30 декабря были расстреляны бандуристы со всей страны

30 декабря 1930 года советская власть расстреляла съезд бандуристов

По всій Україні офіційно було оголошено, що кобзарів з усіх областей запрошують до тодішньої столиці УРСР м. Всеукраїнський з Харкова на кобзарський´їзд. Усі мали з з´явитися бандурами, бо крім власне з´їзду, будуть, мовляв, творчі змагання.
Кобзарі, бандуристи, лірники приїхали на конґрес цілої із України, із маленьких забутих сіл. Їх Було кілька сот присутніми на конґресі. Це був живий музей, жива історія України, всі її пісні, її музика і поезія. І ось майже всіх їх застрелили, майже всі ці жалісні співці були вбиті.
30 грудня 1930 року. Настав день відкриття з´їзду. Кобзарі заповнили один із кращих харківських театрів. У кожного в руках інструмент, кожен зодягнутий у святкову вишиванку.
З´їзд відкрився спільним виконанням Шевченкового «Реве та стогне Дніпр широкий...». Уявіть, увесь зал (а зібралися майстри найвищої проби) натхненно співає!..
Потім були вітання від уряду України, доповіді про стан кобзарства, шляхи подальшого його розвитку. Ось уже й надвечір´я, можна було б на сьогодні закінчити... Але хтось утримував всіх. Якась тривога вповзала в серця делегатів. А тим часом на виходах всіх із залу´явилися молодики з у цивільному, але з явно військовою виправкою.
Невдовзі ряд за рядом почали делегатів піднімати і під наглядом суворим виводити на подвір´я, а там уже вантажівки. Кобзарів, а це були переважно літні люди, щільно пакували в машини і, прикривши брезентом, везли кудись. Ніхто ні на які питання не відповідав.
Валка машин мчала нічними вулицями Харкова в бік залізниці, до товарної станції. Там, у віддаленому тупику, вже стояв ешелон — десяток «телячих» вагонів.
Уже через годину всі делегати з недавнього´їзду були у вагонах. Забряжчали засуви, пролунала команда, потяг і рушив. І тут, підкоряючись велінню серця, ешелон заспівав:
«Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого
На Вкраїні милій...»