Двоїна – ознака української мови.Ви знали?

То що ж таке двоїна? Спробую простежити це числове мовне явище в минулому і нинішньому мовному процесі. Двоїна – граматична категорія числа, вживана для позначення двох осіб або парних предметів. Двоїна була відома ще в індоєвропейській прамові, від якої її успадкувала спільнослов’янська, а від неї – всі слов’янські мови, у т. ч. й українська. Тепер в українській мові двоїна зберігається лише в окремих діалектах. Цю граматичну форму можна знайти і в текстах українських письменників-класиків. З літературної норми двоїну примусово вилучили у 1933 р. під час правописної реформи, яку було направлено на знищення деяких рис української мови, які відрізняли її від московинської. Серед українських авторів двоїну вживали Олександр Довженко, Павло Тичина, Михайло Драй-Хмара, Валер’ян Підмогильний, Іван Сенченко, Тодось Осьмачка, Оксана Забужко й інші відомі та мало відомі письменники. Втім, крім української, серед слов’янських, лише словенська, нижньолужицька та верхньолужицька мови зберегли цю граматичну категорію. У польській мові двоїна вийшла з ужитку в XV ст., залишившись тільки в декількох сталих виразах (польське прислів’я каже: Mądrej głowie dość dwie słowie – «Мудрій главі досіть дві слові», замість нормативного польського Mądrej głowie dość dwa słowa). Навіть у Біблії, від Матвія (13:33), написано: «Іншу притчу Він їм розповів: «Царство Небесне подібне до розчини, що її бере жінка і кладе на три мірі борошна, аж поки все вкисне». А ось іще цитата: «І, звелівши натовпові посідати на траві, Він узяв п’ятеро хліба і дві рибі, споглянув на небо, поблагословив і поламав ті хліби й дав учням, а учні народові» (Біблія від Матвія 14:19), переклад І. Огієнка, зроблений, як відомо, у ХХ сторіччі. Саме так і говорили: «три мірі борошна», «дві рибі».
Числовому явищу двоїни рідко приділяють увагу. А що про це явище кажуть фахівці, мовознавці та письменники? Мені втрапила до рук стаття одеського письменника і дослідника Олекси Різниченка «КОЛИСАЛА МАРУСИНА ДВІ ДИТИНІ», де двоїна – у назві статті. А у книзі Анатолія Подолинного «Тільки б голос твій чути…», виданій у Городку, видавництві «Бедрихів край», 2011, ст.301, читаю чудову статтю «Двоїна». До дружини автора приїхала сестра і вони розспівались. Автор від них записав пісню з отаким початком: «Ой у лузі при долині // Колисала Марусина дві дитині, Колисала ще й плакала: Ой чого я отця-неньки не слухала?». Наступні слова А.Подолинного мене полонили і вразили (гадаю, що й вас вони вразять!): «Як почув я ту двоїну («дві дитині») у цій пісні, то мені наче світ весь і заспівав. А ще уявив собі, як по школах учителі виправляють ту двоїну в устах деяких дітей. А треба її не виправляти, а 12 балів за неї ставити. Адже їй тисячі років!».

http://vsviti.com.ua/ukraine/60983?fbclid=IwAR1u1Q...