Фільм щедрик. Наші враження.

У пошуковику не знайшла адекватної теми для обговорення (в одній чогось у блоку в автора, не можу дописувати, інша з перших дописів у мовний срач скотилась), то ж ствою свою.
Переглядали сьогодні з дочкою (19 років).
У нашому місті перегляди досі збирають повні зали. Під час просмотру, а особливо наприкінці ВЕСЬ зал плаче. Тиша...тільки чути схлипування.
Я давно не плакала. Востаннє щоб стільки сліз лилося - то напевне травень.
Далі просто якось вся та біль, сум, смуток, жах - льодяним комом тисли зсередини.
Ось прорвало. Плачу до сих пір.
Фільм НЕ є настільки важкий, як я гадала. В принципі я могла б переглянути його зі своїми меншими дітьми (13 та 11 років). В реалі мої діти вільно-невільно стикаються з жахами війни, хоча ми проживаємо у тиловому регіоні. Але...дивіться кожен по своїй дитині. Наскільки дитина вразлива. В нас в родині прийнято ворогів називати ворогами не соромлячись епітетів, то ж мої б пройшли норм.
Фільм дуже глибокий. Заставляє передивитись своє ставлення до деяких речей, до чогось усередині себе.
Я в принципі не з тих, хто рюмсає в залі кінотеатру. Швидше вдома під келих вина.
Тут на мене декілька разів накочувало, а от наприкінці - прорвало.
Загальне враження після перегляду - легкість на душі. Тішусь що поревіла - виплеснула з себе усе.
Моменти на які хотіла б звернути увагу - ось такі вони, наші "бандерівці" та "оунівці" - "вороги народу". Це звичайні люди. Які ПРОСТО жили на своїй землі. Терпіли одну окупацію, іншу, третю. І продовжувалиПРОСТО любити свою землю, плекати свої родинні традиції.
Особисто я таких людей знаю чимало. Дуже, дуже влучно змальовано. Навіть не можу поки що якесь зауваження щодо розбіжностей зробити. Досконале відображення тієї епохи з точки зору звичайної родини, яких тисячі, десятки, сотні тисяч з яких і складається НАРОД.

Рекомендую до перегляду.
Мирної усім ночі.