Обурена... Ну скільки можна тихо страждати?!?

люди всередньому взагалі не зрозумілі.
Просто яка різниця, хай терплять.
Ви не терпіть, всіх і так під свій світогляд не заженеш.

А якщо вони самі прагнуть спілкування? Якщо вони трапляються у родині? Як оминаєте їхніх ’цінних’ зауважень на сімейних святах, наприклад?

На месте той самой свекрови. Наши милые детки вырастают, создают семьи. У них порой меняются взгляды на жизнь, на окружающих и их поступки. Родители не становятся исключением. Потому вот такой якобы стервой может вдруг оказаться каждая из нас.
Фразы типа ’да я все для ребенка’, ’ да мои никогда в жизни’, ’да я...’ в большинстве соучаев имеют еще маленьких деток, котопые внимают каждому слову мамы, безгранично ее любят и мама является смыслом их жизни. А когда дети подрастают, начинают жить самостоятельно, то картина меняется. Иногда в корне.
У детей своя жизнь, свои друзья, свои планы. Родители порой в них уде не вписываются. Может из-за взглядов самого ребёнка, может из-за влияния второй половинки. И родители, даже самые замечательные, отдавшие детям ВСЕ. Даже продавшие свою недвижимость ради счастья и комфорта детей, могут оказаться требующей непойми чего ’скотами’.
У меня перед глазами пример знакомой, у которой была огромная квартира в центре города с ремонтом, новый дом в 250 квадратов (в середине 90х-то на переферии это была мепомерная роскошь), участок 52 сотки, неплохие сбережения. И вот дети решили эмигрировать. Она им всячески помогала уехать. Сначала одной дочери с мужем и ребенком, потом другой. Отдала сбережения, продала квартиру и переехала в село. Потом уехала старшая дочь с сыном. Валентина Васильевна и им помогла. После продала дом, так как в далекой заморской стране оказалась все не так радужно, как надеялись. Деньги, естественно, перевела детям, которые ДО продажи дома звали ее к себе. Только вот когда у мамы ничего не осталось, дети как-то застряли на этапе обешаний ее вызвать. Без жилья и без денег Валентина Васильевна скиталась по родственникам, знаеомым, соседям. То там, то там переночует. Потом не знаю каким чудом, она таки поехала к детям. Но спустя 6 месяцев вернулась назад. Она вдруг стала неугодна для своих детей, мешала им, все не так делала. При чем живя в доме мамы, взрослых детей и внуков все устраивало. Ну и пока жили больше за счет мамы.
Итог всей этой истории: оставшись на старости лет без ничего, мама детям не нужна. Насколько я поняла, у нее даде контактов их нет, т.к. мы довольно долго дружили с младшей дрчерью. Потом мы еухали из родного города и связи оборвались. Когда нашли их маму, то выяснилось, что контактов детей у нее нет. И общаются тольео лишь когда дети сами позаонят. Иногда. Вот такая история...

А иногда мамы вешают своих детей на бабушек и занимаются только своей личной жизнью. А спустя годы, когда у детей появляются семьи, они влазят в их жизнь с ’ценными’ советами, не общаясь даже со своими внуками, и требуют к себе внимания и уважения.... Иногда так.

У мене муж токсичный! настроение, как у хамелиона! Дарит цветы а потом на обувь ребенку на всю ночь пакет с мусором ставит. пьет кровь постоянно..не знаю ..наверно я заражена этим. Расходились, не могу без него, а он без меня-опять сходимся..бред полный

на сімейних святах буваю аж, мабуть, кілька раз на рік)) Батьки в мене адекватні, товаришуємо, радимося. Зі свекрами бачуся раза 2 раза на рік, не більше. Там більше мовчки, бо розумію, що це не кожен день.
Інших токсичних, з якими по молодості було незручно розпрощатися, з роками віддалила на безпечну відстань (нема часу, зайнята, не можу зараз говорити ітд).
Якщо ж хтось недалекий за розумом і все одно лізе, то кажу прямо в очі, що рекомендацій не потребую.

не терплю! Ибо я не терпила)))

Соблюдать дистанцию - мое правило в общении с ’токсичными’ людьми (какое вы ’влучне’ определение придумали!!!) Плюсуюсь к тому, что вас приятно читать, да еще на красивейшем украинском, какого не встретишь в реальной жизни. Да еще и адекватный человек.)))

Я зараз усе до крихти каяття зберу і дещо заплямую свою ’ідеальність’. Зізнаюся, що у повсякденні спілкуюся російською.

на сімейних святах буваю аж, мабуть, кілька раз на рік)) Батьки в мене адекватні, товаришуємо, радимося. Зі свекрами бачуся раза 2 раза на рік, не більше. Там більше мовчки, бо розумію, що це не кожен день.
Інших токсичних, з якими по молодості було незручно розпрощатися, з роками віддалила на безпечну відстань (нема часу, зайнята, не можу зараз говорити ітд).
Якщо ж хтось недалекий за розумом і все одно лізе, то кажу прямо в очі, що рекомендацій не потребую.

А ви зі своїми свекрами живете у різних містах?
Питаю, бо коли живеш неподалік від загрозливих об´єктів, набагато складніше відбиватися від небажаної уваги.

Соблюдать дистанцию - мое правило в общении с ’токсичными’ людьми (какое вы ’влучне’ определение придумали!!!) Плюсуюсь к тому, что вас приятно читать, да еще на красивейшем украинском, какого не встретишь в реальной жизни. Да еще и адекватный человек.)))

А ви зі своїми свекрами живете у різних містах?
Питаю, бо коли живеш неподалік від загрозливих об´єктів, набагато складніше відбиватися від небажаної уваги.

Соблюдать дистанцию - мое правило в общении с ’токсичными’ людьми (какое вы ’влучне’ определение придумали!!!) Плюсуюсь к тому, что вас приятно читать, да еще на красивейшем украинском, какого не встретишь в реальной жизни. Да еще и адекватный человек.)))

це не перекреслює ваш письменницький хист)

в різних, слава усім богам)))

Ну от що ж ви робите? Невже ви впевнені, що солодкий сироп матиме змогу відповідати на повідомлення? А ви мене на цей сироп перетворюєте...

Моя позиция четкая: ссор и ругани не допускаю, но свое мнение говорю всегда прямо и в лоб. За глазами не обсуждаю и не осуждаю поведение не своей мамы ни мужа, хотя обе могут таких коныков выкинуть, что ... )

Ви мені душу просто змастили олією, медом та ще чимось духмяним.
Аж трохи лоскотно стало

А в мене є досвід токсичних стосунків. Мама в мене, коли щось не по її, може почати принижувати, ображати. Я до певного часу навіть думала що така поведінка матерів - норма, а я невдячна донька, бо ображалася на таке, намагался зупинити таке. Сестра така. Мене весь час виховували по принципу ’терпи, терпи, терпець тебе шліфує’, забудь про себе, головне щоб була зручна для інших. Потім вийшла заміж за такого ж чоловіка - поки його все влаштовує, все добре. Будь-яка дрібниця не так як він хоче - скандали, образи, мати в мою сторону.
А потім, потім терпець мені урвався. Занурилася в психологію і психотерапію. З чоловіком розійшлася, мамі і сестрі пояснила, що ще одна образа в мою сторону - і я з ними не спілкуюся, навчилася себе захищати. Спочатку мама весь час казала, що я зіпсувалася, змінилася в гіршу сторону, ображалася, плакала і робила мене в цьму винною (ні разу не сказала мамі нічого образливого, навіть голос не підвищувала). а зараз у нас стосунки більш-менш. З чоловіком спілкуємось як давні знайомі. Будь-які спроби маніпуляцій зупиняю одразу ж.
Тепер дивиюся сама собі - як я могла дозволяти так з собою поводитися??? Дівчатам з Кідстафу щиро співчуваю - навитися паважати і любити себе, йти від токсичних людей, не вестись на них в принципі, зняти корону і позбавитись ілюзій - складно і забирає багато сил.

Автор, Ви дуже гарно пишете.
Читаю і милуюсь Вашим стилем.

Я дуже рада, що у вас така дистанція - на відстані легше буди привітними та люб´язними :)))

А Вы правду не пробовали сказать? Попробуйте, на много легче жить начнеться и люди будут понимать, что Вы хотите.. меня не столько свекровь задрачивала, сколько мужа сестра.. она не работает нигде, ничем не занимается, могла зайти в гости, просидеть 6 часов в тупую и не собираться уходить.. сказала культурно что у меня чуть другое отношение к жизни, да, обижалась, но сейчас приходит только когда зовем, нормально общаемся..

О-о-о, скільки ж ви мені додали наснаги й втіхи, дякую

Радію з того, що зробила вам ’приємність’.

А в мене є досвід токсичних стосунків. Мама в мене, коли щось не по її, може почати принижувати, ображати. Я до певного часу навіть думала що така поведінка матерів - норма, а я невдячна донька, бо ображалася на таке, намагался зупинити таке. Сестра така. Мене весь час виховували по принципу ’терпи, терпи, терпець тебе шліфує’, забудь про себе, головне щоб була зручна для інших. Потім вийшла заміж за такого ж чоловіка - поки його все влаштовує, все добре. Будь-яка дрібниця не так як він хоче - скандали, образи, мати в мою сторону.
А потім, потім терпець мені урвався. Занурилася в психологію і психотерапію. З чоловіком розійшлася, мамі і сестрі пояснила, що ще одна образа в мою сторону - і я з ними не спілкуюся, навчилася себе захищати. Спочатку мама весь час казала, що я зіпсувалася, змінилася в гіршу сторону, ображалася, плакала і робила мене в цьму винною (ні разу не сказала мамі нічого образливого, навіть голос не підвищувала). а зараз у нас стосунки більш-менш. З чоловіком спілкуємось як давні знайомі. Будь-які спроби маніпуляцій зупиняю одразу ж.
Тепер дивиюся сама собі - як я могла дозволяти так з собою поводитися??? Дівчатам з Кідстафу щиро співчуваю - навитися паважати і любити себе, йти від токсичних людей, не вестись на них в принципі, зняти корону і позбавитись ілюзій - складно і забирає багато сил.