Идете ли вы в церковь на Пасху?

Конечно.И не только в праздник Пасхи ходим с дочкой

Не хожу. Не считаю себя религиозной, хотя в Бога верю и воскресение Его Сына чту. Но становиться православным только раз в году - на Пасху, - при этом все остальное время не соблюдать канонов, не быть активным прихожанином -считаю лицемерием.

Хотелось бы узнать у тех, кто ходит? Вы пост соблюдаете? Я не хожу, крещеная, но крестик не ношу, молитв не знаю, может атеистка. И муж такой же. По настоянию мамы, в праздники не шью и не затеваю большой работы. Но только ради мамы.

А я агностик

Хотелось бы узнать у тех, кто ходит? Вы пост соблюдаете? Я не хожу, крещеная, но крестик не ношу, молитв не знаю, может атеистка. И муж такой же. По настоянию мамы, в праздники не шью и не затеваю большой работы. Но только ради мамы.

Чесно кажучи, наша церква допускає не дуже строгий піст (вважається, що люди зараз і без того з ослабленим здоров’ям, тому кожен дотримується по мірі можливості, основне - більше молитися і/або робити добрі вчинки), ми взагалі тільки в середу і п’ятницю не їмо м’ясного, навіть в понеділки - через раз, а так - було би дуже важко, бо ми всі страшенні м’ясоїди, особливо мала. Навіть не уявляю, як би то з нею піст витримав, особливо якщо і молочного не їсти.
Крім того, у неділю дозволяється займатися яким-небудь рукоділлям, тому що це робота ’для душі’, якщо тільки ця річ не на продаж, або якщо робота невідкладна (ну, наприклад, як господарі на селі не подоять корів чи не нагодують худобу?).

есть такая притча

Когда человек был ещё ребёнком, бабушка всегда говорила ему: «Внучек, вот вырастешь ты большой, станет тебе на душе плохо — ты иди в храм, тебе всегда там легче будет».

Вырос человек. И стало ему жить как-то совсем невыносимо. Вспомнил он совет бабушки и пошёл в храм. И тут к нему подходит кто-то: «Не так руки держишь!» Вторая подбегает: «Не там стоишь!» Третья ворчит: «Не так одет!» Сзади одёргивают: «Неправильно крестишься!» А тут подошла одна женщина и говорит ему:

— Вы бы вышли из храма, купили себе книжку о том, как себя здесь вести надо, потом бы и заходили.

Вышел человек из храма, сел на скамейку и горько заплакал. И вдруг слышит он голос:

— Что ты, дитя моё, плачешь?

Поднял человек своё заплаканное лицо и увидел Христа. Говорит:

— Господи! Меня в храм не пускают!

Обнял его Иисус:

— Не плачь, они и меня давно туда не пускают.


Вот поэтому не хожу и я.

Я знаю, що хворим, вагітним та дітям можна не поститися. Я ще й про таке думаю - у нас бабці під церквою можуть полаятися хто краще місце займе, молоде подружжя займається сексом перед вінчанням замість посту-сповідання-причащання, злословлять. А раз на рік біжять гарно вбрані з красивим кошиком до церкви. Не кажу про всіх, але церква нині для більшості мода, а не щира віра. От тому і не ходжу,нема в мене щирої віри, а лицемірність не люблю. Традиційні страви готуємо.

То вже в якій конфесії і навіть у конкретній церкві які правила, в нашій дуже поблажливі.
Сама я дуже не люблю, коли в церкві повно народу: і дихати нема чим, а ще як почнуть мало не під кінець служби розштовхувати людей, щоб пробратися наперед, неприємно, м’яко кажучи, взагалі дратує, коли кулаками-ліктями по плечах дістаєш. Тому і ходимо в неділю на вечірню (у нас правлять таку ж службу, як і зранку) - краса: просторо, спокійно, якщо мала змучиться, може собі присісти, у кого менші діти - батьки спокійно пускають побігати по церкві, знаю ще одну церкву в моєму місті, де отець спеціально влаштував для діток качельки на церковному подвір’ї, коли гарна погода, можна і надворі постояти. Взагалі, душевно у них, і навіть бабульки дружелюбні - але там священик дуже уважний і турботливий, сам живе з родиною скромно, зате кожну вільну копійку вкладає в церкву, постійно щось організовує то для молоді, то для неповносправних, то для тих же бабульок. Люди відчувають, що їх люблять, то й тягнуться до церкви.
А стосовно віри - то таке, чим менше ходиш до церкви, тим більше віддаляєшся, у всякому випадку, у мене так. Спочатку думаєш - буду молитися вдома, нічого не станеться, як сьогодні пропущу, потім якось життя затягує-затягує - і за якийсь час та духовна складова стає як за пеленою. Казав мені колись один священик, що таке часто буває, лікується молитвою. Он апостол Петро особисто був поруч з Ісусом, та й то в певний момент засумнівався, що вже про нас, грішних, говорити? За тих злосних бабульок і молодь - не звертайте уваги, Бог з ними, може, перші такі, бо у старості люди часто нервові - частково через болячки, частково може через недолюбленість або самотність, другі також може небезнадійні, може колись виправляться, зрештою, перед Ним ми всі грішні, а нам безліч разів прощають.

Ви дуже толерантна і щира людина, таких небагато в нас на форумі