Просто виговоритися

Дівчата, вітаю. Не маю з ким поговорити але маю потребу просто виговоритися. Я розлучилася за рік до початку війни. Також до війни зустріла чоловіка і ми закохалися. Планували наше спільне життя. В нього є дитина від першого шлюбу, у мене теж є діти. відносини з дітьми хороші як з мого боку так і з його. Щє під час побачень він говорив, що хоче спільну дитину і я була не проти в принципі. Він влаштувався до війни на гарну роботу, мав добре заробляти і я планувала народити але щоб була няня, тому що я не хочу втрачати свою гарну роботу і є старші діти, яким треба моя допомга в навчанні ну і я хотіла гарно виглядати для свого чоловіка, виспаною, тому що мені не 30 років вже. Але війна....із-за нервів мое лице як і багатьох жінок осунулося, додалося зморшок. Я кручуся на роботі, з онлайнами дітей, підтримую колег на роботі, тому що я керівник і маю тримати психологічний стан колектива, підтримую батьків, дітей, друзів. Вислуховую проблеми всіх, даю поради. Тримаюся при коханому, бо я ж сильна жінка....але я на грані сама. Мені 41. я мріяла народити коханому дитину. Мій годинник тікає і чим далі тим менше шансів витягнути вагітність фізично і потім доглядати дитину. При такій ситуації в країні треба тримати тих, хто поряд, а не думати про майбутню дитину. Як і більшість, я перестала посміхатися, радіти. Слідкую за новинами, допомгаю волонтерам і як всі чекаю перемоги, а не живу тут і зараз. Не можу відпустити ситуацію, переживаю за країну, ридаю від постів про загинувших. Так, я не відчуваю всього того болю, що пережили люди які втратили близьких але мені так само постійно болить від того що відбувається. Що наше життя на паузі.....що моє щасливе життя на паузі.
Я розумію, що є ситуації гірші і моя просто рожеві соплі. Але треба виговоритися.