Украина получила Томос

При каждом правителе был свой Патриарх, который хранил православные каноны и передавал церковное управление дальше по правилу преемственности - что тут непонятного.
Первые священнослужители при Владимире были греческие епископы. После падения Византии на Руси появились свои, независимые от Константинополя митрополиты. Позже Митрополия получила статус Патриархии.
К нашему времени: Филарет сам себя назначил патриархом. Все равно, что вломиться в чужой кабинет и назначить себя директором.

И да, исторические факты меня не смущают. Вас - не знаю, но не пишите мне больше. У меня нет желания разжевывать вам школьную программу.

Ну вообще-то народ Патриарха не избирал.

Так вы и не разжовываете школьную программу, а пересказываете свой альтернативный вариант.
«Появились свои независимые митрополиты»)) А потом они опять зависимыми стали?) Зачем?
Таким макаром можно и действия Филарета описать: в Украине появился свой независимый патриарх.
Вот просто захотел и появился. Почему нет? Как в своё время московские независимые)

Вітаю всіх православних України з хорошою новиною. Хоча греко-католичка, але все рівно приємно.

Всегда, в ЛЮБОМ государстве, Церковь являлась инструментом, с помощью которого светская власть пыталась укрепить себя. В Православии это очень хорошо получилось.

в Украине появился свой независимый патриарх. (с) Как появился? сам себя назначил? ))

Примерно так же как цитата: «на Руси появились свои, независимые от Константинополя митрополиты»
Сами себя назначили?

У меня нет желания что-то Вам доказывать. bussinka1978 Вам уже много чего написала.

Независимые митрополиты появились после падения Византии - погуглите термин, если не знаете. Это не имеет никакого отношения к раскольничеству.
Если вы найдете инфу про правила назначения Патриарха, то поймете почему Филарет - всего лишь непризнанный самозванец.

А как теперь заживееемммм!

Непрнятно не думающим.
Украинская церковь до сих пор была под влиянием московского патриархата. Мыслимо ли это в условиях войны между нашими странами?

А что тут можно доказать? Полторы сотни лет без признания - это факт, который оппонент опустил.
Главное, что вас самих устраивает вариант, что просто появились независимые от Константинополя митрополиты и никто в данном случае не назначил сам себя директором.
А потом просто решили все таки получить согласие Константинополя.
Ну просто так, чтобы было...

Един Господь, едина вера (Еф. 4: 5).

У вас каша в голове, извините.... Не мешайте вместе лошадей и пехоту, и патриархов с царями

Ще рано, от коли видадуть саме в Києві, тоді будемо вітати

лучше бы Украина получила что-то связанное с наукой, медициной, образованием, сельским хозяйством, промышленностью.


2018-й год. а люди верят в коммерческую организацию под названием ’Христианство’.

это всё очень печально.

Вы тоже верите, во что-то. Но Истина дороже)

Извиняю, конечно. Каждый ваш ответ - пустое обвинение из разряда ’сам дурак’.
Цари и Патриархи всегда были вместе, хотя бы в силу того, что церковь не отделялась от государства.

Нет еще никакого Томоса - читайте https://www.dw.com/uk/рішення-щодо-томоса-для-укра...

Цари . Цари... А многие вообще без царя в голове....

Церковь и государство в Украине независимы и не связаны, что вы меряете все русскими рабскими стандартами? Мы живём в свободной стране и не хотим чтобы какая-то чужая страна диктовала нам ’каноны рассеи’, материнская церковь МП - Украина, материнская церковь Украины - Константинополь, вот у них и будем получать ’свидетельство о рождении’ выданное через 1020 лет

Колись читала, що в час страшного суду жодна душа не залишиться без проповідання Євангелія, далі вибір за нею. З іншого боку, є притча Ісуса про ’канонічного’ фарисея та іновірця-самарянина, як на мене, там дуже навіть явно сказано, що людину треба судити за її справами незалежно від віросповідання.

Ну я, например, вообще, атеистка, но автокефалию приветствую. Это нонсенс и вред, когда церковь в одном государстве управляется другим государством. И когда попы ведут там политическую пропаганду.

Извините, мне вот интересно: я , конечно, редко бываю в церкви. Но где вы там нашли полит пропаганду? Кто то писал про каноны рассеи.... где вы это все находите?вот никогда не слышала ничего подобного. Молятся о мире в Украине, никто на службе никого никуда не призывает и не вербует. По моему, вера в Бога- это светлое чувство , и все мы грешны, поэтому что там делают священники, кто к какой власти рвется -это их проблемы. А нас все время втягивают в какие то распри: то политические, то языковые, то религиозные . Так же легче управлять народом, а главное, отвлекать от насущних проблем.

Ходите чаще, не уходите сразу в конце службы, после отпуска а слушайте напутсвенные слова, сами все услышите.

Смотрите, когда Иисус рукоположил Апостолов, они в этом таинстве рукоположения получили некие магические способности. Потом они рукополагали следущих священников, те следущих, и так до наших дней. И с каждым рукоположением на вновь испеченного священника сходит Святой Дух и даёт ему силу, которой он благословляет людей и претворяет на Литургии хлеб и вино в тело и кровь Христову. Не сам священник, а Божественная сила, полученная им по цепочке от апостолов и самого Христа совершает это чудо. Поэтому личность священника отходит уже на второй план.
Священников обожествлять не нужно, они такие же грешные люди как и мы, разве что спрос с них будет выше, потому что им больше дано, это ведь не шутки, быть сосудом божественной благодати. Но это уже их личные счеты с Господом, люди, которые получают благодать из рук даже грешного священника, получают ее в той же мере, как и те, кто причащается у священника, старающегося вести праведный образ жизни.

Объясните мне, пожалуйста, почему не станет причастия и т.д. в признанной, канонической украинской Церкви? То что Вы описали происходит как раз сейчас в киевском патриархате. Томос же как раз исправит эту ситуацию.

Усе, расходимся- кина не будет. Не дали ...

Тем кому действительно интересно разобраться в исторических фактах:

Відносини Вселенського патріархату з Українською Церквою:

короткий історичний екскурс

Українці, як і всі нащадки древніх русів, завдячують своєю християнською вірою і православним корінням Вселенському Патріархату. Загальновідомі історичні події, що призвели до хрещення киян за князя Володимира Великого у Х столітті та поширення православ´я на всій території Київської Русі. Вселенський Патріархат утворює Материнську Церкву для всього українського народу, так само, як і для всіх росіян, білорусів та інших народів дуже великого регіону.

2

Руська митрополія записана у стародавніх офіційних статутах Константинопольського Патріархату, наприклад, у формулярі Лева Мудрого чи Філософа (XI століття)1, як шістдесята єпархія Вселенського Престолу. Спочатку вона була об´єднана під назвою «Київ і вся Русь», зрозуміло, з резиденцією у Києві. Згодом київські митрополити перенесли свою резиденцію до м. Володимира, і, зрештою, до Москви, хоча вони завжди вважали Київ канонічною резиденцією.

Близько середини п´ятнадцятого століття Київська митрополія розділилася на дві після виборів митрополита Йони в Москві (1448 р.) та митрополита Григорія на чолі з Патріархом-уніатом Григорієм Маммасом (1458 р.). Митрополит Григорій пізніше навернувся до православної віри і був прийнятий Вселенським Патріархом Діонісієм I (1470 р.), а в 1561 році в Москві було поставлено нового митрополита Феодосія, без консультацій з Вселенським Патріархатом. Після піднесення Московської митрополії до статусу Патріархату Вселенським Патріархом Ієремією II (1589 р.) Київська митрополія продовжувала функціонувати у підпорядкуванні Вселенського Патріархату, що здійснював нагляд через своїх делегованих екзархів, чи Патріархом особисто, як це сталося в 1589 році, коли Патріарх Ієремія II відвідав Київ, усунув Митрополита Київського Онисифора як двоєженця та інших обвинувачених представників духовенства, висвятив Михаїла (Рогозу) на Митрополита Київського. Крім того, він затвердив і благословив Богоявленське братство), що з часом перетворилося на академію, а також наказав скликати єпархіальний собор в Україні.

Мабуть, найзначнішу допомогу Українській Церкві Вселенським Патріархатом було надано під час повної латинізації та приєднання разом з єпископами до унії. У 1620 році Вселенський

1 Darrouzès, Notitiae episcopatuum Ecclesiae Constantinopolitanae, Paris, 1981, 388.

3

Патріарх уповноважив Патріарха Єрусалимського Феофана відвідати Україну, де він висвятив православних єпископів, відновив єпархіальний собор та обрав місцевого митрополита з дозволу Вселенського Патріарха. Звичайно, рукопокладення ієрархів для Київської митрополії Патріархом Єрусалимським Феофаном не означало, що і митрополія була підпорядкована цьому Патріархатові.
Після політичного об´єднання України з Росією в 1654 році постало питання і церковної інтеграції цих земель з Московським Патріархатом. Однак митрополити, єпископи, духовенство, шляхта та весь народ України рішуче відкидали це об’єднання. Зусилля Росії в 1684 році щодо придбання Київської митрополії за Вселенського Патріарха Якова виявилися марними. Київський митрополит Сильвестр разом зі своїми наступниками Діонісієм, Йосипом та Антонієм, незважаючи на тиск, відмовилися прийняти рукопокладення від Патріарха Московського. Тільки їхній наступник Гедеон піддався на вмовляння і в 1685 році був хіротонізований Патріархом Московським Іоакимом, але навіть тоді Великий Собор, скликаний у Києві, оголосив таке обрання не дійсним і хіротонію – не чинною, оскільки це сталося без відома Вселенського Патріарха. Ця акція Патріарха Московського становила серйозне канонічне порушення права. Вивищення до сану митрополита єпископа, який належить до іноземної єпархії, без згоди місцевого патріарха, є порушенням священних канонів, таких як правило 35 Правил святих апостолів, правило 6 Першого Вселенського Собору, правила 13 і 22 Собору в Антіохії та 15 Собору в Сардікії. Разом з тим цей акт свідчить про втручання у справи іншої єпархії, що засуджено правилом 2 Другого Вселенського Собору, 13 і 22 Антіохійського Собору та 3 Сардікійського Собору. Поширення влади єпископа на іншу єпархію однозначно засуджується як порушення стародавніх прерогатив церков у правилі 8 Третього Вселенського Собору та правилі 39 П’ятого-Шостого (Трульського) Собору.

4

Згодом Гедеон і ті, хто був у Москві, зрозуміли, що нічого не можна було досягти без схвалення Вселенського Патріарха, і тому вони зосередили всі свої зусилля на тому, щоб переконати (або примусити) тодішнього Вселенського Патріарха Діонісія IV визнати висвячення Гедеона. Багато зусиль для досягнення цієї мети було докладено російськими царями та урядом через посла Нікіту Алексєєва, який відправився в Адріанополь, де перебував Вселенський Патріарх Діонісій IV. Їхні перемовини та закулісні дії зафіксовані в дванадцятитомній Історії Єрусалимського Патріархату Патріархом Єрусалимським Досіфеєм, який також перебував там і брав участь у перемовинах через своїм особисті стосунки з царською сім´єю. Результати цих бесід задокументовані в Патріаршому та Синодальному «Акті» або «Грамоті про передачу» (Γράμμα ἐκδόσεως), датованій червнем 1686 року, що була підписана Вселенським Патріархом Діонісієм IV та Священним Синодом Константинопольської Церкви, а також іншими митрополитами Вселенського Патріархату. Фактично оригінал Патріаршого та Синодального «Акта» 1686 року був знищений, втім, крім російських перекладів, існують автентичні грецькі копії часів Патріарха Каллінікоса II (1688, 1689-1693, 1694-1702), завдяки якому оригінальний грецький текст був точно відновлений2. Збережено також грецький оригінал «Листа», надісланого Вселенським Патріархом Діонісієм IV царській родині російських імператорів Івана і Петра, а також княгині Софії, що був оприлюднений у збірці офіційних документів російського уряду в 1826 році3.

2 В. Г. Ченцова (В. Г. Ценцова), Синодальное решение 1686 г. о Киевской митрополии, Древняя Русь. Вопросы медиевистики 2 [68] (2017), 100-102.

3 Сборні державних грамот і договень, що зберігаються в державній колегії іноземних справ, Частина четверта, Москва, 1826, 514-517.

5

Отже, існують два критичні тексти, а саме: Патріарший та Синодальний «Акт» 1686 року, відновлений сьогодні російськими істориками в його первісному вигляді, та оригінальний «Лист» Вселенського Патріарха Діонісія IV російським царям (додаються у розділі «Додаток» до цієї статті). Збереглися, звичайно, ще певні офіційні документи, що стосуються цієї теми: один – у грецькій копії, інші – в тогочасних російських перекладах, серед яких є офіційні переклади російського Міністерства закордонних справ, що зберігаються в архівах цієї установи, та інші також в офіційному перекладі, що увійшли до складу рукописів збірки «Ікона», яка містить різні тексти, що належать до Московського Патріархату4.

Слід зазначити, що перший зі вказаних текстів, що є не тільки Патріаршим, але й Синодальним документом, є першорядним за канонічною та правовою цінністю, а це означає, що в разі виникнення будь-яких розбіжностей такому документу потрібно віддавати перевагу перед всіма іншими, бо він передає справжнє вираження волі Вселенського Престолу.

4 Архів Юго-Західної Росії, Частина 1, Том V, Київ, 1859, 166-193.