Кто в Германии, давайте поговорим

Навіщо депортувати. Просто реальне життя після, воно інше. Дуже багато спочатку легко далося тому що всі хочуть допомогти, але це тимчасово. Той, хто проходив цей шлях це розуміє. Але більшість думає, що так і далі буде. А буде все залежно від рівня до війни, освіти, мови, навичок, навіть фінансового стану.

Знову якийсь набір слів, беззмістовний. Відкрийте свої очі, прочитайте моє повідомлення, а тоді дайте змістовну відповідь. Якщо, звичайно, буде що сказати.

Святая наивность

Слухайте, якщо ви рік майже просиділи прочекали в лагері, що вам хтось на тарілочці квартиру принесе і тепер ви незадоволені, що сидите в тюрьмі з туалетом і ванною. То що тут казати? З усіх українців, знайомих і тих, з ким вже тут доля звела, ніхто не чекав на чудо, що за них все зроблять, ніхто не сидів у таборі майже рік, та взагалі ніхто в таборі не сидів. Ми самі через інет знайшли будинок в селі, спочатку безкоштовно, потім оформили виплати на нього, з листопада переїхали в арендована квартиру в місті поближче до школи дітей. Все самі, але з допомогою небайдужих німців сусідів, з якими в першому селі познайомились, в нас вже тут купа друзів і знайомих саме німців, про українців мовчу взагалі. А ви досі в тюрьмі! Хто винний?

Ви самі почитайте, що ви пишете. Не наша держава винна в тому, що люди поїхали за кордон, а держава-агресор, люди не за роботою поїхали, а від ракет ховаються. Я написала дуже зрозуміло, що не усі біженці - з окупованих міст, повно людей, які були вимущені кинути все і поїхати з країни через ракети - і Дніпро, і Харків, і Львів і Ужгород. Люди бояться за своє життя і життя дітей, а в Україні через постійні обстріли в жодному місті немає безпеки, вчора прилетіло в багатоповерхівку в Дніпрі, а сьогодні - в хату в Івано-Франківській області. Хоч скільки коштів держава виділить ВПО, ракети від того літати не перестануть і безпечніше в Україні не стане. Невже ви цього не розумієте?

Ну, так не пальцем же на себе показувати так гарцювали, обклеївшись зеленими наклейками, так гонили ’баригу’))) тут вже принцип тої баби із притчі, що топилась, а все одно показувала ’стрижене’

Язык не зашел. Как болото. Долго, нудно, непонятно. Хочу домой, но есть свое жилье. Я динозавр. Мне важно именно свое жилье.

Так тут же все впаривают тезис, что жилье - не главное! Пол страны немцев на съеме и это норм. Простые работы тоже нормально. Немцы неамбициозны

А КАк же куча кружков о которых тут все упоминают , и куча перспектив. Если элементарно уровень школы зависит от того в каком районе ты живешь, насколько дорогую аренду и насколько хороший район можешь себе позволить.
Интересное наблюдение - несколько мам аутистов говорили что в Украине они поддерживали уровень своих детей всякими развивалками, терапией. А в Германии ничего такого им найти не удалось, специалистов нет, или дорого . В Украине у них были и конная терапия и дельфины

Значит аутисты останутся в Украине, а нормальные выедут

Вы меня не правильно поняли, я о другом говорила

Простите, а в Украине эти дельфины и пр. платно? Мне кажется в Украине нет никаких перспектив у детей с особенностями, если их мамы бедные. В Германии есть страховка. Тут дети, например, с синдромом Дауна - это люди, а не существа, в лучшем случае, запертые в хрущевках

Іншими словами: вам скрізь не так

Нормальна людина і так розуміє, що далі залежить все від тебе. Але все можливо, бо і мову вчимо за рахунок держави, і дипломи підтвердити допомагають, і тд і тп.
Але те, що жаба давить тих, хто умовно 10 років тому емігрував і як каже мій знайомий молодованин, я ночував у лісі, а вам хату цілу від соціалу, то я в цьому винна? Ми виїхали сюди, бо війна почалась, було дуже страшно, а зараз вже освоівшись, мовні курси, діти в школі адаптувались, розумієш, що треба далі рухатись. Я не хочу, щоб мої діти по шкільних підвалах декілька разів на тиждень, замість класних кімнат і уроків, сиділи. Щоб ми, живучи до війни непогано і маючи якусь стабільність, не знали що робити з отими копійками, які б зараз мали в Україні. Бо наша сфера зараз цікавить тільки волонтерів, а цим дітей не прогодуєш.
Це мій особисто вибір. У когось він такий, у когось інший.

Да но ими никто не занимается, к ним просто относятся как к обычным гражданам общества. Реабилитации как таковой нет

О Боже. У меня хрущевка. И я в нее хочу)

А в Украине как относятся?

В Украине есть программы реабилитации Различные фонды, представьте себе . И при активности мамы можно попасть в эти программы . В Германии и при активности хрен добьешься чего-то

Не чекайте реновації, займіться ділом. Все чекають , що хтось зробить.

Хрущівок не половина, а значно менше. Чи може вам як іншій моїй опонентці- хрущівки, сталінки, чешки то одне й те саме?

Кружки мне обходятся тоже в 200 примерно, 4 штуки. Но плюс еще платы ежегодные на каждой, то есть в год еще около 200. Про аутистов ничего не знаю, с сыном учатся дети с каким-то диагнозами, но это конфиденциальная информация. Вот планирую др детский в детской комнате на 20 чел около 300 евро без тортов и пр, торт в школу, торт на секцию, плюс каждому ребенку презент, пффф др золотой выходит и это так… скромненько.

Оговорочка по Фрейду)

Уж тут не соглашусь. Минималка, которую можно заработать в Германии, на нее также не выжить и не оплатить квартиру, проезд, услуги, продукты и все свои потребности, вам еще доплачивать будут, чтобы вы не голодали тут и смогли платить квартиру.
Даже к примеру сейчас 500 евро в месяц на человека беженцам платят. Вы думаете этого достаточно, если нормально есть и одеваться? Это та же нищета и без социальных магазинов не выжить. В Германии, чтобы нормально жить минимум нужно работать мужу и жене и жить на 6000 евро на семью.
Как говорят местные, которые тут эмигрировали и живут по 20 лет, что Германия живет за порогом бедности. Постоянно протесты и недовольство работающих, низкие зарплаты. Бедный класс выживает за счет Тафеля, простроченных продуктов, секонда, Красного креста и Диаконии, благотворительности и церквей где еду раздают.
Если в Украине наладить эти организации и помощь нуждающимся, то и жить станет легче, а может и в разы лучше людям с низким доходом.

Не дай Бог(. Видела в больнице загнанную маму. Изгои общества. Долго ходила под впечатлением. Видимо никуда они не попали. Нужно за все платить, что реально реабилитирует. С ее слов. УЗИ ее ребенку сделали бесплатно. Радовалась

Посчитала вашу зп, нашу аренду и затраты - вышли бы в 0. Сурово

От ви просто брешете, у нас тут маленьке містечко, майже село, але навіть тут я своїми очима бачу, що цих дітей, а саме тінейджерів з синдромом дауна, реабалітуть, так би мовити, з ним ходять скрізь, привчають до суспільства, покупки роблять, навчають цьому. Така собі інтеграційна група. А знайомих дитину з глибоким ДЦП у Бельгії просто на цей світ витягають, бо в Україні батьки з грошима бились у бетонну стіну, овоч і хай лежить, нічим не допомогти, тут дитина в школу ходить, ну звичайно не сама, але живе. І головне, що здорова друга дитина також розквітла, бо до цього вся сім’я була в депресивному стані, не дивлячись на гроші і на зв’язки.

Яким мені ділом зайнятися? Реконструювати по місту хрущівки?
Щодо їх кількості - інформація з мережі.

А еще для меня шоком было, если переехать из одного города в другой. Один банк, одна земля. Но уже карта банка не обслуживается, терминалы и боксы с распечатками выписок банка не обслуживаются. Другой город и другую карту нужно открывать, чтобы иметь доступ ко всему.
Я была в шоке.
Представьте, если у нас в Приват банке в каждом городе или каждом селе не будут нас консультировать. Или пришлось открывать заново карточку и ждать термины, оформления и новое получения карты. Банк сошел бы с ума)))

Есть у меня знакомая(жена тренера), у нее ребенок с синдромом дауна. 100 евро в месяц от государства и ни в чем себе не отказывайте

Во первих в Польше сказали максимум месяц. Во вторих наша церква в Германии договорилась чтобы троих семей они взяли в спец лагерь. Так как оставалось еще две комнаты в коридоре лагерь подселил нам еще семью.
Все сидели там пока лаземдамт (язык сломать можно) не захотел платить лагерю за жилье. Срок продлевали дважды. Последний срок до 24 марта. Но всех выселили начиная с нас с 17.01- 15.02. Нас 4 семьи было.3 из церкви и 1 чужие.
Мы жили по договоренности церкви в лагере безбарьерном. Ни одного парога, лифти, широкий и просторний туалет с душем. Окружали нас в основном школьники и взрослые с дауна, на электроколяске, умственно осталые. Здоровенькие тоже были с однокласниками на коляске.
Потом раз и переселение в барьерные места двоих мы в счет, одному чемпиону по фиксованию нашли дом где коляска не развернется (так им спорт компания нашла место где он может развернутся на коляске и тренироваться), а четвертая семье нашла жилье, но им отказали. Предложили жилье такое, что старшего сына не занести даже в уличную дверь. Но потом всетаки им дали согласия на ту квартиру.