Мав би бути день народження Гліба Бабіча.

Він був справжнім чудовим поетом, волонтером,воїном і просто світлою людиною.
Світла пам´ять світлій людині.

Йшов мольфар по полю бою,
Сипав сльозами, як сіллю.
А на полі вбиті вої
Та вугілля...
Брав мольфар в долоні землю,
Шепотів землі: Я мушу...
Видував у попіл темний
Свою душу.
Нене, нене, земле моя,
Сил додай мольфара жертві.
Ну на що тобі герої
Мертві?..
Та мовчить земля в долонях,
Вкрита сльозами, як сіллю,
І мольфар у полі стогне
Від безсилля...
В очереті вої стигнуть,
Кожний мов зове до себе -
Став між ними на коліна,
Очі в небо:
Не карай мольфара, Боже,
Це твої полеглі діти.
Я - ж не ти і все, що можу -
Хоронити...
Плаче, наче вітер, мольфар,
В шинку гуляє трунар -
Це война!
Не сумуй, козаче мольфар,
Ми піднялись вище хмар,
Щойно!
Вкрила в полі земля воїв,
А мольфар, сухий від спеки,
Обертає чорну зброю
На лелеки.
Б´юсь об небо, наче в дах, я:
Боже, поможи, благаю!
Відпусти їм все, як птах я
Відпускаю!
Все, що скажеш, все, що треба -
Я віддам за їхні крила!
А лелек нема у небі -
Полетіли...
Йшов мольфар по полю бою,
Сипав сльозами, як сіллю.
А на полі вбиті вої та вугілля...