....мені ж залишив вічну рану...
А я дзвонила, кажу :"Сину,іди додому..бо там гинуть...."А він:"Неправда...тут все мирно..."
Мені від того було дивно.....
І я його чекала...так чекала....він вернеться..я вірила..я знала....
І він приїхав не колись..а нині....виходжу я...дивлюсь ..моє дитя у домовині..."
як справи синку?
ну кажи як справи?....чого мовчиш...не хочеш подивитися на маму?відкрий же очі....вставай...ти хочеш так лежати? втомився, певно...вирішив поспати....
Боже ..я тебе укрию..ти ж такий холодний..живіт запав..напевно,ще й голодний...ходи,я вже на стіл накрила....
Ходи ,тебе чекає вся родина."...
А люди кажуть ,що здуріла...що мертву так трясу дитину...
Та, що ті люди...що вони там знають...
Мій син-герой...
ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ...