Кисельная барышня• 26 октября 2021
О беде и бедности...
Почитала здесь тему, вспомнила свое детство.
Как с мамой пришлось переехать на север, где она устроилась работать дворником (по утрам) чтобы дали служебное жилье и мед.сестрой (днём). Однажды, мама попросила ей помочь с уборкой... Мне было лет 8 и с тех пор я всегда ходила ей в помощь.
Дело было после нового года. Мы встали наверное в 4 или 5 утра, было очень темно и холодно, около -35°, в конце 90-х люди разбрасывали мусор гораздо хуже, чем сейчас. Убирать пришлось долго, или мне так показалось... Такая грусть и тоска накатывпли, что ком в горле стоял, складывалось впечатление, что я буду всю жизнь собирать этот мусор и он никогда не закончится. Всячески пытаясь гнать от себя дурные мысли я начала качать головой зажмурив глаза глядя на оранжевые фонари так, чтобы эти огоньки мелькали перед глазами. Мама в это время била топориком на ручке от лопаты снег со льдом, и я качала ей в такт.
Ещё была история про последнее яйцо и 100 рублей найденные в грязи, по пути в магазин за половиной буханки черного хлеба, которые, нас буквально спасли от голода.
Расскажите что-то такое о себе, кто прошел подобное в жизни.
Как с мамой пришлось переехать на север, где она устроилась работать дворником (по утрам) чтобы дали служебное жилье и мед.сестрой (днём). Однажды, мама попросила ей помочь с уборкой... Мне было лет 8 и с тех пор я всегда ходила ей в помощь.
Дело было после нового года. Мы встали наверное в 4 или 5 утра, было очень темно и холодно, около -35°, в конце 90-х люди разбрасывали мусор гораздо хуже, чем сейчас. Убирать пришлось долго, или мне так показалось... Такая грусть и тоска накатывпли, что ком в горле стоял, складывалось впечатление, что я буду всю жизнь собирать этот мусор и он никогда не закончится. Всячески пытаясь гнать от себя дурные мысли я начала качать головой зажмурив глаза глядя на оранжевые фонари так, чтобы эти огоньки мелькали перед глазами. Мама в это время била топориком на ручке от лопаты снег со льдом, и я качала ей в такт.
Ещё была история про последнее яйцо и 100 рублей найденные в грязи, по пути в магазин за половиной буханки черного хлеба, которые, нас буквально спасли от голода.
Расскажите что-то такое о себе, кто прошел подобное в жизни.
показать весь текст
120-120-120 (не худею)• 26 октября 2021
Ответ длявсе по ГОСТу!
было время, когда кушали черный хлеб вместо белого, так как он дешевле и надольше хватает. Ели фасоль тушеную, так как на мясо не было денег, ходил пешком на учебу несколько км. Это с мужем, когда еще были совсем молодыми и просто были тяжелые времена. И мне это очень помогает ценить каждый день сейчас, когда у нас есть квартира, машина, дети, отпуска в европе, денег вполне хватает. Да, бывают взлеты и падения, но главное-здоровье, я это точно понимаю.
Я всегда ем только черный хлеб. Белый мне невкусно. И обажаю фасоль. И она кстати недешевая нынче.
все по ГОСТу!• 26 октября 2021
Ответ для120-120-120 (не худею)
Я всегда ем только черный хлеб. Белый мне невкусно. И обажаю фасоль. И она кстати недешевая нынче.
не очень пойму к чему вы это написали? вы хотите меня убедить, что тогда у меня были хорошие времена? Я тогда предпочла бы мясо и белый хлеб и много чего другого.
Анти-аноним• 26 октября 2021
Ответ дляМанка Я
Казалось бы, причем тут 2021 год и колхозники 80х?
Но нет, вы таки додумались это уравнять
Но нет, вы таки додумались это уравнять
А ви гадаєте, в 80-90-ті корм тваринам даром роздавали? Чи вони росли собі як самі знали? Ні годувати, ні доглядати за ними не треба було? Щоб нагодувати корову, наприклад, треба посадити (або купити) зернових, заготувати сіна, купити соломи, виростити (або купити) буряків, картоплі. Ще давали напій з заварених відходів олійного виробництва - теж купити треба, звісно. Ви, можливо, були уважні, і помітили, скільки праці (і грошей!) потрібно вкласти, щоби утримувати 1 лише корову. А ще свині, кури. Я про своє (батьківське) господарство розказую.
Що стосується курок. Тут розумні і, звісно, досвідчені люди завважують, що в селі не мати курки на вечерю - бути геть лінивою родиною. Курки ж такі, розмножуються як таргани, і харчуються повітрям. А якщо реально, то сім´я тримає десяток курок на яйця. Живуть ті курки ´несучої породи´, до глибокої пенсії. А потім лише в холодець. Двічі в рік - на Пасху та Різдво. Ну ще може, на храм.
А, і годувати худобу, порати город треба було після основної роботи, яку ніхто не відміняв, хоча й платні в 90-ті не платили.
Не хотіла писати, та не витримала, коли міщани так професійно і зі знанням справи ставлять діагнози нерозумним селюкам, які й не знають, як ту курку виростити.
Що стосується курок. Тут розумні і, звісно, досвідчені люди завважують, що в селі не мати курки на вечерю - бути геть лінивою родиною. Курки ж такі, розмножуються як таргани, і харчуються повітрям. А якщо реально, то сім´я тримає десяток курок на яйця. Живуть ті курки ´несучої породи´, до глибокої пенсії. А потім лише в холодець. Двічі в рік - на Пасху та Різдво. Ну ще може, на храм.
А, і годувати худобу, порати город треба було після основної роботи, яку ніхто не відміняв, хоча й платні в 90-ті не платили.
Не хотіла писати, та не витримала, коли міщани так професійно і зі знанням справи ставлять діагнози нерозумним селюкам, які й не знають, як ту курку виростити.
Бабка-ежика• 26 октября 2021
Ответ для120-120-120 (не худею)
В селе только лентяи недоедали.
Не правда, Вы там не жили. Начиталась наверное. Те, кто не воровал, жили бедно. Я не писала, что недоедали нигде, только о том, что зарплаты родителей не хватало на хлеб иногда в конце месяца, но несколько человек красочно придумали и описали свое виденье.
Бабка-ежика• 26 октября 2021
Ответ дляАнти-аноним
А ви гадаєте, в 80-90-ті корм тваринам даром роздавали? Чи вони росли собі як самі знали? Ні годувати, ні доглядати за ними не треба було? Щоб нагодувати корову, наприклад, треба посадити (або купити) зернових, заготувати сіна, купити соломи, виростити (або купити) буряків, картоплі. Ще давали напій з заварених відходів олійного виробництва - теж купити треба, звісно. Ви, можливо, були уважні, і помітили, скільки праці (і грошей!) потрібно вкласти, щоби утримувати 1 лише корову. А ще свині, кури. Я про своє (батьківське) господарство розказую.
Що стосується курок. Тут розумні і, звісно, досвідчені люди завважують, що в селі не мати курки на вечерю - бути геть лінивою родиною. Курки ж такі, розмножуються як таргани, і харчуються повітрям. А якщо реально, то сім´я тримає десяток курок на яйця. Живуть ті курки ´несучої породи´, до глибокої пенсії. А потім лише в холодець. Двічі в рік - на Пасху та Різдво. Ну ще може, на храм.
А, і годувати худобу, порати город треба було після основної роботи, яку ніхто не відміняв, хоча й платні в 90-ті не платили.
Не хотіла писати, та не витримала, коли міщани так професійно і зі знанням справи ставлять діагнози нерозумним селюкам, які й не знають, як ту курку виростити.
Що стосується курок. Тут розумні і, звісно, досвідчені люди завважують, що в селі не мати курки на вечерю - бути геть лінивою родиною. Курки ж такі, розмножуються як таргани, і харчуються повітрям. А якщо реально, то сім´я тримає десяток курок на яйця. Живуть ті курки ´несучої породи´, до глибокої пенсії. А потім лише в холодець. Двічі в рік - на Пасху та Різдво. Ну ще може, на храм.
А, і годувати худобу, порати город треба було після основної роботи, яку ніхто не відміняв, хоча й платні в 90-ті не платили.
Не хотіла писати, та не витримала, коли міщани так професійно і зі знанням справи ставлять діагнози нерозумним селюкам, які й не знають, як ту курку виростити.
Дякую за Вашу відповідь, бо я вже втомилася відповідати професорам з сельского хозяйства. І про 3 городи, які були в різних кінцях села, ьюьо той, що біля хати, був невеликим, і овочів не вистачило б на велику сім´ю. І як це після школи іти його сапати чи садити, а інколи замість школи , і як тоді йти додому через все село брудним і змореним, а дома ще ж господарство. Я не знаю, як батьки могли. Я зараз у віці моїх батьків тоді, і половини б не змогла. У зробити.
Манка Я• 26 октября 2021
Ответ дляАнти-аноним
А ви гадаєте, в 80-90-ті корм тваринам даром роздавали? Чи вони росли собі як самі знали? Ні годувати, ні доглядати за ними не треба було? Щоб нагодувати корову, наприклад, треба посадити (або купити) зернових, заготувати сіна, купити соломи, виростити (або купити) буряків, картоплі. Ще давали напій з заварених відходів олійного виробництва - теж купити треба, звісно. Ви, можливо, були уважні, і помітили, скільки праці (і грошей!) потрібно вкласти, щоби утримувати 1 лише корову. А ще свині, кури. Я про своє (батьківське) господарство розказую.
Що стосується курок. Тут розумні і, звісно, досвідчені люди завважують, що в селі не мати курки на вечерю - бути геть лінивою родиною. Курки ж такі, розмножуються як таргани, і харчуються повітрям. А якщо реально, то сім´я тримає десяток курок на яйця. Живуть ті курки ´несучої породи´, до глибокої пенсії. А потім лише в холодець. Двічі в рік - на Пасху та Різдво. Ну ще може, на храм.
А, і годувати худобу, порати город треба було після основної роботи, яку ніхто не відміняв, хоча й платні в 90-ті не платили.
Не хотіла писати, та не витримала, коли міщани так професійно і зі знанням справи ставлять діагнози нерозумним селюкам, які й не знають, як ту курку виростити.
Що стосується курок. Тут розумні і, звісно, досвідчені люди завважують, що в селі не мати курки на вечерю - бути геть лінивою родиною. Курки ж такі, розмножуються як таргани, і харчуються повітрям. А якщо реально, то сім´я тримає десяток курок на яйця. Живуть ті курки ´несучої породи´, до глибокої пенсії. А потім лише в холодець. Двічі в рік - на Пасху та Різдво. Ну ще може, на храм.
А, і годувати худобу, порати город треба було після основної роботи, яку ніхто не відміняв, хоча й платні в 90-ті не платили.
Не хотіла писати, та не витримала, коли міщани так професійно і зі знанням справи ставлять діагнози нерозумним селюкам, які й не знають, як ту курку виростити.
Я наверное, не просто так написала, у меня родственники в селе, я прекрасно знаю, какая в 80е была жизнь у колхозников.
Даже самая старенькая и больная бабушка в селе держала курочек, а её дети и внуки, что помоложе, держали и свиней и коров, огороды.
И работали в колхозе, кто работал, тот знает, что это значит.
А если у вас скверный характер, то это ваши проблемы, сливайте свою желчь на своей семье, а не хамите мне тут.
Фу, до чего ж бывают гнусные люди.
Даже самая старенькая и больная бабушка в селе держала курочек, а её дети и внуки, что помоложе, держали и свиней и коров, огороды.
И работали в колхозе, кто работал, тот знает, что это значит.
А если у вас скверный характер, то это ваши проблемы, сливайте свою желчь на своей семье, а не хамите мне тут.
Фу, до чего ж бывают гнусные люди.
Мастер Класс• 26 октября 2021
Ответ дляРаз одела не бу
Я вопрос задала, автор, а вы хамите.
А где вы увидели ’грязь’ в рассказе автора?
Мастер Класс• 26 октября 2021
Ответ дляВандербильдиха
Мне рассказать нечего, а вот спросить хочу. Вот все эти лишения, финансовые трудности, как на вас повлияли? Стали стимулом, который подтолкнул вас хорошо зарабатывать/достичь успеха? Или же наоборот, подрезал крылья? То есть, будь у вас более состоятельная семья, родители - ваша жизнь сложилась бы более удачно?
Вот как вы, лично вы считаете?
Вот как вы, лично вы считаете?
Я была бы совершенно другим человеком. Намного более эгоцентричным, что тоже было бы неплохо, но, видимо, моя роль в этом мире предусматривала другой характер, и мне его сделали))
Мастер Класс• 26 октября 2021
Мне досталась крайне заботливая и запасливая мама, поэтому ужасов голода испытывать не пришлось, слава Богу. Но самые плохие воспоминания это холод в квартире и таскание тяжестей. Мама - активная, энергичная женщина с нормальным весом, и я - интеллектуальный задохлик))) От холода развился реактивный артрит, а от таскания тяжестей - хронический пиелонефрит. При этом мама таскала меня по врачам и искренне не понимала, что со мной делать и как вылечить, пока я совсем не разболелась.
120-120-120 (не худею)• 26 октября 2021
Ответ дляМастер Класс
Мне досталась крайне заботливая и запасливая мама, поэтому ужасов голода испытывать не пришлось, слава Богу. Но самые плохие воспоминания это холод в квартире и таскание тяжестей. Мама - активная, энергичная женщина с нормальным весом, и я - интеллектуальный задохлик))) От холода развился реактивный артрит, а от таскания тяжестей - хронический пиелонефрит. При этом мама таскала меня по врачам и искренне не понимала, что со мной делать и как вылечить, пока я совсем не разболелась.
Так щас пишут холод здорово, зачем включать отопление.
Мастер Класс• 26 октября 2021
Ответ для120-120-120 (не худею)
Так щас пишут холод здорово, зачем включать отопление.
Кому-то здорово, наверное, я не знаю, мне вот так. Муж в курсе и на отоплении экономим разумно.
Дерево береза• 26 октября 2021
Оставьте это в тех ужасных 90-х. Вот отцепите это от себя. У многих так было.
Я в голодный обморок падала в автобусе, которого надо было сначала прождать два часа. Думала, что ждать буду вечно. Не печальтесь, это в прошлом.
Я в голодный обморок падала в автобусе, которого надо было сначала прождать два часа. Думала, что ждать буду вечно. Не печальтесь, это в прошлом.
Кучерявочка• 26 октября 2021
Ответ дляУлыбчик
Не хочу ворошить
Не копайтесь в себе, забудьте
Ведь ничего не изменить
У меня уже слезятся глаза, я себе не разрешаю вспоминать
Не копайтесь в себе, забудьте
Ведь ничего не изменить
У меня уже слезятся глаза, я себе не разрешаю вспоминать
оно вас так никогда не покинет... не верная тактика. нужно наоборот вспоминать так часто... что однажды оно просто станет лишь словами, а не печальными и жуткими воспоминаниями. если у вас глаза на мокром месте, то для вас это все еще травма... от травмы нельзя так просто отгородиться
Сама не знаю• 26 октября 2021
Ответ дляСлепок стопы
По счастью, с крайней бедностью я столкнулась только подростком. Это было начало 90-х и в общем большинство населения было в плохой ситуации. Немножко страдала, конечно, но именно немножко. Когда тебе 16 , есть энергия, не лень бегать на работу, ты хорошо выглядишь в любой одежде, ты можешь найти себе спонсора в конце-концов. Я не была красавица и то цеплялись богатые мужчины, задним числом оценила )) к примеру, когда большая квартира в пассаже и не одна, их у него десятки... Вот такой контраст среди людей уже тогда появился.
Сейчас я можно сказать средний класс в Украине)) с небольшим пассивным доходом и возможностью вообще не работать. И вот сейчас отними у меня деньги - это будет шок, хоть вешайся, я стала ленивая и второй раз не смогу подняться.
Поэтому мне жалко бедных пожилых людей.
Сейчас я можно сказать средний класс в Украине)) с небольшим пассивным доходом и возможностью вообще не работать. И вот сейчас отними у меня деньги - это будет шок, хоть вешайся, я стала ленивая и второй раз не смогу подняться.
Поэтому мне жалко бедных пожилых людей.
попали в точку) у меня ровно такая ситуация. При том когда не было квартиры было хоть стремление ее заработать. Тоже хоть и жили бедно в 90е года но ущербной себя не считала т.к было желание и стремление
Сама не знаю• 26 октября 2021
Ответ дляСлепок стопы
А при СССР жили, конечно, намного беднее и скромнее люди чем сейчас, но в процентном соотношении все-равно реально хреново было немногим, только алкашам всяким. Если семья нормальная, то и в квартирах и домах было чисто и приличненько и приятно.
Моё раннее детство пришлось на жизнь в гостинке 21м, маме с папой как приезжим дали от завода. И что? По воспоминаниям блестящий паркет, кружевные занавески, новая полированная симпатичная мебель... И так было у всех соседей. В школе только побывала в гостях у 2 девочек из семей алкашей и там был шок что так люди живут. Но такие и сейчас есть.
Моё раннее детство пришлось на жизнь в гостинке 21м, маме с папой как приезжим дали от завода. И что? По воспоминаниям блестящий паркет, кружевные занавески, новая полированная симпатичная мебель... И так было у всех соседей. В школе только побывала в гостях у 2 девочек из семей алкашей и там был шок что так люди живут. Но такие и сейчас есть.
да . потому что молодым специалистам раньше завод выделял хоть какое то жилье не то что сейчас. Мой папа тоже пришел на завод инженер-механиком и ему тоже сразу завод выделил квартиру. Жили большинство людей скромно как одинаково но дружно. Конечно по нашим меркам хорошо жили работники торговли начальники цехов на кондитерских фабриках и т.д
мадамГрицацуева• 26 октября 2021
Ответ дляСемейный Магазин Стандарт
Это Вы так про мать?
Заслужила наверное
Шаманю второпях• 26 октября 2021
У меня похожее было в 90-х в начале супружеской жизни. Мы оба бюджетники, зарплаты копеечные и то с задержками. Как сейчас помню: ноябрь, встаю утром и снег за окном вижу. А у меня вообще, вот вообще нет теплой обуви, только осенние туфли... Конечно выкрутились, одолжили денег купили. Но вот то чувство какой-то растерянности и отчаяния до сих пор в памяти...
120-120-120 (не худею)• 26 октября 2021
Ответ дляСама не знаю
да . потому что молодым специалистам раньше завод выделял хоть какое то жилье не то что сейчас. Мой папа тоже пришел на завод инженер-механиком и ему тоже сразу завод выделил квартиру. Жили большинство людей скромно как одинаково но дружно. Конечно по нашим меркам хорошо жили работники торговли начальники цехов на кондитерских фабриках и т.д
Значит завод был не по тесту жительства.
Мы жили и учились в родном городе.
Никто ничего не дал.
35 лет прошло.
Жилье давали только приезжим.
Мы жили и учились в родном городе.
Никто ничего не дал.
35 лет прошло.
Жилье давали только приезжим.
Одна_на_всей_планете• 26 октября 2021
Ответ дляАнти-аноним
А ви гадаєте, в 80-90-ті корм тваринам даром роздавали? Чи вони росли собі як самі знали? Ні годувати, ні доглядати за ними не треба було? Щоб нагодувати корову, наприклад, треба посадити (або купити) зернових, заготувати сіна, купити соломи, виростити (або купити) буряків, картоплі. Ще давали напій з заварених відходів олійного виробництва - теж купити треба, звісно. Ви, можливо, були уважні, і помітили, скільки праці (і грошей!) потрібно вкласти, щоби утримувати 1 лише корову. А ще свині, кури. Я про своє (батьківське) господарство розказую.
Що стосується курок. Тут розумні і, звісно, досвідчені люди завважують, що в селі не мати курки на вечерю - бути геть лінивою родиною. Курки ж такі, розмножуються як таргани, і харчуються повітрям. А якщо реально, то сім´я тримає десяток курок на яйця. Живуть ті курки ´несучої породи´, до глибокої пенсії. А потім лише в холодець. Двічі в рік - на Пасху та Різдво. Ну ще може, на храм.
А, і годувати худобу, порати город треба було після основної роботи, яку ніхто не відміняв, хоча й платні в 90-ті не платили.
Не хотіла писати, та не витримала, коли міщани так професійно і зі знанням справи ставлять діагнози нерозумним селюкам, які й не знають, як ту курку виростити.
Що стосується курок. Тут розумні і, звісно, досвідчені люди завважують, що в селі не мати курки на вечерю - бути геть лінивою родиною. Курки ж такі, розмножуються як таргани, і харчуються повітрям. А якщо реально, то сім´я тримає десяток курок на яйця. Живуть ті курки ´несучої породи´, до глибокої пенсії. А потім лише в холодець. Двічі в рік - на Пасху та Різдво. Ну ще може, на храм.
А, і годувати худобу, порати город треба було після основної роботи, яку ніхто не відміняв, хоча й платні в 90-ті не платили.
Не хотіла писати, та не витримала, коли міщани так професійно і зі знанням справи ставлять діагнози нерозумним селюкам, які й не знають, як ту курку виростити.
Ви написали якісь брєдні. Тому що у вашому тексті є каміннячко ’в мой огород’. Це я писала, як можна було мати хазяйство і у час скрути, коли нічого нема, не зарізати курку (при тому, що курки були, а ще, мабуть, і качечки, а ще, судячи з опису ’живності’, то й мо´ кроленя якесь причаїлось у клітці... Але якщо різать живність, знову ж таки повторюсь, у певний період, коли скрута, неможна, зась, бо лише ж два рази на рік можна, то це - вибір... вибір батьків, той ’лакмусовий папірець’ на визначення, хто дорожчий: курка-качка-кріль або діти... Звичайно, вибір у кожного свій. І я в силу певних обставин дуже обізнана як хто і що росте в селах, томму не потрібно вважати, що лише ви у нас гуру по життю і господарству у селі...
Настасья Пицун• 26 октября 2021
В начале девяностых, помню, есть почти нечего у нас, огорода нет. Городская интеллигенция...папа наварит что то типа вермишели с жареным луком. У мамы обострение психической болезни, она считала, что он нас с братом травит, и не успеешь оглянуться. как она все в унитаз....помню это ощущение полной беспомощности и своей и своих родителей, мне лет 12 было.
Красавица писяная• 26 октября 2021
Ответ дляМанка Я
Я вас полностью поддерживаю.
И даже где-то моя ситуация похожа на вашу.
Когда в валенках торговала и суп на воде с зажаркой хлебала, то были и сила и воля и ’я все смогу’.
А когда через 25 лет зигзаг судьбы немного свернул не туда, сломалась.
При наличии денег и других благоустройств.
Парадокс какой-то
И даже где-то моя ситуация похожа на вашу.
Когда в валенках торговала и суп на воде с зажаркой хлебала, то были и сила и воля и ’я все смогу’.
А когда через 25 лет зигзаг судьбы немного свернул не туда, сломалась.
При наличии денег и других благоустройств.
Парадокс какой-то
Вы просто умеете выживать, а просто хорошо жить не умеете.
Ответ дляВандербильдиха
Мне рассказать нечего, а вот спросить хочу. Вот все эти лишения, финансовые трудности, как на вас повлияли? Стали стимулом, который подтолкнул вас хорошо зарабатывать/достичь успеха? Или же наоборот, подрезал крылья? То есть, будь у вас более состоятельная семья, родители - ваша жизнь сложилась бы более удачно?
Вот как вы, лично вы считаете?
Вот как вы, лично вы считаете?
У меня было много лишений (долги были в семье, жили очень бедно). Сейчас благополучие, но есть травма, страх что все может вернуться, но я сделаю все чтобы такого не было.
Манка Я• 26 октября 2021
Ответ дляКрасавица писяная
Вы просто умеете выживать, а просто хорошо жить не умеете.
Нет, жить хорошо я как раз умею.
Просто я привыкла надеяться только на себя, но в определённой ситуации глупо понадеялась на другого человека.
И конечно же, зря.
Это сбило с ног, привело к стрессу и пошатнуло психику.
А в материальном плане у меня всё не неплохо.
Просто я привыкла надеяться только на себя, но в определённой ситуации глупо понадеялась на другого человека.
И конечно же, зря.
Это сбило с ног, привело к стрессу и пошатнуло психику.
А в материальном плане у меня всё не неплохо.
Сама не знаю• 26 октября 2021
Ответ для120-120-120 (не худею)
Значит завод был не по тесту жительства.
Мы жили и учились в родном городе.
Никто ничего не дал.
35 лет прошло.
Жилье давали только приезжим.
Мы жили и учились в родном городе.
Никто ничего не дал.
35 лет прошло.
Жилье давали только приезжим.
да она поехал в другой город по распределению ( тогда после вуза было распределение) и сразу от завода дали квартиру .
Но это было в 70е годы на Урале.
Может в 80е годы не давали или зависело от района еще
Но это было в 70е годы на Урале.
Может в 80е годы не давали или зависело от района еще
Чемодан-Вокзал-Майами• 26 октября 2021
Ответ дляЦаревна Лягушка
Торговали в морозы дикие на базаре. Мама в валенках на несколько размеров больше. Туда в валенки газеты складывали, так теплее было. И стояли весь день. Но я бегала греться иногда в тепло, а мама нет.
Тоже очень рано просыпались и шли занимать места для торговли. Но нас таких торговцев было много. Потому не так тоскливо я воспринимала ту реальность. Понимала, что многим тяжело.
Еды, кроме картошки и варенья в те годы у нас не было. Но я не любила есть в те годы, поэтому мне хватало картошки. За едой не страдала.
Тоже очень рано просыпались и шли занимать места для торговли. Но нас таких торговцев было много. Потому не так тоскливо я воспринимала ту реальность. Понимала, что многим тяжело.
Еды, кроме картошки и варенья в те годы у нас не было. Но я не любила есть в те годы, поэтому мне хватало картошки. За едой не страдала.
Я после тех времен, когда зарплату платили раз в год, не ем варенье...ели простую еду, хоеб с вареньем, а так хотелось сыра, конфет. Как мама тогда крутилась, ездили в село на выходных садили огороды и продавали потом семечки, фрукты
Сметчица• 26 октября 2021
В 90-ті на початку мамі зп затримували, грошей майже не було, ми років 5 періодично на ринок їздили торгувати всім що в селі виросло. Тьотя брала нас у свою машину, бо ж руками стільки не довезти щоб торгівля мала смисл. А мама за це отримувала для нас усіх хороші місця для торгівлі, бо чоловік її співробітниці якраз там цим ділом завідував (мама в Києві працювала, я в селі у баби з дідом в школу ходила). Для мене то були чарівні дні: бігала по Житньому ринку щаслива, по перше відчувала себе самостійною, а по друге - бо я увесь день могла бачити стільки красивих речей! Хто пам´ятає, яким був 2й поверх Житнього в 90ті? Одягу багато самого модного! Плаття, костюми, взуття! Там же мені мама, на назбирані торгівлею гроші, купила круте плаття на випускний 9 класу. Досі його бережу, гарно пошите, і до того ж нагадує мені щастя, яке відчувала коли ходила серед того прекрасного асортименту і не просто розглядала, а ВИБИРАЛА СОБІ!
Дуже любила перед школою купувати там собі канцтовари, я на них і сьогодні поведена ))) Ще мама завжди виділяла мені кілька гривень на супер модні заколочки і резинки, тоді це була рідкість! А якої ми в кінці торгового дня купували смачної вареної ковбаси, твердого сиру, і українського чорного хліба! І головне ж - морозиво!
І вже зовсім не пам´ятаю, як важко було збирати і сортувати городину в ящики перед поїздкою, які важкі були ті мішки і ящики, як важко було торгувати - я ж старалась мамі допомогти, і не признавалась що від того наважування картоплі по парі кг у мене під лопатками пекло, спина боліла, наступного дня руки не можна було підняти... Заздрила трохи своїм київським ровесницями, вони ходили гарно одягнені по ринку з бридливими мордочками, я почувалась золушкою порівняно з ними...та й дарма.
Студенткою була то дуже бідно жили, але мама не дозволяла мені піти на заочку щоб працювати, хотіла щоб у мене було справжнє студентське життя. А тоді ж не було кавових та інших кіосків на кожному кроці, або кафешок, де студентка могла підробити по кілька годин. 97й рік, на хвилинку... Підробіток був тільки наприклад під час виборів роздавати агітаційні листівки, або вночі у підвалі клеїти етикетки на липове шампанське (але можна було потрапити під міліцейську облаву). Я тоді була рада, якщо в мене було зайвих 30-50 копійок на якусь булочку. Сумка одна три роки, недорога, з часом порвалась і я сама її зашивала... Тепер у мене тих сумок штук із 40 різних.
Дуже любила перед школою купувати там собі канцтовари, я на них і сьогодні поведена ))) Ще мама завжди виділяла мені кілька гривень на супер модні заколочки і резинки, тоді це була рідкість! А якої ми в кінці торгового дня купували смачної вареної ковбаси, твердого сиру, і українського чорного хліба! І головне ж - морозиво!
І вже зовсім не пам´ятаю, як важко було збирати і сортувати городину в ящики перед поїздкою, які важкі були ті мішки і ящики, як важко було торгувати - я ж старалась мамі допомогти, і не признавалась що від того наважування картоплі по парі кг у мене під лопатками пекло, спина боліла, наступного дня руки не можна було підняти... Заздрила трохи своїм київським ровесницями, вони ходили гарно одягнені по ринку з бридливими мордочками, я почувалась золушкою порівняно з ними...та й дарма.
Студенткою була то дуже бідно жили, але мама не дозволяла мені піти на заочку щоб працювати, хотіла щоб у мене було справжнє студентське життя. А тоді ж не було кавових та інших кіосків на кожному кроці, або кафешок, де студентка могла підробити по кілька годин. 97й рік, на хвилинку... Підробіток був тільки наприклад під час виборів роздавати агітаційні листівки, або вночі у підвалі клеїти етикетки на липове шампанське (але можна було потрапити під міліцейську облаву). Я тоді була рада, якщо в мене було зайвих 30-50 копійок на якусь булочку. Сумка одна три роки, недорога, з часом порвалась і я сама її зашивала... Тепер у мене тих сумок штук із 40 різних.
Из Хацапетовки• 26 октября 2021
У меня так было в 2002 году. У меня была мать наркоманка, воспитывала меня бабушка, у нее был инсульт. Была пенсия 800 грн и моя помощь по потере кормильца 250 грн. Мы тогда начали жить вместе моим парнем (теперь это мой муж) и он остался без работы, не мог найти ее полгода. Было так раз, что мы взяли деньги с памятника в парке. До сих пор стыдно. Зато мы теперь знаем цену деньгам. Вместе 18 лет, надеюсь что больше такого не повторится.
Манка Я• 26 октября 2021
Ответ дляСметчица
В 90-ті на початку мамі зп затримували, грошей майже не було, ми років 5 періодично на ринок їздили торгувати всім що в селі виросло. Тьотя брала нас у свою машину, бо ж руками стільки не довезти щоб торгівля мала смисл. А мама за це отримувала для нас усіх хороші місця для торгівлі, бо чоловік її співробітниці якраз там цим ділом завідував (мама в Києві працювала, я в селі у баби з дідом в школу ходила). Для мене то були чарівні дні: бігала по Житньому ринку щаслива, по перше відчувала себе самостійною, а по друге - бо я увесь день могла бачити стільки красивих речей! Хто пам´ятає, яким був 2й поверх Житнього в 90ті? Одягу багато самого модного! Плаття, костюми, взуття! Там же мені мама, на назбирані торгівлею гроші, купила круте плаття на випускний 9 класу. Досі його бережу, гарно пошите, і до того ж нагадує мені щастя, яке відчувала коли ходила серед того прекрасного асортименту і не просто розглядала, а ВИБИРАЛА СОБІ!
Дуже любила перед школою купувати там собі канцтовари, я на них і сьогодні поведена ))) Ще мама завжди виділяла мені кілька гривень на супер модні заколочки і резинки, тоді це була рідкість! А якої ми в кінці торгового дня купували смачної вареної ковбаси, твердого сиру, і українського чорного хліба! І головне ж - морозиво!
І вже зовсім не пам´ятаю, як важко було збирати і сортувати городину в ящики перед поїздкою, які важкі були ті мішки і ящики, як важко було торгувати - я ж старалась мамі допомогти, і не признавалась що від того наважування картоплі по парі кг у мене під лопатками пекло, спина боліла, наступного дня руки не можна було підняти... Заздрила трохи своїм київським ровесницями, вони ходили гарно одягнені по ринку з бридливими мордочками, я почувалась золушкою порівняно з ними...та й дарма.
Студенткою була то дуже бідно жили, але мама не дозволяла мені піти на заочку щоб працювати, хотіла щоб у мене було справжнє студентське життя. А тоді ж не було кавових та інших кіосків на кожному кроці, або кафешок, де студентка могла підробити по кілька годин. 97й рік, на хвилинку... Підробіток був тільки наприклад під час виборів роздавати агітаційні листівки, або вночі у підвалі клеїти етикетки на липове шампанське (але можна було потрапити під міліцейську облаву). Я тоді була рада, якщо в мене було зайвих 30-50 копійок на якусь булочку. Сумка одна три роки, недорога, з часом порвалась і я сама її зашивала... Тепер у мене тих сумок штук із 40 різних.
Дуже любила перед школою купувати там собі канцтовари, я на них і сьогодні поведена ))) Ще мама завжди виділяла мені кілька гривень на супер модні заколочки і резинки, тоді це була рідкість! А якої ми в кінці торгового дня купували смачної вареної ковбаси, твердого сиру, і українського чорного хліба! І головне ж - морозиво!
І вже зовсім не пам´ятаю, як важко було збирати і сортувати городину в ящики перед поїздкою, які важкі були ті мішки і ящики, як важко було торгувати - я ж старалась мамі допомогти, і не признавалась що від того наважування картоплі по парі кг у мене під лопатками пекло, спина боліла, наступного дня руки не можна було підняти... Заздрила трохи своїм київським ровесницями, вони ходили гарно одягнені по ринку з бридливими мордочками, я почувалась золушкою порівняно з ними...та й дарма.
Студенткою була то дуже бідно жили, але мама не дозволяла мені піти на заочку щоб працювати, хотіла щоб у мене було справжнє студентське життя. А тоді ж не було кавових та інших кіосків на кожному кроці, або кафешок, де студентка могла підробити по кілька годин. 97й рік, на хвилинку... Підробіток був тільки наприклад під час виборів роздавати агітаційні листівки, або вночі у підвалі клеїти етикетки на липове шампанське (але можна було потрапити під міліцейську облаву). Я тоді була рада, якщо в мене було зайвих 30-50 копійок на якусь булочку. Сумка одна три роки, недорога, з часом порвалась і я сама її зашивала... Тепер у мене тих сумок штук із 40 різних.
О, наклейки на шампанское мои друзья клеили, бизнесмены))
А потом Раму со сливочным маслом смешивали и продавали, как масло.
За масло попали на условный срок
А потом Раму со сливочным маслом смешивали и продавали, как масло.
За масло попали на условный срок
Сметчица• 26 октября 2021
Ответ дляМанка Я
О, наклейки на шампанское мои друзья клеили, бизнесмены))
А потом Раму со сливочным маслом смешивали и продавали, как масло.
За масло попали на условный срок
А потом Раму со сливочным маслом смешивали и продавали, как масло.
За масло попали на условный срок
Добре хоч умовний.
90ті такі були, тоді багато хто свої перші ’п´ятірки’ на рівному місці заробляв... Знала декілька випадків... Непогані хлопці, ну крутились як могли, без особливого криміналу, але попадались і все, строк...
90ті такі були, тоді багато хто свої перші ’п´ятірки’ на рівному місці заробляв... Знала декілька випадків... Непогані хлопці, ну крутились як могли, без особливого криміналу, але попадались і все, строк...
Пез Году Неделя• 26 октября 2021
Я помню, годы 92-95 примерно, самые сложные. Я поздний ребёнок, родители уже практически пенсионеры, а я в 4-6 классе, отец инвалид после Чернобыля, ликвидатор. Оба работали инженерами на заводе, зарпоату не платили по пол года, киевляне, села, дачи, помощи ниоткуда нет. Чем мы только не подрабатывали, газеты разносили, у меня аж привкус свинца во рту, их к нам домой пачками привозили, зимой на санках их развозили. На рынке на выходных подторговывали, полы мыли, пельмени на продажу лепили, я маме помогала на равных, ещё и отличницей в школе была. Бывало такое, что практически еды не было, тоже хлеб
фасоль, макароны, консервацию из кабачков не ем с тех пор, желали каждый год самую дешёвую. Тоже однажды пришлось в тряпичных туфельках в школу идти, выпал первый снег, а обуви нет. Я с ужасом вспоминаю те времена. Теперь у меня и у моего ребёнка есть все, слава Богу, и я научилась ценить и быть благодарной за все, что у меня есть.
фасоль, макароны, консервацию из кабачков не ем с тех пор, желали каждый год самую дешёвую. Тоже однажды пришлось в тряпичных туфельках в школу идти, выпал первый снег, а обуви нет. Я с ужасом вспоминаю те времена. Теперь у меня и у моего ребёнка есть все, слава Богу, и я научилась ценить и быть благодарной за все, что у меня есть.
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Назад Комментарии к ответу