Щепотка_совести• 26 июля 2021
Правда: дальше только хуже, дальше только сложнее
Правы были те, кто говорил так про жизнь с ребенком.
Ему 10 месяцев. А это ад. По сравнению с сейчас 5 месяцев назад ещё было хорошо.
Моя жизнь просто невыносима. В ней нет больше радости.
Я люблю его, но моя жизнь стала каторгой.
У кого нет детей, тыщу раз подумайте, прежде чем их заводить.
Ему 10 месяцев. А это ад. По сравнению с сейчас 5 месяцев назад ещё было хорошо.
Моя жизнь просто невыносима. В ней нет больше радости.
Я люблю его, но моя жизнь стала каторгой.
У кого нет детей, тыщу раз подумайте, прежде чем их заводить.
показать весь текст
143
0
Шта?
Это у Вас так наверное было, еще не факт, что у других такое же.
Передышка? большая?... Вы шутите! Все дети разные.
Это у Вас так наверное было, еще не факт, что у других такое же.
Передышка? большая?... Вы шутите! Все дети разные.
Стараюсь я все так и делать, стараюсь.
Вот сегодня решила поспать с ним. Только уснула, он проснулся (через полчаса) и начал истерить. Продолжить сон не удалось, поспать тоже.
Вот сегодня решила поспать с ним. Только уснула, он проснулся (через полчаса) и начал истерить. Продолжить сон не удалось, поспать тоже.
Мне с сыном очень тяжело было до трёх лет, там ещё тяжёлый диагноз был под подозрением. После трёх - сказка, всегда счастливый ребенок в хорошем настроении, лёгкий на подъем, отпала необходимость дневного сна, соответственно не было истерик до сна и после. Бывало, проснулась без настроения, посмотрю на малого, который смеётся и улыбается, и сразу хорошо на душе. Сейчас 9, бывает такое, что то не хочу, это не хочу, но все равно он моя радость.
Ответ дляУжеВотДа
Ага особенно с болячками, обструкциями, аденоидами, не дай Бог травмы, операции, нон стоп сопли, аллергии, подготовки к школе и вечные уроки и поделки, в 8 лет у моей начался переходной возраст-она орет, плачет, кричит, истерит, визжит, что делать не будет, не хочет, что это носить не будет-выбирала сама. Невропатолог сказал сейчас подростковый возраст начинается не с 14, а прибл с 9 лет, потому абсолютная норма у вас идите пейте валерьянку. Легче не будет никогда! Поступление/зно/каждую сессию вместе сдавать и переживать/свадьба/внуки.
Ждать ’легче’ точно неконструктивно..))
Надо менять свое отношение.
Ребенок есть и это навсегда.
И это не плохо. Просто другая жизнь.
Моей тоже девять, все также.
Уже и грудь явно видно.
Ранние..
Надо менять свое отношение.
Ребенок есть и это навсегда.
И это не плохо. Просто другая жизнь.
Моей тоже девять, все также.
Уже и грудь явно видно.
Ранние..
А ребенка вы водите к врачу, обследовали? Если просто так истерит и плохо спит, нужно к неврологу.
Сегодня перед сном вспомните что было за день хорошее, попробуйте хоть мысленно вести дневник благодарности.
А мне не было сложно, хоть он и не спал ночами, и иногда болел. Было сложно от другого- жизнь в селе, ночам не было света иногда, денег было мало, совсем мало, еле хватало, муж - маменький сынок.. а дети это круто!! Не раздумывайте, если есть хоть средние возможности
Автор я к полутора годам думала рехнусь: мой ночью просыпался каждые 15 мин или мне так казалось. Ушла спать на диван, оставила его папе, там сиси нет, пару ночей и спал ттт. Я очень плохо засыпаю если проснусь, муж легко. Только так я выжила, как начала ночь спать, сразу кукуха вернулась и день перестал быть адом.
Попробуйте давать успокоительный чай. И все время говорите с ним, или сама с собой, ваш голос будет успокаивать его, а лучше - петь тихонько.
Но к врачу обратитесь обязательно, нужно будет что-то попринимать вам. Может Магне В6 назначит.
Но к врачу обратитесь обязательно, нужно будет что-то попринимать вам. Может Магне В6 назначит.
автор, якраз в тему. яктуально для всіх мам
Скоро буде легше…
Народила. Сіськи болять і підпирають бороду. Вагіна схожа на воронку від вибуху. Дитя постійно кричить, їсть, і сере. Ти - та що спала сумарно дві години за останню добу, запитуєш у подруги:
- Коли буде легше?
- Скоро буде легше - багатообіцяюче відповідає вона.
Коліки. Дитина віщить, як корінь Мандрагори, зригує аж на стелю і пердить, як твій дядько Борис, якого через це всі родичі цураються. Ти - та, що приймала душ, кажись, позавчора, запитуєш подругу:
- Коли буде легше?
- Скоро буде легше. - переконує вона.
Лізуть зуби. Мале марудить, поносить і температурить, чухаючи десна твоїми стражденними сосками, які, доречі, розтягнулись так, що їх можна зав’язати за шиєю. Ти - та, що навчилась закручувать гулю на голові взглядом, запитуєш подругу:
- Коли буде легше?
- Скоро буде легше. - бадьоро відповідає вона.
Поповзли. Мале з дивана вниз головою, а ти - та, що ледь притомна, по стінці кімнати, побачивши це феєричне падіння свого пуп’янка, якого, доречі, лишила на чоловіка. Перша гуля на лобі. Перше «Йобтвоюмать, Сірожа! Як ти так за ним дивився?». Перший махєровий халат, подарований чоловіком, щоб іскупить провину.
- Коли там, кажеш, легше буде? - знову запитуєш ти подругу.
- Скоро! - відрізала та.
Перші кроки. За останній тиждень мале розбило губу, забило сраку, здерло носа, облизало батарею, витерло кози об кота і нажерлось землі з вазона. Ти - та, що не розгинає спину, бо страхує спиногриза на поворотах, питаєш подругу:
- Легше то буде? Коли?
- Скоро буде. Скоро. - запевнила вона.
Садочок. Адаптація. Два дні ходите, тиждень вдома. Твоє дитя вкусило Міланку. Її мама прийшла сваритись. Твоє дитя вкусило і її. Соплі, воші, загублені рукавиці, подєлкі з гімна і палок. Ти - та, що послала маму Міланки нахєр, запитуєш подругу:
- Ну коли?
- Скоро буде легше! - обіцяє та.
Школа, початкові класи. Дитина принесла додому першу двійку, синяка під оком і слово «бл@дь». Виясняєш, хто ж навчив твого ангелика такому неподобству. Розумієш, що ти і навчила, коли, не зумівши розв’язать задачку для 2-го класу, носилась по кухні, патрошачи ту книжку, з дикими криками «Оце то, блядь, шкільна програма! Бідні діти!». Ти - та, що розмальовує контурні карти замість дитини о 23:00, запитуєш подругу:
- Скажи, ну коли ж те «легше»?
- Скоро. Скоро буде легше - підбадьорила вона.
Старші класи. Перехідний вік. Дитя огризається, бахкає дверима, давить прищі, завело стрьомну чолку… Її цей бравий тінейджер не забуває помазати гелем, а от мазнуть дезодорантом під руками забуває , тому пахне козлом і жувачкою. А ще жере, як три комбайнера, слухає музику, від якої, ти переконана,здох ваш попугай і називає тебе «бро». Ти - та, що знайшла в його кишені папіроси, дала за це рясних пиздяк, а потім сама ж одненьку на балкончику і викурила, щоб успокоїть нєрви, питаєш подругу:
- Легше буде? Нє? Коли?
- Скоро, скоро. Точно тобі кажу. - щиро обіцяє та.
Інститут. Дитя веде активне сексуальне життя, в перервах між цим, дуже посередньо, здаючи/перездаючи сесію. Ти - та, що найбільше переживає за дві речі: щоб воно не забувало презерватива напруть і щоб воно, паразіт, всі лоточки з гуртожитку попривозило, запитуєш подругу:
- Ой, ну коли вже легше? Сил нема…
- Скоро буде легше. - вкотре обіцяє та.
Весілля. Дитя надумало женитись. Краще б у нього знов зуби різались. Невістка мало того, що з татуіровкой, то ще й медитаціями займається. Ти попросила, щоб вона почистила картоплі в суп, а вона почистила тобі чакри, розважила віртуозним биттям в бубна і порадила вам з чоловіком спробувать тантричних секс. Ти - та, що забула поставити суп в холодильник, бо пів ночі гуглила, шо воно таке той «тантричний секс», питаєш у подруги:
- Коли вже легше то буде, га?
- Скоро буде. Вже 100 раз тобі казала. - відрізала вона.
Внуки. Ти бабуся. Знову коліки, зуби, перші кроки… Садочок, школа, інститут… Ти закатуєш помідорки, гурочки, компоти і очі щоразу, коли невістка не слухає твоїх порад. Садиш 20 сот картоплі. Пів року жалієшся, що її ніхто не хоче сапать, пів року - що її ніхто не хоче їсти. Страшно болять ноги. Варикоз. Втомлено питаєш подругу:
- Коли буде легше?
- На! - говорить та, простягаючи тобі тюбик «Троксевазіну».
Береш. Мажеш ноги.
- Ну шо? Легше? - цікавиться вона.
- Так, легше - фаталічно стверджуєш ти.
- От бачиш? А я ж казала…
Скоро буде легше…
Народила. Сіськи болять і підпирають бороду. Вагіна схожа на воронку від вибуху. Дитя постійно кричить, їсть, і сере. Ти - та що спала сумарно дві години за останню добу, запитуєш у подруги:
- Коли буде легше?
- Скоро буде легше - багатообіцяюче відповідає вона.
Коліки. Дитина віщить, як корінь Мандрагори, зригує аж на стелю і пердить, як твій дядько Борис, якого через це всі родичі цураються. Ти - та, що приймала душ, кажись, позавчора, запитуєш подругу:
- Коли буде легше?
- Скоро буде легше. - переконує вона.
Лізуть зуби. Мале марудить, поносить і температурить, чухаючи десна твоїми стражденними сосками, які, доречі, розтягнулись так, що їх можна зав’язати за шиєю. Ти - та, що навчилась закручувать гулю на голові взглядом, запитуєш подругу:
- Коли буде легше?
- Скоро буде легше. - бадьоро відповідає вона.
Поповзли. Мале з дивана вниз головою, а ти - та, що ледь притомна, по стінці кімнати, побачивши це феєричне падіння свого пуп’янка, якого, доречі, лишила на чоловіка. Перша гуля на лобі. Перше «Йобтвоюмать, Сірожа! Як ти так за ним дивився?». Перший махєровий халат, подарований чоловіком, щоб іскупить провину.
- Коли там, кажеш, легше буде? - знову запитуєш ти подругу.
- Скоро! - відрізала та.
Перші кроки. За останній тиждень мале розбило губу, забило сраку, здерло носа, облизало батарею, витерло кози об кота і нажерлось землі з вазона. Ти - та, що не розгинає спину, бо страхує спиногриза на поворотах, питаєш подругу:
- Легше то буде? Коли?
- Скоро буде. Скоро. - запевнила вона.
Садочок. Адаптація. Два дні ходите, тиждень вдома. Твоє дитя вкусило Міланку. Її мама прийшла сваритись. Твоє дитя вкусило і її. Соплі, воші, загублені рукавиці, подєлкі з гімна і палок. Ти - та, що послала маму Міланки нахєр, запитуєш подругу:
- Ну коли?
- Скоро буде легше! - обіцяє та.
Школа, початкові класи. Дитина принесла додому першу двійку, синяка під оком і слово «бл@дь». Виясняєш, хто ж навчив твого ангелика такому неподобству. Розумієш, що ти і навчила, коли, не зумівши розв’язать задачку для 2-го класу, носилась по кухні, патрошачи ту книжку, з дикими криками «Оце то, блядь, шкільна програма! Бідні діти!». Ти - та, що розмальовує контурні карти замість дитини о 23:00, запитуєш подругу:
- Скажи, ну коли ж те «легше»?
- Скоро. Скоро буде легше - підбадьорила вона.
Старші класи. Перехідний вік. Дитя огризається, бахкає дверима, давить прищі, завело стрьомну чолку… Її цей бравий тінейджер не забуває помазати гелем, а от мазнуть дезодорантом під руками забуває , тому пахне козлом і жувачкою. А ще жере, як три комбайнера, слухає музику, від якої, ти переконана,здох ваш попугай і називає тебе «бро». Ти - та, що знайшла в його кишені папіроси, дала за це рясних пиздяк, а потім сама ж одненьку на балкончику і викурила, щоб успокоїть нєрви, питаєш подругу:
- Легше буде? Нє? Коли?
- Скоро, скоро. Точно тобі кажу. - щиро обіцяє та.
Інститут. Дитя веде активне сексуальне життя, в перервах між цим, дуже посередньо, здаючи/перездаючи сесію. Ти - та, що найбільше переживає за дві речі: щоб воно не забувало презерватива напруть і щоб воно, паразіт, всі лоточки з гуртожитку попривозило, запитуєш подругу:
- Ой, ну коли вже легше? Сил нема…
- Скоро буде легше. - вкотре обіцяє та.
Весілля. Дитя надумало женитись. Краще б у нього знов зуби різались. Невістка мало того, що з татуіровкой, то ще й медитаціями займається. Ти попросила, щоб вона почистила картоплі в суп, а вона почистила тобі чакри, розважила віртуозним биттям в бубна і порадила вам з чоловіком спробувать тантричних секс. Ти - та, що забула поставити суп в холодильник, бо пів ночі гуглила, шо воно таке той «тантричний секс», питаєш у подруги:
- Коли вже легше то буде, га?
- Скоро буде. Вже 100 раз тобі казала. - відрізала вона.
Внуки. Ти бабуся. Знову коліки, зуби, перші кроки… Садочок, школа, інститут… Ти закатуєш помідорки, гурочки, компоти і очі щоразу, коли невістка не слухає твоїх порад. Садиш 20 сот картоплі. Пів року жалієшся, що її ніхто не хоче сапать, пів року - що її ніхто не хоче їсти. Страшно болять ноги. Варикоз. Втомлено питаєш подругу:
- Коли буде легше?
- На! - говорить та, простягаючи тобі тюбик «Троксевазіну».
Береш. Мажеш ноги.
- Ну шо? Легше? - цікавиться вона.
- Так, легше - фаталічно стверджуєш ти.
- От бачиш? А я ж казала…
Ваша знервованість передається дитині. Тому всі капризи малюка, це відображення Вашої знервованості
У меня самый сложный период был это где-то с 1,5 до 2-х лет,потом в 3.Когда везде бегает,уследить не возможно и не может нормально изъясниться ,что хочет были сплошные истерики,а все остальное это кайф от материнства,но у меня ребенок был оооочень спокойным.Ни ночных слез и убаюкивань,ни на руках не носила,криков с зубами так же не было
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу