Завжди почуваюсь самотньою...

это нормально
мы никому не нужны, надо зажигать искру внутри себя

Нужно самому себя кружить. Чувство одиночества не зависит от присутствия рядом людей, а от внутреннего состояния.

Значит, вам не интересно самой с собой.
Это и правда жутко грустно

На автофоруме напишите пойдите, две недели каруселей будет вам

ой там одни эгоисты , не заточенные под семью, отношения

А что надо затачивать для этого?

Заведите животное, это лучше мужика. только любите его и одинокой вы не будете

Я тоже очень одинока....друзей нет, муж уже практически нет, ребенок есть , но это не то. Друзей очень не хватает

При чем тут с самим с собой? А поделиться впечатлениями с кем-то, погулять, весело время провести?

Краси і світла на землі багато,
Та менше між людьми є доброти.
Тому вона сприймається, як свято.
Про неї й хочу мову повести.
Ще про любов і ласку, та надію
І про красу людського почуття.
Бо я про них так, як і всі ви мрію,
Без них стає сумним людське життя.
Ще хочеться комусь потрібним бути,
Відчути дотик теплої руки.
Та ніжність й ласку серденьком збагнути,
І при свічках сидіти залюбки.
Мовчати чи тихенько гомоніти,
Неначе той струмок, що з гір тече.
Одному дуже сумно в світі жити,
Гнітить самотність, сушить і пече.
І ніби справ й роботи є доволі,
Та вічна тиша завжди в голові.
Неначе воїн, що один у полі…
А он зоріють квіти польові…
І хочеться, щоб хтось приніс для тебе,
Букет чарівний, що в лугах цвіте.
І прихилив тобі частинку неба —
Таке земне бажання і просте…
Бо так чомусь тепла не вистачає,
То, мабуть, осінь сум в життя несе.
Хоч щиро й гарно сонечко ще сяє
І в ніжній, кольоровій гамі все…
Та спілкування так не вистачає,
Бо не співають вже давно пташки.
Й душа так рідко вже й сама співає,
І не приносять радості книжки…
А осінь у гаю зазолотіла,
Летить листок кленовий в небеса…
Хмаринка в синім небі біла-біла,
А всюди тиша, спокій і краса…
Багато тиші… Просто забагато…
А доброти так мало між людьми…
Тепла людського хочеться, мов свята,
Без спілкування сиротієм ми.
І просто слово хочеться почути,
Щоб ласка і любов у нім жила.
Одному в світі дуже важко бути…
Без ніжності, надії і тепла…

Оскільки Ви де-факто зараз маєте ситуацію, в якій спілкуєтеся, то Вам просто нудно, бо не вмієте себе зайняти: ставити маленькі цілі і до них іти. Нічого драматичного у відчутті самотності немає,бо кожна людина - це цілком окрема від інших істота.
Треба обрати собі хобі. Найкраще з тих вмінь, що почали формуватися ще в дитинстві. У кожного в дитинстві принаймні були шкільні підручники. Можна заглибитися в історію, або інший предмет. Або майструвати, чи зайнятися мистецтвом. Карантин вже мав навчити за рік.

Автор, я Вас понимаю.. у меня внутри сейчас такое чувство одиночества что выть хочеться хотя есть близкие, друзья, работа которая вроде как устраивает. Но это чувство что ты один в целом мире и никто тебя полностью не понимает не покидает

Ненормально, когда человеку для собственного увеселения постоянно нужен кто-то рядом.