Я заздрю сучасним дітям із благополучних і забезпечених сімей

Я жила в городе, в обычной семье, где в 90е папе вообще не платили зарплату, а маме в счет зарплаты выдали мешок муки, мешок сахара, и наверно пачек 20 макарон. У нас было 2 холодильника, потому что жили с бабушкой и дедушкой, так один отключили и там хранились макароны, одного небольшого стало хватать на всех. Бабушка каждый день пекла булочки - пустые, посыпанные сахаром или с мелко перетертой тыквой. И хлеб, на который намазывали Рама. Но в семье была такая теплая атмосфера, не ругались, по вечерам все вместе смотрели телевизор. У меня остались теплые воспоминания о детстве.

Может автор имела в виду секонд и одежду с ’чужого плече’? Я тоже в таком ходила, очень за вас рада что у вас было новая, мне секонд мама и покупала, а еще перешивала, когда я росла. Ваш текст напомнил искроментное нет хлеба, кушайте пироженки

це залежить де він живе, чим займається і що має, який вибір

Ну він же поганий
Вас не зрозуміти. Якщо хороший тато то він і після розлучення. Хоронити себе бо татко потрібен це норма для вас? Ну тоді й нити не треба раз все добре

У новобудові комфор-класу, окремій кімнаті, ліцей з топ-10 за рейтингами ЗНО, займатись не хоче нічим, вибір необмежений

Вам тоже пиццу мама не готовила?

Тієї хати вже давно нема, батьки в місті на зйомі, як і я. Слава богу без дітей. Так що нічо мені не прийдеться.

Дійсно переживають ті що в прифронтових містах. А я ж не за всіх сучасних дітей кажу, а тільки за категорію. Ці вже точно нічого не переживають, як і раніше - катаються як сир в маслі, для них майже нічого не змінилось.

мда..,без кола,без двора.. і ще й радіє.

Вы странная.
Переживают сейчас все: и те, кто слышит вой сирены, и те, кто выехал за границу и столкнулся с другими трудностями

От і я про це. А тут вже розписують - бідні нещасні діти. Наче їх тут під дулами автоматів круглодобово водять та гамселять без кінця і краю. Та живуть вони припіваючи, і море по коліно.

Пора прощаться с детством и жить как взрослый человек.

почему сразу при болезнях вспоминают родственников? вы думаете, кому-то нужны больные родственники? и почему они должны были помогать? периодически да, а на постоянной основе - кто возьмет на содержание человека с инвалидностью и ребенка? вы много таких знаете?

Автор, нечему завидовать. Мой сын вырос инфантилом. У него все было и все есть. Ему ничего не интересно и ничего не нужно. В голове только игры. Куча денег потрачена на репетиторов. ЗНО слал отвратительно. Учится в затрапезном Киевском университете. Учиться тоже не интересно. Вот я думаю, если бы ничего этого не было, может появился бы интерес к жизни, учебе, стремление развиваться и достичь чего-то большего в жизни.

))) повезло вам, я 81 года, ни в одном из сел не было воды и туалета, при этом ладно село за 100 км от Киева, но одно из сел Броварской район, и ни у кого не было из тех к кому я в гости заходила, начало потихоньку что то меняться после 90, а довелось мне побывать в 2000 в селе Черниговской области, там не то что воды нет в доме, там пол Землянойи жили там мама с молодыми пацанами 20 -22 лет, говорили работы-денег нет, только на зароботки уезжать, но пацаны усились, маме на старости лет не сильно хотелось, прикиньте как бывает

Теж бувають такі думки...Я хоч і не в селі та моє дитинство випало на 90-і. Батьки хворіли хронічними затяжними хворобами(((. Роботи не було. Було таке, що й сиділи на овочах із власного городу. Якби не той город... Який там одяг Вже??? Я погано вчилась в школі, бо мені було зовім нецікаво знаходитись у колективі недружніх і агресивних дітей. А я мала на додачу зайву вагу. Уявляєте як мені ’пречудово’ було?((( Боюся теж лишитись без фінансової подушки та витрачати всі кошти на щось. Зокрема, на розваги. Я не звинувачую жодним чином батьків! Вони робили все, що було в їхніх силах. Вчили йнас боротися, випливати та НЕ здаватися... От я все життя і борюся, а хочеться і насолождуватись, і бути спокійною, і мати туфінансову подушку, на яку я зі своєю освітченістю не заробила(((. Та звісно дати літям більше, ніж мала я. Знаєте, я думаю, це нормально і заздрити, і виговоритись, і перейматись. Нічого, авторе, хвост пістолєтом!

Ні. Я сама готувала...один раз, коли підлітком була.

Странная логика, обесценить написанное и унизить человека.
Мне, вот, некуда идти.
Родительская квартира в оккупации.
За границу не хочу.
Сама не потяну аренду и 2 детей.
Вот, и терплю.

Автор, дети почти всегда найдут недовольство. Я росла в семье, где слишком меня опекали. И завидовала подруге, у которой мама в командировки ездила. А она удивлялась, как я могла не радоваться завтраку, который мне перед школой готовила мама. Мне нравились магазинные пельмени, которые мы с уксусом если у подружки. Мама их категорически не покупала, готовила домашние. Курицу мама покупала на рынке, домашнюю, но для меня она была слишком жирной. А вот у подружки варили «синюю птицу» из магазина и она была очень вкусной для меня. Как видите, мама стараюсь для меня, но в детстве это не совсем правильно воспринималось.

А я это все с теплом вспоминаю, люблю свое детство) сейчас в достатке полном живу, тоже нравится.

Понимаю вас ,Я ещё и страшно голодала ,не было просто хлеба.Есть хотелось в 90 ,одежды и обуви не было совсем с мусорки

У мене так мама думала, я..мабуть всі покоління))

Коли ви живете в одному домі, три сім´ї, мама була 40днів в лікарні, всі родичі казали якщо вона помре я піду в дитячий будинок.
В лікарню до неї ніхто жодного разу не приїхав, не спитав чи щось треба, мене не привозили.
Ніякої допомоги ні разу. Ні від кого. Хоча в мами було три брати, і в мого покійного батька теж брат.

Автор, вы какая-то очень агрессивная, у меня с вами похожее детсво, + папа алкоголик и мама вечная жертва, но я как то не бросаюсь на неизвестных мне детей, принижая их чувства, а то и ваши можно знивелировать, вы не жили как военные дети в теплушка и бараках, на одной корочке хлеба, в общем море по колено, жили пипеваючи. Боритесь со своей агрессией

Та ладно, може він ще просто молодий дурний. Ви його перестане фінансувати - і як він буде себе забезпечувати? Тут і проявиться.

Я не обижаюсь на маму она просто по другому не умела жить,первый ремонт делала Я .Она только обои могла клеить и красить .Первую мебель купила я,окна поставила.Она не догадывалась,что когда был папа жив,можна делать ремонт.

Я співчуваю сучасним дітям - ковід і локдауни, жахіття війни. Найгірше, що війна фактично в прямому ефірі, діти так чи інакше це бачать.
Я була в рази щасливіша, навіть якщо в мене була 1-2 б/у футболки на літо, а шоколад був двічі на рік.

До что пор люблю хлеб и батон ,его не хватало .Сейчас все по другому .

Я виросла в епоху дефіциту. Але ніколи не ходила в дранті, тим більше брудна. Сама навчилася шити, сукню на випускний сама шила. В´язала я , мама в´язала. Жили в приватному будинку, свині, курсі, город. Мама все встигала, чому ваша мама не піклувалася про дітей, не зрозуміло.

А загалом, благополучні і забезпечені родини були завжди і в усі епохи.