какие ситуации из детства вас сильно травмировали?

я не сказала б что мои родители сильно старались заработать и прокормить.
работали на самых простых работах, ничего не хотели достичь, обсуждали постоянно тех, кто получал повышение или премии или переходил на должность повыше.
все, что их интересовало - сесть у телевизора и обсуждать всех и все.

Ого, 2007,це ж не так і давно і мама ж ваша не зовсім ’совок’, я 81го року і то помню в 10му класі в нас дівчат вже були олвейз в ідивідуальних упаковках🤯а перші мені купили ще десь в році 94.Співчуваю вам. Мені вважаю повезло з батьками на фоні інших історій, але теж з дитинства було-цить, не висовуйся, дівчинка має буть тихою і скромною, в гостях до столу не підходь, тоді як вчі діти вільно підходили і брали шо хотіли тоді вже і мені можна було, і саме оце батьки дуже переживали-а шо люди скажуть, подумають... от і виросла, тиха, скромна і вихована без досягнень і тд...

Это травмированное поколение.. безнадежное

Ну так та девушка не выстроила границы. А если бы била- могла и в старости получить

Прекратить все.Забыть.Они чуть не сделали из Вас параноика.Садисты.У них видимо совести и не было.Скажите спасибо,что выросли адекватным человеком.А то милые родители могли навсегда в дурку уложить.

Мои истории так себе в сравнении с тем, что здесь пишут.
Мне было лет 10, дома был праздник, мама приготовила большой торт, я так ждала его, чтобы попробовать. Когда гости были за столом, я в своей комнате уснула, когда встала, мама сказала, что торт скушали весь ((( мне было так обидно, что даже и кусочка не осталось для меня. Ещё и слышала, как она рассказывала, что очень вкусный был и все хвалили.
Ещё случай, я в детстве ничего не просила покупать, знала, что у нас мало денег, мне покупали только что-то на папину ЗП.
Однажды мы с мамой гуляли по базару, я увидела импортную куклу, красивая в тапочках, она мне очень понравилась, я так просила маму ее купить, видела, что она сомневается покупать или нет, деньги тогда были. Но так и не купила (( Мне очень обидно было, очень ее хотела.

Автор, сочувствую вам очень.
Такое впечатление, что впши родители мало того, что садисты, да еще и извращенцы.
Бить ребёнка, да ещё и голую.

Не общайтесь с ними.


Мои тоже не подарок, не такой треш. Но все же.

Вот тут многие пишут, что бедно жили,не только в 90е,а и при ссср.
При этом у них у всех сгорели тысячи на сберкнижках.

Співчуваю, вам , автор, ваш батько неадекватний пороти дитя за таку дурницю.

Я вибачаюсь, 1997рік, хотіла виправити, але було пізно вже, не змогла відредагувати ((
Але тепер читаю, багато в кого були саме такі проблеми ((

Это бессовестное поколение.
Многие из них, кстати, сидели на шеях родителей, пока родители не умерли.
А там и дети выросли.
И теперь они хотят сесть на шею детям.

И считают, что им все должны.

Мой папа так и говорит, и считает что он прав. Говорит, что ему помогали родители , и возмущается, что я ему не хотела помогать.

При том что сам мне не помогал. Ну так, как он хочет.

У него аргумент - мне родители помогали, а ты мне не хочешь помочь?

автор ві с какого города? хочется вас поддержать. с родителями я бы не общалась ну и к психологу

Скажите, что раз он вам не помогал, то нет не хотите помочь

Бред бредовый. Не факт что в старости вас будут не избивать, причину нонче найти просто. Даже если выстраивают границы, любят и прочее. Заскоки у людей такие, к чему придраться найдут если сам человек не очень.

блииин
как точно
моим родителям их родители помогали пенсией, пока не умерли
а те брали, это было как то само собой нормальное
а мне - противно у них что либо брать, с 18 лет ничего не беру и не жду никакого наследства, упаси боже, пусть дом на соседей перепишут.
даже когда после 20 лет мать как то подарила мне на др какую то ночнушку - я ее потом выбросила, даже не отрывала обертку
и да, от них не раз звучала фраза что ’ти же нас на пенсии будешь обеспечивать, тянуть’...
аж плохо становится от этой мысли...

Аааа, тоді так, мами тих часів якісь перелякані булиначе не жінки((

Автор, потрясла Ваша история. Родители где работали, кто они по жизни были? Даже не могу представить, чтобы так себя вели нормальные люди, у них что-то с головой не в порядке было.

Маму бабушка не била, подруг ваших родители не били, а вас мама била, но виноват совок.
Время такое было только у вашей матери, из вашего же рассказа это выходит.
Сами же себе противоречите.

Автор,капец. Я впс обнимаю. Пусть все в жизни будет хорошо у вас.

Мне очень нравится проект супермама, там очень хорошо показаны разные модели воспитания и хорошие комментарии от Карпачева. Жаль, что такого не было 20 лет назад, когда моей книгой был Спок

В мене вприниці були адекватні батьки, били пару разів - один раз мама років в 5-6 не сильно один раз віником по попі після моіх слів ’відьма’ на неї. Тато пару разів давав ляпаса шоб утихомирити істерику в мене (їм на роботу на автобус, а в мене дика істерика бо колготи кусаються). татові дуже вдячна за старт в житті, допомогу з внучкою. В мене травми повязані з іншими речами - перше як побили нашого кота, він прийшов додому без очей і помер, мені було років 7 і я тоді дуже була шокована жорстокістю людей. І друге це мужик який слідкував за нами (ми жили в приватному будинку), він неодноразово відглядав за нами по вікнах. Колись було літо, 12 ночі і сильна гроза, дуже сильна. Я пішла до ванни вмитись (там маленьке вінечко на висоті десь 170 см). І тут піднімаю голову, а у віконечку чоловік з вусами і темними очима на мене дивиться витріщившись. Боже, я так злякалась! Мене трусило до ранку. І потім мама розказувала шо він і на неї дивився як вона миється, і коли ми телевізор дивились він у вікно заглядав. Це десь було протягом пів року. В мене аж ОКР розвилось - я постійно перевіряла чи закриті двері на замок до 18 років.

Смерть мамы - самая большая травма в моей жизни... мне было 5 лет

А мне другое интересно - ребенка ставили возле стиралки и прикрепленным шлангом били или выдергивали шланг из машинки, били, а потом обратно вставляли?
Шланги обычно отдельно от стиралки не бывают, чтобы их так запросто можно было взять и лупить?
Хотелось бы почитать обьяснение у бывалых, а то как-то непонятно .

Жах, а шо з мамою сталось?

Запрет празднования в 14 лет вне дома-это что детская травма? Я бы тоже не разрешила.

Ця тема занурює в негатив, але напишу і я.
Так як в автора з лялькою, в мене було подібне з кошеням. В бабусі кицька народила котенят, і одного з них я дуже любила. Кицька була з ними на вулиці, годувала і, коли я вийшла на вулицю, то побачила, як мого улюбленця гризе приблудний чорний кіт. Я його відігнала, покликала маму, вона підійшла до котенятка, піднімає, а в нього голова висить на шкірці. Я тоді верещала як різана. Мені потім розповідали, що котеня віднесли ветеринару, з ним все добре, але чогось його довго не вертали, то я зрозуміла, що воно померло. Той чорний кіт ще часто прибігав, і я реально хотіла його вбити, але він був дикий, тому я не могла його зловити.
Ще дуже сильною травмою був момент, коли помер мій дідусь (мамин батько). Я його любила більше за всіх, бо багато часу я проводила з ним (він з бабусею і прабабусею жили в приватному секторі в місті, то мене додому тільки на ніч забирали). Мені було десь років 8 чи 9, це для мене була така травма, що в мене почалась довготривала депресія. Пам´ятаю один день, коли я собі мовчки сиділа, вздихала, маму це страшно роздратувало (видно, вона сама була на нервах), в стіну полетіла тарілка з вівсянкою і вона почала кричати, що я її достала, типу я ненормальна, і вона веде мене до психіатра. Психіатр поговорила спочатку зі мною, потім з нею. Мама потім розказувала, що психіатр їй сказала, що то мамі на голову треба було ту тарілку з кашею начіпити.
Після смерті дідуся все покотилося нафіг, бо на ньому все трималось. Батько почав пити, я його дратувала - він постійно на мене кричав, хоч я була спокійною дитиною. Коли підросла, то були моменти, що він чіплявся. На мамі була паралізована бабуся і деспотична прабабуся. Вона більшість часу проводила в них. Грошей не було, я росла як бур´ян, в мене були одні джинси, одна кофтина, диряві носки і зношене взуття. Навіть зимове взуття було з дірками. Мені не розказували як за собою доглядати, через що мене булили в школі. Їсти теж особо не було що - був момент, коли вигрібали прогірклу манку з хробаками і варили на воді.
Мама мене і любила - бо все віддавала саме смачне, навіть себе обділяла, жаліла, але поряд із цим - вона любила грати в мовчанки. Не так подивилась, не таким тоном сказала, і все - тиждень як мінімум мене немає. А особливо, як бували такі рідкісні моменти, що я звідкись приходила в гарному настрої, говорила бодрим голосом, це нею сприймалось як агресія - вона замовкала, і логічно, мій настрій зразу псувався. Ще мама мене вчила, що не можна ображати оточуючих, а бути терпилою. А коли я раз розказала, як я за себе постояла, то всерйоз возмущалась, як я посміла образити людину, навіть батьку жалілась. Він хоть в цьому плані молодець, сказав, що тому хлопцю треба було ще кулаком тріснути. Щоб перестати бути терпилою мені прийшлось працювати над своїм характером не один рік - я не розуміла ту межу, коли мене ображали, вважала, що все ок, бо вдома, я часто була сволоччю, скотиною, мене називали в третьому лиці ’воно’, за якісь мої мілкі косяки. А як робити правильно, мене не вчили, типу знання з космосу мають прийти. Це так, мілкі обідки.
А вот ще згадала - великим психологічним дискомфортом для мене було, коли мама, посварившись з батьком, пішла спати до мене. І так було не один місяць. Ліжко - маленька півторачка, ще через стінку сексуально активний сусід, постійно було чути такі крики його пассій, що порно відпочиває. Я згорала від сорому. Коли я вже не витримала і сказала мамі, щоб йшла в своє ліжко, то вона десь місяць зі мною не говорила, вважала мене ворогом. Але потім її попустило, вона сама заговорила, розказала, що з кимось там говорила і їй сказали, що діти на світ не просились, нічого батькам не винні, а навпаки, батьки дітям. Але ця ситуація відклалась в підсвідомості, бо навіть зараз, а мені вже під 40, для мене з кимось спати - це страшенний психологічний дискомфорт.
Ну і через батька травма, думала, що після смерті мами стосунки стануть такі, які мали б бути в доньки з батьком, а воно хворе на голову, знов почало плести не те, що треба.

’Виноват совок’- где я такое написала? Родители из ’совка’ - имею ввиду времена сэсэсэра. Не только у моей матери, вы же, я думаю, всеми историями здесь насладились?) тема с проблемами жестокого родительства при совке уже разобрана на молекулы психологами. Рада, что у вас все было норм.

Меня не били, но были другие травмы, душевные. Папа зарабатывал неплохо, деньги были, но одевали меня как попало лет до 13, вечно что-то старомодное из секонда, уродское, мальчишечье. При этом мама покупала себе золото, всякие безделушки и т.д. Лет до 7 меня вообще на улице принимали за мальчика, потому что коротко стригли, волосы отращивать не разрешали, одевали как мальчика. В школе класса с 6 или 7 издевались, потому что была плохо одета. Слушать современную музыку тоже не разрешали, потому что ’она плохая, а вот в наше время была классная музыка’. Плюс сплошная гиперопека, мама везде меня водила, она до моих 12 лет не работала. Указывала, с кем дружить, с кем нет. Из-за этого тоже насмехались.

Когда я уже училась в универе, папа ушёл к любовнице. Мама на этом немного тронулась. Продолжала гиперопеку, всё контролировала, приходилось всю историю браузера чистить, все сообщения. С подружкой встретиться надолго было проблемно, придумывала, что у меня дополнительные занятия, чтобы мама не выспрашивала. Мама ещё и вечно упрекала меня, что мало помогаю, что необщительная (хотя сама это ограничивала), что толстая, некрасивая. Говорила, что никогда не выйду замуж, а если и выйду, то за какого-то придурка, потому что только придурки любят жопастых.

Потом я на всё плюнула и ушла жить к будущему мужу. Она нам угрожала, что якобы докажет, что мой муж её обокрал, когда приезжал мне помочь забрать вещи, якобы украл золото, что хочет заманить меня в секту. С мамой до сих пор общаться не хочу, а она не понимает, почему, считает, что я её предала.

Ліфчик, то і моя біда . Вже був майже другий розмір, мама ніяк не здогадувалась, що пора купляти бюстгальтер, а мені було дуже соромно про це сказати. А на літо в мене з такого, що можна носити, була тільки напівпрозора футболка. Моїм спасінням стала приятелька однокласниця, яка віддала мені свій топік.

Какой кошмар. Я ушла от своего урода мужа когда дочке было 8 и то, жалею, что не раньше. В 4 годика имела шанс но побоялась, так как он мне угрожал. Я тогда заднюю дала. Но я не хотела, что бы дочка больше видела и слышала весь этот треш с ревностью и как папа в маму бросает кетчуп

Ой, автор, у меня было как у вас только хуже меня били каждый день ((
При том, что я была мега отличницей и умницей.
Побои эти ужасные почти не помню, но помню чувство дикого ужаса, когда каждый день возвращаюсь домой со школы и думаю что сегодня придумали чтоб меня избить.
Это чувство до сих пор со мной 😥
Особенно если поссорюсь с кем-то
Самое ужасное - я в приемлемой семье так потерпала, и там же бал мой сводный брат ;тоже приемнай) так вот все плюшки ему, мне побои за его двойки, шалости, прегрешения.
Недавно додумалась спросить его (он хочет общаться) как ему, норм было, что мне за его грехи избивали? Говорит не помню ничего.