Символ...Віктор Гурняк

Слава Героям !

Вечная память ! Все, что мы можем сделать, это помнить и никогда не забывать, за что эти прекрасные ребята отдали свои жизни! Первое время в такие моменты всегда накатывало чувство жалости, а теперь, после тысяч самых самых лучших- это непреодолимая скорбь и горечь.

Найстрашніше, що гинуть кращі. Вічна пам’ять!

Герої не вмирають.
Царствие Небесное р. Б. Виктору
Спасибо ему за то, что защищал меня и мою семью.

Нет больше той любви, как если кто положит душу свою за друзей своих. Иоан. 15:13

Лучшие уходят первыми Светлая память!!!!

Пусть земля ему будет пухом!!!

Какой же вещий клип они тогда сняли.

Коли війна вривається у двері,
Не захистять слова й печатки на папері.
Потрібно йти, потрібно брати зброю
І право на життя відстояти в горнилі бою…

Одна біда пішла на захід, інша прийшла зі сходу.
І знову сльози, знову страх, знову страждання для народу.
Знову за спинами визволителів
Прийшли нові карателі та мучителі…
То що ж робити — сидіти склавши руки,
Спокійно дивитися на вбивства та муки?
Чи, взявши благословення в рідної мами,
Почати боротьбу — з новими ворогами?

Поплач за мною мамо, коли я загину.
За свою землю, за Україну
Поплач за мною сестро, не кажучи нікому,
Що я вже ніколи не вернусь додому.

Тече сльоза, проголюючи зморшки,
І мама молиться хай поживе ще трошки,
Вже так давно, не бачить сина свого
І ще б хоч раз, побачити його живого.

Ти знаєш мамо, я ще тримаюсь, караюсь, мучусь але не каюсь,
Якщо не я то хто зайве питання, для нас це не просто війна це - визвольні змагання.
Людей женуть на схід немов худобу, принижують щоб знищити людську подобу,
І захиститися у цих людей нема ніяких шансів, у них одна надія на - повстанців.

Не плач за мною мамо,
Коли я загину,
За свою землю, за Україну.
Поплач за мною сестро,
Не кажучи нікому,
Що я вже ніколи,
Не вернусь додому.

Пройдуть роки, земля загоїть рани,
Залишаться в живих, поодинокі ветерани.
А скільки тих, що не прийшли додому,
Лежать в своїй землі, в могилах не відомих.

Поволі наші сили тануть, і всі ми знаємо, що в цій війні з чужими покищо програємо,
Хай перемоги наші порівняно малі, та головне, що наш народ лишився на своїй землі.
Ніхто не знає хто я, ніхто не знає де я, діла загинуть житиме ідея,
А наші душі тут в рідних просторах, в Волинських лісах, Карпатських горах

Не плач за мною мамо,
Коли я загину,
За свою землю, за Україну.
Поплач за мною сестро,
Не кажучи нікому,
Що я вже ніколи,
Не вернусь додому.

Покой, Господи, душу усопшаго раба Твоего Виктора ,
и елико в житии сем яко человек согреши ,
Ты же, яко Человеколюбец Бог, прости его и помилуй ,
вечныя муки избави ,
небесному Царствию причастника учини ,
и душам нашим полезная сотвори . Аминь.

ещё со времён майдана я об этом думала, уж очень пророческий получился

Вічна пам’ять Герою! Не маємо права відступити і віддати свою землю зайдам з-за поребрика чи їх посібникам-манкуртам, не простять нам такого загиблі!
Гинуть найкращі, гине цвіт нації!

Наверно они в Рай сразу попадают и от туда видят всё происходящее ...и плачут вместе с нами..