Розкажіть, про свій останній мирний день рік назад.. що робили?

Да, вот тоже не могу понять как можно сознательно ехать навстречу танкам, ну маразм же.

А я верила постоянно, своим говорила, мне никто не верил. Помню бабушка мне звонила, говорила, что слушала Зеленского и он сказал, что все ок, успокаивала меня, мол не нервничай, мама звонила, говорила, что наши сказали, что США специально нагнетают, мол подорвать нашу экономику хотят. Словом, я уже сама начала думать, что мне к психологу пора, но от чувства, что будет война избавиться не могла

Так это не угадаешь. Может по аналогии с 14 годом думали, что только крупные города тронут.

Я надувала кульки і пекла торт, бо у обох моїх донечок день народження 24 лютого. 12 і 6 років... Святкували його в брудному смердючому підвалі...

Я 24 боялась вообще куда то ехать из Киева. Непонятно куда прилетит, что будет на трассах. Можно попасть под обстрел. И так оно со многими и произошло, к сожалению.

23 лютого 2022
Я на роботі. Вдома чекають син і мій тато,який гостював у нас.
Я не будучи підписаною на телеграм канали, отримую інформацію від сестри. Яка постійно цитувала новини,ми обмінювалися думками. Я ще думала, як його затарити харчів до того, що є. Розумом сприймала, що буде війна і досить скоро. Емоційно було пусто - ні страху, ні злості, ні сумнівів, нічого - як наче я просто дивлюсь кіно і побачене мене не стосується.
На роботі всі блаженні, обговорюють в який ресторан підемо святкувати 8 березня, що туди вдягти і т.д. Я на них дивлюсь і думаю ’які чудні, війна з дня на день, а вони в ресторан ідуть’. Бо там ніхто не вірив у війну і не обговорював це.
По дорозі додому з роботи, заїхала в улюблений супермаркет, взяла один кошик для купівлі запасів, другий - щоденних закупок.
Коли я складала крупи-консерви, то ходила одна така і на мене дивилися як на дуру (а через 2 дні полиці будуть голі). Я ще подумала, що треба ще раз приїхати затаритися, відвезти це додому, за іншим приїхати. Але не поїхала, бо втомилася і ’та завтра заїду після роботи’. Також написала список ліків, які треба докупити, ’щоб було’, але ліки вже не встигла купити.
Ввечері прийшов додому чоловік, йому свекруха наспівала черговий раз про тривожну валізку (яку ніхто так і не збирав).
Всі повечеряли і кожен займався своїми справами. Був звичайний будній спокійний вечір.... Останній спокійний вечір у житті...

Моя коллега из Киева выехала в Иванков и сидела в подвале, домой прибегала днем еду детям готовить и назад в подвал. Но она сказала, что там их не трогали, но обстрелы были сильные. Но меня удивило такое решение. Это же просто поехали на встречу к оккупантам! Сестра маминой знакомой тоже с детьми выехала в село из Киева, к сожалению, село попало в оккупацию, одного ее ребенка убили

Я реально тоді думала, от блін пощастило ж жителям маленьких містечок, вони нікому не цікаві. А коли відкрилась правда про Бучу, Гостомель, Мощин була в шоці. Не думала що вони такі звірі.

Аеропорти Харкова і Дніпра закрили о 21:30, Київ, Одеса - працювали, інформація про закриття надійшла близько 2-ї ночі. Останніми, якщо не помиляюсь, вилетіли вечірні рейси 23.02.

Я помню, как мы сидели 24 на кухне и смотрели карту, думали, куда ехать. Понятно же, что они на Киев с севера идут и неизвестно, в какие села зайдут. Это же так страшно.

Мы не верили до последнего.Вечером как обычно лягли спать.в 5 с чем-то звонит сын с Херсона говорит началась война.Я его ещё спрашиваю-сколько ты выпил чтоб звонить в такую рань и такое молоть.Потом утром учительница написала не идти в школу.Потом в часов 11 снова написала что заберите детей с улицы,слышны выстрелы.В часов 12 дня как началось(начали бомбить воинскую часть.мы недалеко от нее).Ступор.шок.Собрались в течении часа.Поехали.Ну вот как то так у нас началась война.Очень много что произошло.Ехали туда незная куда.шок.паника.очереди на заправках.Жили где-то неделю в разных городах по чужим людям с сайта прихисток(спасибо тем людям что приютили).Позвонили соседям сказали вроде тихо.наши не пустили.Мы приехали домой.Да не долго радовались.В середине марта начали так конкретно бомбы 500 кг бросать и пару ракет.Посносило домов прилично так.Хорошо хороший погреб был у нас.Опять мы морскую свинку в руки+2 кота но уже в Киев к родне.жили в Киеве у родни до июня.Но Слава Богу дома.Надеюсь что не будем бежать снова.Так как нам всего 80 км до границы

На самом деле на их месте мог оказаться кто угодно и заранее предугадать кто, было невозможно. Россияне могли остановиться на своем пути раньше или уже на окраинах Киева окопаться и творить то, что было в Буче, Гостомеле и т.д.

А я зовсім не пам´ятаю день 23, не можу абсолютно нічого згадати, якась порожня картинка. Точно життя до і після.

Відпрацювала робочй день в аеропорту, отримала від профсоюзу подарунок(була здивована, що так рано роздають подарунки), щаслива повернулася додому, а автобусі насміялася з подружкою. 24.02 мала працювати другмй день зміни

Буде нам наука. Люди - найстрашніші звірі. Хотілося нам забути німців у Другу Світову, знущання совкових режимів і от маємо. Воно тільки здається, що давно було, а насправді це ж і наші бабусі з дідусями застали.

Після 3 ночі

Планувала відкрити свій власний кабінет. вже закінчила там ремонт. Залишилось Меблі занести і все.
Мріяли про відпустку на Тенеріфе, планували сімейну подорож.
Було життя та плани.

А еще вспомнила. 23 вечером я отправляла своей коллеге мэмы про Ленина, который создал Украину. Мы смеялись от души, хотя уже, наверное, прекрасно понимали уже, что будет дальше.

Може, й після 3-ї. Чесно - не дуже пам´ятаю той день, але по аеропортах по часу плюс-мінус так було. В 21:30 колеги написали про закриття аеропортів Харкова і Дніпра - це точно пам´ятаю.

А що на карті було?

Я збирала речі і сварилася з чоловіком, бо я йому казала, що я забираю дітей і їду зт Києва прям зараз, бо Київ будуть бомбити, а він мені казав, щоб я заспокоїлася і перестала пороти гарячку і психувати
Я планувала 23 ввечері виїхати і їхати всю ніч,, але він не погоджувався, казав що це небезпечно і вмовив мене поспати і потім поїхати всім разом зранку. Ми о 4 ранку виїхали з Києва - буквально на грані, перед всіма пробками.

Смотрели по карте, куда ехать, как наступление идти будет

Вы успели выехать за границу до закрытия границ?

20.02 я підвернула ногу так що пересувалася на возику . Питання війни висіло у повітрі.я ле жартувала, що дуже ,,вчасно ,, підвернула бо як тре буде полями тікати а я не можу. Але 24 на адреналіні доїхала на захід України, педалі тисла аж гай шумів, а там і в укриття бігали.
Планувала забрати гроші, документи, золото з таємного місця, але не встигла, тікали з Києва, залишивши все.

И я не помню, что делала. И что планировала....

Помню вечер 23.02, мужу позвонил друг, сказал готовиться, на днях начнется, муж поехал заправил машину, канистры, поехал в супермаркет купил три огромных пакета продуктов, которые в итоге мы оставили, 24 вечером выехали, как вспомню это все, жутко становится

Работала. В новый офис накануне переехали, радовались новой кофемашине. Директор затарил холодильник сливками и молоком. Купила себе шоколадок и батончиков к кофе, так они в офисе и остались вместе с любимой чашкой, кофтой, помадой и другими мелочами. Туда только через месяц вышли назад люди. Помню, уборщица наша еще спрашивала: девочки, как думаете, будет война? А я смеялась и говорила: нет, конечно.

Ні, ми виїхали з Києва, через годину почалась війна - судячи з пабліків тоді бомбили всюди і ми поїхали до друзів в ЦУ, там безпечно було.
Але ми не думали про те, що кордони закриють, якщо чесно.
Звідти могли без проблем ще встигнути в Молдовіу виїхати, але всі в такому стані були, що якось не подумали взагалі про південний кордон. А на західний кордон мені було страшно їхати через пів України - було взагалі нічого не зрозуміло - звідки наступають, де бомблять і що коїться. Ми тільки через декілька тижнів виїхали на ЗУ, коли трохи стабілізувалась ситуація і знайшли квартиру, а влітку повернулись до Києва.
Взагалі, я хоч і панікувала з приводу війни заздалегідь, але я була певна, що буде загострення на Донбасі і будуть бомбити Київ віддалено ракетами. Такий жах, що стався 24 лютого для мене був справжнім шоком

Не верила, что будет война. День не помню- обычный рабочий. Только проснулась, как сегодня, в три часа ночи, и не спала, пока в 5.36 не услышала свист ракеты и взрыв. Я жила возле военного аэродрома. Пошла в гараж за машиной, но дорога на выезд проходит рядом с аэродромом, а там все сверкало. Боялась, что может зацепить. К обеду город заблокирован, велись бои на северной части. Все. Оккупация.

А я беззаботно ночью с 23 на 24 сняла ролик для ютубчика, под утро лягла спатки, так как на работу к 17:00, а поняла, что война, только, когда пол страны уже выехало!