Я иссякла...

Ребёнок после того как пошёл в сад постоянно болеет, сил моих больше нет... Вчера накрыло так, что рыдала ночью, я вообще схожу с ума... Попрощались летом с няней, теперь садик и этот треш...Другую няню боязно брать, наша была супер, любила ребенка, а тут хз какую можно взять... Девчонки... Как жить?Все мои планы и амбиции накрылись медным тазом, на работе траблы из-за постоянных больничных, от кучи проектов отказалась из-за семейных обстоятельств и ощущаю себя нереализованным чмом.....Вот и сейчас позвали в другую контору на зп 2,5 тысячи уе, это очень неплохой доход ( если что , я PM, курирую разработчиков , тоже айтишница), а я договорилась о собеседовании, но не смогла приехать, ребёнок опять заболел... Это жесть... Я вчера даже написала небольшой текст по теме...:
«Майже три роки… Три роки невпинного «колобродіння» супротив своє я...Три роки боротьби за свій космос на незбагненному величезному полі битви без зброї, просто з набряклими очима, як голі пікетувальники навпроти беркутівців з дубинками.
Моє життя … Нахіба це життя так невпинно дощем барабанить повз мене, нахабно зачіпаючи карніз? Це чесно? Ні в якому разі, я теж хочу стікати секундою вільного падіння, аби не даремною, навіть якщо пізніше мене зустріне сірий байдужий асфальт. Моє життя зустрілося з любов’ю , і… болем. Мою персональну зону комфорту було навіки розтоптано ще під час перебування у стані «капсули» для щастя. Щастя… Так, воно є, воно має стать і ім’я, характер, принципи і майже 3 роки віку.
Як і будь-яке явище у цьому світі щастя має 2 сторони однієї медалі. Так, це безумовне щастя, починаючи від дотику до ніжної щічки і закінчуючи її абсолютно безпосередніми обіймами «сильно-сильно», це безцінність у найвищому її абсолюті. Але є сторона інша,- «занедужане» інколи щастя вибирає по краплинці все інше, менш вагоме щастя, і не дає тобі спроби навіть дихати без комочку в грудях, який нагадує тобі щохвилини, що ти сама відповідальна за своє щастя, за його цілісність і сохранність. Ти забуваєш про сон. Ти забуваєш, що ти ще є.
Мені кепсько, і це чесно, в період занедужання мого майже трирічного щастя я геть недолуго намагаюся жити, просто жити. Я не знаю, чи це існування біологічними циклами взагалі можна якось «отермінувати», я забуваю про такі поняття як сон, радість, посмішка.. Я гнила людина, я давно відчувала це в собі. Бо я не є абсолютно щасливою, як того вимагає мамська секта, я абсолютно чесний виродок, не брешу, коли болить, а болить часто.
Моє щастя для мене безцінна і найдорожча на планеті дорогоцінність. Я безумовно люблю, і як від будь-якого варіанту любові я отримую цікавий фідбек,- біль, фізичний біль, такий сильний як і емоційний, але часто змінює локацію, зверху донизу , і навпаки. Цей біль легко приборкувати ситуаційними ліками, а ось біль всередині зліва подолати важко…
Зліва всередині мене не відпустила моя внутрішня дівчинка, котра так жадала отримати сповнене пригод майбуття, амбітні плани та звитяги майбутні заважають відпустити моє серце по течії, бо ж немає берега, де б воно вгамувалися і від свого щастя просто розбурхувалося. Ниє переживаннями, безсонням, амплітудами коливань гараздів і негараздів виключно в розрізі мого маленького трирічного щастя… Я фаталістка, я відкинула вже всі можливі варіанти заспокоєння, я просто хочу неможливого,- відсутності навіть незначних вікових занедужань і моїх, і мого щастя.
Я просто хочу піти. Далеко і довго блукати і мріяти, що моя амбітна дівчинка отримала своє, що її трирічне щастя повертає медаль лише однією, ласкавою стороною»
P/s Моя душа частот именно соловьиной