А у вас были попытки суицида?

В подростковом возрасте были мысли об этом в серьез и надолго. Слава Богу попустило

У знакомой было. Свекровь хотела, чтоб девушка аборт сделала, а та надумала что жизнь закончилась. Чистка убрала весь негатив, у её замечательный ребёнок и жизнь наладилась.
Автор почему у Вас возник этот вопрос?

Перш чим зробити таке, потрібно подумати про людей, яким Ви дорогі, а не лише про себе.

Були. Два рази. В 17-18 років.
Були проблеми з мамою.
Жила в постійно такій напрузі, що на той час, самогубство - здавалося єдиним виходом.

Раньше как то не обращала на это внимание особо, сегодня обсуждали эту тему с подругами и стало страшно за наших детей, ведь о свои проблемах и намерениях я не говорила ни родителям, ни друзьям((

Как это донести детям? Со мной родители об этом не говорили, хотя я единственный ребенок в семье и жили в достатке. И об этих попытках они даже не догадываются!

Сейчас нахожусь на грани.
До этого таких мыслей не возникало.
Но ребёнок методично доводит. А я чувствую, что не выдерживаю

Складно у двох словах описати.
На сьогодні - більш-менш рівні. Але цьому більше сприяла відстань(вийшла заміж і переїхала) ну і вік, звичайно. В цьому році мені буде вже 43. :)
Стосунки завжди були складними. Малою, мені здавалося, що я їй не рідна. Був такий час, що я була впевнена, що я детдомівська.
В підлітковому віці, все їй було в мені не так. Ніколи не чула від неї добрих, ласкавих слів.
На моє питання, чи я гарна, відповідь була одна -’звичайна’.
Але після розлучення - це був просто ад. З нею залишилися я і мій молодший брат.
Перше спроба (наковталася дімедролу) була з-за хлопця. Кожного дня, з самого ранку виносила мозок, чому я не хочу з ним зустрічатися. Що треба за нього виходити заміж, бо він хороший. І все в такому дусі. До речі, хлопець мені дійсно не подобався. Навіть більше, відчувала до нього відразу.
А друга, була можливо навіть через півроку.
Хотіла повіситися. Але не змогла. Просто щось не дало. Ридала під тою петлею, як не в собі.
Чому була друга? Після невдалої першої, мені нічого не було(просто піймала галюни 🙂, навіть шлунок не промивали).
Але аж уртоївся, бо тепер я була ’ненормальна, яку треба лікувати у психушці’. І про це мені постійно нагадувалося моєю мамою.
Потім стався переїзд. Це для всіх було складно: не стільки фізично, як психологічно. Пахали всі, як коні. Я на рівні із дорослими. Але більше не могла терпіти дорікань, що нічого не роблю. Бо це дійсно було не так.
...Чи простила я її? Складно сказати. Скоріш за все ні. Просто біль притупився, а образа лишилася. Просто я навчилася далі жити. Тим більш, що є для кого.🤗

На самом деле не все так страшно. Тут истории бывают ужасающие изнасилование, избиение, пьянки,скандалы. В моем арсенале- отец алкоголик, тиран, брат который меня развращал и мать которая жила своей жизнью. В 15 ушла из дома.Без денег и средств к существованию. Никогда не думала о суициде, об убийстве родственников были мысли. Родителям простила.

Удивляют меня люди которые обесценивают дар от Бога. Жизнь это самое прекрасное, что у нас есть, ни смотря ни на что. Ублюдки уходят, раны заживают, опыт нас меняет.

Я і не казала, що у мене щось таке страшне. Автор спитала, я написала. На ті часи мені здавалося, що то кінець всього.
Я з дитинства була дуже прив´язана до мами. Для мене вона була усім.
І коли вона виганяла мене з дому (знаючи, що мені нікуди іти і я не піду), то для мене був такий удар: наче ножа в спину встромили.
Було дуже тяжко.

Бывает, что психика не справляется и тогда...

Я сама уходила. В 17 вышла замуж. Общаться вообще не было желания. Ненавидела их всех. А теперь все в прошлом, смотрю как люди борются ежедневно за свои жизни и за жизни детей, много боли вокруг. Да пофигу на прошлое,нет его и не будет никогда. И вы забудьте как страшный сон.