Закохався в інтернет-образ дівчини

Привіт. Мене звати Максим, мені 32 роки. Скажу чесно: по життю я був «заучкою», з дівчатами завжди важко сходився. Перший поцілунок у мене був у 26 років. Були побачення, але до сексу справа так і не доходила.

Загалом усе налагоджувалося, поки не почалася війна. Я жив окремо від батьків, працював у жіночому колективі, часто ходив на побачення.

У 2022 році, десь влітку, я вирішив написати одній дівчині — Насті. Я знав її ще зі старої роботи: вона була донькою мого начальника. У 2018 році їй було 17 років.
Коли я написав їй, дізнався, що через війну вона виїхала до Литви, вийшла заміж у 2020 році, має дитину (зараз дитині 5 років), а самій Насті — 24.

Спочатку ми просто спілкувалися. Чесно кажучи, мені тоді просто не було чим зайнятися. Потім вона поступово перевела все у віртуальний секс: слова «я тебе люблю», «чоловік мене не любить», «ти мені потрібен», купа еротичних фото й відео.
Мені тоді було байдуже до неї як до людини — я просто кайфував від уваги та еротики, бо раніше дівчата ніколи мені такого не надсилали. Іноді я її блокував, бо спілкування було важким: вона могла годинами розповідати, як прибирає квартиру чи варить макарони, постійно захоплювалася собою і просила: «Скажи, яка я красуня».

Все було більш-менш нормально, поки влітку 2025 року я не зрозумів, що, здається, закохався (або це щось інше — не знаю). Я майже весь час проводив у телефоні, спілкування з нею стало моїм головним «розвагою». Еротики, флірту, ніжності стало більше, постійні розмови про те, що після війни ми побачимося, що хтось до когось приїде.

У серпні 2025 року її чоловіка посадили до в’язниці на 6 років. Я навіть подумав: «Ура, тепер вона буде зі мною». Але стало тільки гірше. Після його арешту вона перестала писати «люблю», зникли смайлики, а віртуальний секс за 5 місяців був лише двічі. З’явилися «друзі» — хлопці. Випадково дізнавався, що вона нібито «лягла спати», а насправді гуляла, до неї приходили, дарували квіти, водили в кафе. Один хлопець навіть жив у неї 10 днів — українець на ім’я Станіслав, мовляв, йому потрібно було адаптуватися після переїзду.

За період з серпня по жовтень 2025 року я дізнався, що вона гуляла з чотирма хлопцями (включно зі Стасом). Один із них навіть дозволяв собі торкатися її інтимно. При цьому зі мною вона продовжувала спілкуватися в стилі «чекаю», «сумую», але наше спілкування перетворилося на суцільний побут — я просто слухав про її домашні справи.

У середині жовтня 2025 року вона з батьками переїхала в інше місто й почала жити з ними. Перший тиждень після переїзду був чудовий: знову «люблю», «сумую», «хочу побачити», був і вірт.

У листопаді вона познайомилася з хлопцем з України — Данилом (я дізнався про це через її подругу). І тут почався повний «злив» мене: постійно зайнята, втомлена. Спочатку пропала на 6 днів, потім з’явилася на кілька днів — і знову зникла вже на 14 днів.

5 грудня вона написала, і ми знову почали спілкуватися. Знову слова про те, щоб я приїхав (я говорив це більше для утримання її уваги, бо реально їхати не збирався). 19 грудня вона сказала: «Приїдь як друг, погуляємо, а там подивимось». Я психонув і сказав, що такі поїздки «просто як до подруги» мені не потрібні.

В обох цих періодах наше спілкування було чисто дружнім: нуль ніжності, нуль еротики.

1 січня 2026 року вона знову написала, привітала з Новим роком — «я тебе люблю», «ти найкращий», «чекаю». Почала знову надсилати еротичні фото й відео, був вірт і ласка.
З 1 по 6 січня все було ідеально — стільки турботи, ніжності, поцілунків і флірту, скільки не було за пів року. Це нагадало мені 2024 рік.

Але вже 7 січня все різко зникло. Відповіді сухі, максимум «дякую». Вона пропала на 5 годин під приводом «заряджаю телефон». Я написав її подрузі — та сказала, що Настя чекає Данила, щоб піти з ним гуляти. У результаті Данил її «злив», і ввечері вона написала мені, але спілкування було ні про що — 40 хвилин про те, що її покусали комарі.

З Данилом вони знайомі з кінця жовтня. Гуляють тільки вночі після 22:00. Востаннє гуляли 14 грудня 2025 року. Вона його постійно чекає, а він часто зникає. Наприклад, з 14 по 31 грудня вона майже щовечора чекала його дзвінка, навіть сиділа вже зібрана.

Я розумію, що це повний абсурд. Шансів, що ми реально побачимось, майже немає. Я бачу, що вона нестабільна людина, зраджувала чоловікові зі мною віртуально протягом трьох років — це ненормально. Вона дуже швидко переключається на інших.
Але чомусь я на ній застряг: постійно думаю про неї, переживаю, чекаю її повідомлень. Коли вона пише — я буквально сяю.

Мені дуже сподобалося спілкування з 1 по 6 січня — давно такого не було. Але я вже бачу, що з 7-го вона знову віддаляється, пише: «Не ображайся, що не пишу, просто зайнята».

Ми спілкуємося по 14–16 годин на день. Я живу в телефоні й розумію, що витрачаю енергію на людину, з якою навряд чи щось вийде. Я не вірю, що якщо людина любить, вона може так зливати, зникати й міняти тон спілкування.

Коротше, я розумію, що з цього треба виходити, але не знаю як. Мене це вже реально виснажило: то ми «разом», то «просто друзі», то взагалі холод і повний ігнор. Учора — жодного теплого слова від неї.

Буду вдячний за поради.