Розкажіть, про свій останній мирний день рік назад.. що робили?

А я 23 купляла багато продуктів, війну ж обіцяли: 15 пляшок оліі, 15 кг муки возила машиною, збирала речі, 24 го о 7 ранку ми просто вже готові вийшли на потяг

В войну не верила
Прилетели из отпуска меньше недели перед 24. Тогда там у океана нам все немцы, англичане и даже местные говорили о войне у нас. А мы да нет, ну какая война. Летели назад 2 самолетами то из Вены перенесли рейс с ночного на утренний, австрийцы уже тогда стремались летать к нам.
Вообщем я тогда 23 даже чемодан не не спрятала, закончила днем стирку вещей из отпуска. Занималась своими делами. А утром 24 в 6 утра мы выехали из Бучи, успели до пробок и дозаправились даже.

Відчуття, що буде війна буде 50/50. Ввечері 23 з чоловіком поговорили, і тоді вперше я перестала йому вірити, бо він сказав, нічого не буде. Лягли спати раніше, бо дитина с понеділка стала прокидатися в період з 4.30 до 6ї ранку. Тоді 24го малий прокинувся о 5.30. Ми пішли в іншу кімнату, я включила иелевізор щось передавали по новинам, я не звертала уваги, поки щось не бахнуло за вікно. Я побігла в спальню, кажу чоловіку ’Почалось’, він не зрозумів, каже не прикалуйся, і тут ще один взрив сильніше і все.... виглягула у вікно, черга на заправкк, аптеку, хтось на зупинці на маршрутки стояв, я зварила манку яка пригоріла, позвонила о 7й батькам, вони ’сонні, що сталося?’, кажу ’ви що спите ? Тут взриви’.... ну і все зібрали речі, сусіди також потроху розїзжалися....короче капець і вже рівно рік як я не вдома

Я якраз починала навчання на онлайн курсах з пошиття нижньої білизни (рашистських до речі). Копила гроші на операцію важливу для мене, і на той час було зібрано вже половина від необхідної суми. Планувала вже зробити її минулого літа...Зараз за планом я повинна була вже здійснити найбільшу свою цю мрію...але у долі свої плани.. Коли тоді їхала з Києва на віддалену роботу в Мелітополь (планувала на рік) я щось передувала ..що як раніше вже не буде після...

Чоловік зранку 23 пішов на добове чергування. Ми потім його не бачили цілий місяць , хоча він і залишався у Києві( військовий)...23 як раз забрала переноску для котів ,ще одну ...на всяк випадок, бо котів було троє , а переноска тільки одна... Прокинулася за хвилин 20 до вибухів...Зранку дивилася у вікно, як всі тікають з міста. Розуміла ,що нікуди не поїдемо... Донька 10 років сказала ,що без котів нікуди не поїдемо ,а з ними ми у потяг не зможемо потрапити... Так і залишилися у Києві з доньками... Цілий місяць спали з сусідами в коридорі між квартирами, він теплий ,закритий, без вікон і гарно глушив всі звуки вибухів...Чоловік вперше на пару годин забіг додому, здається , вже коли відігнали від міста тих скотів...

Довго була на роботі в той день. Нарада закінчилась десь о 20:00. Багато говорили про плани на майбутнє, про будівництво нового об´єкту. Я щойно знайшла крутого спеціаліста в команду. Він приїхав на нашу нараду з Одеси до Києва. Десь о 21:30 я його провела на жд вокзал (у нього був нічний потяг до Одеси). Перед тим як їхати сказала, що думаю, що ось-ось почнеться війна. А він мені відповів, що такого не може бути. На тому і попрощались.

В мене у подруги батьки мали летіти 24 в Казахстан, їм 23 подзвонили і попередили, що рейс відміняється.

О 20:00 23.02 моя знайома вилітала з Борисполя. Вчора виставляла пост. Рейс тричі переносили, але вони вилетіли

Знали что что-то будет, за неделю заправили полный бак и 23 утром уехали на дачу, а 24 рано утром уже звонили родные что в Киеве взрывы

Не верила, помню, как брату доказываемое, что не может этого случиться.
Помню, что на работе было суетно, решала одно нестандартное задание. Много работы было.
Вот и вчера очень загруженный день был.

Верила, что будет война, потому уехали за границу из Бучи 22го.
23го пришла к нам риелтор и рассказывала, что после речи Путина ей неспокойно, что он явно что-то затеял. Я речь его не слушала, стала читать в интернете разбор от политологов и психологов, и было тревожно...
Поздно легла спать в прошлой жизни до 24.02.22 и проснулась, пошла в новости... И шок на несколько недель круглыми сутками...
Планы были вернуться к лету и продолжать бизнес. Но все изменилось утром 24го.

Аэропорты вроде как закрыли еще ночью

Раньше. Сын живёт в Чехии и его ДР 27.02. Я договорилась об отпуске недели за три, чтоб полететь к нему. Просматривала рейсы. Через какое-то время, не помню точно, смотрю, с Киева рейсы пропали, но остались со Львова. Думаю, ну ок, полечу со Львова... ага(((

Сестра в Киеве живёт. 25.02. простояли! с детьми в убежище чуть ли не сутки, а 26.02 в спешном порядке выехали в пос.Перемога. У нее там домик. Она думала, что там будет безопаснее. И со 02.03 попали в оккупацию. Какие карты были в это время и кто о них знал?

Оцей, мабуть.
Останнє зображення в телефоні до війни.

Знаете, это все ум задним числом) Сейчас, когда все уже знают, как разворачивались события. Если бы россиян не остановили в Буче и Гостомеле, они бы Бучу устроили в спальных районах Киева, оказавшись там. И самолеты могли бомбы сбрасывать не по Бородянке, а по Минскому массиву или Виноградарю. Никто не знал, как было правильно на самом деле. Просто кому-то повезло, а кому-то нет.

Вот и я об этом.

До этой войны я думала, что в селе безопасней.

Мы бы тоже в село уехали, если б было куда.

Ввечері прийшла сусідка - принесла еклери з мигдалем..... тепер кожен еклер мені нагадує про останній мирний день. Дуже багато перд тим дискутували на роботі, чи буде війна. Технолог сказав дуже дивну фразу (як мені тоді здавалось), що війна - це нормальна річ в житті Всесвіту, що війна циклічна, це не можливо зупинити, ВІЙНА буде. Я не хотіла вірити йому..... якось підозріло виглядало те, що послів іноземних держав спочатку вивезли з Києва до Львова, а потім зі Львова вони їздили ночувати до Польщі - мені це було дуже дивним і не зрозумілим. Все стало ясно 24.02. Дуже смішна ситуація була з старшим сином. Він дуже любив спати в одних трусах, і я ніяк не могла переконати його одягати піжаму на ніч. А потім провела бесіду, що якщо вночі буде обстріл/тривога, і треба буде бігти в підвал чи на двір, то буде хоч в чомусь одітий і не замерзне - подіяло))) І того ранку я буджу його (сину 11 років), і кажу - Роман, спокійно, не бійся, почалась війна, одягайся, одягни Софійку (меншій було 5) і пильнуй її, я лечу за бабусею, скоро буду. Я повернулась додому через півтори години, і те відчуття, що я ніколи не побачу своїх дітей залишилось в мене назажди. І так, я живу у Львові.

Знала точно, що буде від 22.02 по 24.02
23 йшлала містом, розуміючи, що це останній мирний день
Купила 10 шт консерв тунця, напевно продавець дивувалася, бо за останні 4 тижні я 2 рази на тиждень в неї тунець по 10 шт купувала))
Спати лягла вдягнута, о 4.30 почула літаки і о 5 почалися новини…

24-го нам должны были собирать кухню в Гостомеле. Мыслей что будет война не было, телевизор смотрю только николодеон и нешнл географик. Спасибо, что не позже началось все в этот день, спасибо, что не удалось пожить там сразу после ремонта как планировали. Уехали под Барышевку, еле выехали через 2 недели когда танки были уже в 5 километрах, а взрывы были уже как в соседнем поле. Пробыли месяц на ЗУ, в доме остался включен котел с промышленным влагопоглотителем на крыше, соседи периодически включали, выключали на столбе (со второго нужно сливать воду), но..так как открыли шлюзы вода стояла в 20 метрах от дома, колодцы были полные, в том числе и с насосом. 6 апреля получила печальные фото с жк с Гостомеля с разбитыми окнами, вынесенными дверями, попросила других людей зайти просмотреть что у нас..вынесли технику, стояла ждала кухню..стиралка, варочная, даже ручку с межкомнатной двери сняли

Свой день точно не помню, работала как всегда, а вот дочки запомнила, часто обсуждаем. Они 10 классники сидели в кафе после уроков и смеялись, как все боятся войны, что такого быть не может. Еще их фотографировали в школе, она была в белой блузке, улыбалась, мальчик друг сидел , а она сзади стояла и положила ему руку на плечо, вот точно как те военные фотографии, не могу смотреть без слез. Я в войну с одной стороны не верила, а с другой понимала, что както безповоротно все собралось и так просто не закончится одними словами. И кргда проснулась от взрывов, сразу бросилась сюда, все пишут Что это? И у вас? И перекличка по городам. Я села у дочки на кровати, и меня трясло так, что она проснулась, думала землетрясение. А в коридоре не тревожный чемоданчик, а не до конца разобраный из Египта, так мы чуть с ластами и не уехали
Мечтали как всегда о путешествиях, 2 новых брони было

23 февраля ходили с мужем в эпик плитку выбирать, потом прошлись к нашему ЖК пообщались с новыми соседями. Занесли шампусик в квартиру, думали выпьем на днях. Муж должен был уезжать заграницу работать, визу ждал. .. По итогу уехала я с детьми… шампусик так и стоит в квартире новой…. Плитку купили в сентябре, когда я на неделю приезжала.

Бродила з дітьми по океанаріуму у Львові, приїхали ’ на екскурсію на тиждень десь’ , бо я себе накрутила. І розмовляла з мамою, яка в Києві всіх збирала - бабусю, дітей....і везла в Гостомель, бо там якось ’ спокійніше’.

Работала до поздна, поленилась заехать на заправку (о чем потом сильно пожалела), уже магазины почти все закрылись, но я успела купить упаковочную бумагу для подарков к 8 марта. Потом занималась хозяйством. Муж был в командировке во Львове. Старший сын страдал, так как купил не такие очки для плавания как хотел, а продавец отказывался делать возврат, цена вопроса 100 баксов была.
А вообще я помню, как иду уже по пустому вечернему городу, небо какое-то красное, я еще подумала, что как-то тревожно. Но в войну я не верила, максимум эскалация где-то там на Донбассе… Увы, это был последний мирный вечер ☹️

Весь тиждень до початку війни, читаючи новини ми з колегою постійно говорили про те, що повномасштабна війна в 21 столітті неможлива, що Путін вже і так напав - ще в 2014...Чоловік мій був іншої думки. Він готувався - заправив авто, зняв готівку, щовечора говорив нам з донькою про те, що нам робити якщо щось почнеться, а його раптом не буде вдома. 23 була на роботі, оформила два замовлення, взяла передоплату. Замовлення ми змогли здати аж в кінці квітня ... Вечір 23 пройшов звичайно. 24 зранку, десь о 5:30 чоловіку подзвонив його товариш і сказав, що кацапи жорстко обстрілюють Харків. Досі звучать ті слова у вухах. Швидко зібрали деякі речі і виїхали в село - там у нас будинок. Коли чекали вже з речами чоловіка під під´їздом, то кинулась в очі така картинка - чоловік вийшов з під´їзду з великою сумкою в одній руці і котиком, замотаним у пледик в іншій, сів у авто й поїхав. По вулиці кудись бігли люди, наче мурахи - хто з сумкою, хто з рюкзаком. В селі прожили ми більше двох місяців, приблизно раз на 10 днів навідуючись у місто (Суми). Було дуже страшно, але нам пощастило, бо кацапські колони пройшли село транзитом, та й будинок наш не на центральній вулиці знаходиться. Іншим селам біля Сум пощастило менше

Очень хорошо помню этот день. Тогда была дома, гуляли с ребенком. На улице было солнечно и хорошо. Вечером говорили с другом, обсуждали то что никакой войны быть не может и разошлись спать.

В останні вихідні перед війною ходили з чоловіком на Тоску.

А 23 я замовила квест , сину на день народження. Добре, що не встигла оплатити.

Да, еще никогда не забуду. Тогда еще сирену не включили, а машина мчалась пустыми ранними улицами и сигналила, просто неслась как в кино, ее заносило и подбрасывало, и сигналит во всю
Правда это не день накануне, а утро войны