Голодаю• 06 июля 2023
Вы все хотите знать, когда война закончится?
Тогда, когда мы украинцы все станем едины и будет радоваться и переживать друг за друга.. Пояитала последние темы, это же позорище. Сплошное противостояние внутри страны. Уже некоторые позлорадствовали Львову. Другие, кстати такое часто пишут, что "носятся тут только с Киевом". Киев в печенке у многих. А что ж вы хотели, это же столица нашей страны. Разве мало Киеву и области досталось?? И достаетсяпости каждый день, последние ночи пока тише. Война не учит быть добрее вас.
Наболело
Наболело
показать весь текст
3
11
19
30
35
226
386
0
Все ответы не читала. Знать чьё-то мнение по этому поводу не хочу. Ответ на этот вопрос знаю. И вы бы знали, если бы серьезно задумались. А все, что перечислено в посте, это тоже элементы войны, да.
1
я в Киеве,но да ,жаба давит,что в Ужгороде-Черновцах войны нет и мужчины их 99,9’волонтеры’выездные ,а мой в клектку закрыт
15
11
это да. у них испытание техники и изучение войны на наших землях, а человеческий ресурс им не интересен увы
17
4
Я бы поделилась, но мне не нравится одна функция на этом форуме. И вы наверняка о ней знаете.
1
5
2
Ужгород и Черновцы - это не Украина? Обычно войны ведут государства, а не отдельные города. Если, конечно, речь идёт не о гражданских войнах.
6
Ответ дляСадова гойдалка
В Киеве много людей убило ракетами, вспомнила в центре журналистку, дома была, адвоката, тоже центр, квартира, на жилянской пару молодую она беременна была, потом на дороге врача женщину из охматдета,нейрохирург, на работу ехала, подполковник тоже какой-то тогда погиб в машине. Недавно тоже на соломенке пара ребят, только поженились, девушка известный дизайнер, это малая часть, что помню. 
Хіба можна такими речами ’ мірятися’(((
1
Тут залежить від людей,від їх адекватності. Хоча таких,як Ви пишете,теж знаю ( вірніше,знаЛА),на жаль
2
Ну так, а разве же нет? Сначала Британия и США поставляют нам снаряды с обеднённым ураном, которые запрещены к использованию на их территориях, а потом Штаты обещают передать нам кассетные боеприпасы, которые вообще запрещено использовать...
Міжнародна організація Human Rights Watch проти передачі Україні касетних боєприпасів від США Джерело:
Украина: Гибель мирных жителей от кассетных боеприпасов
Новое исследование детализирует использование Украиной широко запрещенного оружия
И самое главное, что наша власть даёт молчаливое согласие на это всё...
Міжнародна організація Human Rights Watch проти передачі Україні касетних боєприпасів від США Джерело:
Украина: Гибель мирных жителей от кассетных боеприпасов
Новое исследование детализирует использование Украиной широко запрещенного оружия
И самое главное, что наша власть даёт молчаливое согласие на это всё...
3
2
8
5
Отвечу иносказательно. Посмотрите, сколько длятся современные вооружённые конфликты и каковы их последствия.
2
6
1
Капець ви странна. Я також у Києві, мій чоловік також у клітці, але сестра у Чернівцях і її чоловік воює. Багато чоловіків і жінок з Чернівців і Львову на війні.
1
13
Вы где-то видели обвинения и пожелания зла? Лишь факты, что моя хата с краю. Или как написали выше - мы все в одинаковых условиях, кто-то дальше, кто-то ближе. Я до сих пор под впечатлением такой наивности - сравнивать жизнь в областях где дети ходят в школы и там где на кострах готовят, потому что коммуникации разбиты. Выехать могут не все. А кто выехал - зачастую это очень сложная жизнь с множеством преград, стрессов, борьбы, усилий социализации, потерь карьеры, депрессией взрослых и детей. И сравнивать это с привычной жизнью в своем жилье на своей работе с тревогами раз в 3 дня, которые чисто формальны и угрозы не несут...
6
1
1
И сразу добавила, что отписывает Польше новые территории и шугает украинцев войной до 2026 года, чтоб они поскорее сдались - опять же, чтобы у нее не было проблем
3
1
Последний такой конфликт был окончен в 1945 году.Всё что после,это скорее гражданские междуусобицы внутри страны.Как было в Сирии и Югославии.Тянучки в Ираке и Афганистане тоже,на эти страны никто не нападал.У нас же война,где используется большое количество оружия и человеческого ресурса.Не может такой конфликт быть долгим,воевать станет некем,разве что наши партнёры введут свои армии.
5
3
Прочитала пару дописів і в око впало прямо аналогія, як у Казаріна--
’Звичка контролювати процеси дарувала відчуття безпеки. Впевненість у тому, що ти застрахований від випадковостей. ...
Кожен із нас вірить у щось своє. Одні – в Бога. Інші – в прикмети. Треті стають фаталістами. Відносини з небом у кожного свої, але вони служать спільному завданню. Захиститись від неконтрольованого. Домовитись із Випадком. Обдурити фатум.
Цілком раціональні люди можливі лише у цілком раціональних обставинах, а війна під це визначення не підпадає. Спроба домовитися з долею та спроба їй довіритись – це завжди способи зняти напругу. Флегматичний фаталізм чи щира віра однаково захищають носія від критичного рівня стресу. Рівно до того моменту, поки фаталізм чи віра не стають заміною логіки та раціональної поведінки. Війна помилки не прощає і в борг не дає.
Майбутнє не визначене і саме по собі не суб´єктне. Думаєш про це щоразу, коли чуєш формулу про те, що ’війна закінчиться’. Вона ріже слух і звучить прикро.
Війна не може закінчитись, її можна лише закінчити, і все, що зараз відбувається – це битва за те, хто це зробить і на яких правилах.
А будь-які наші прогнози на життя після війни впираються у сценарій її закінчення. А точніше – у те, чи співпадатиме він із суспільними очікуваннями. Причому ці очікування зростають.
Якщо рік тому Україна була готова вважати перемогою вихід на кордони 23 лютого, то сьогодні мінімальний поріг очікувань зводиться до кордонів 91-го року. Будь-яка невідповідність очікувань і реальності загрожує фрустрацією. Тому чудово розумію тих, хто вирішив вважати критерієм перемоги збереження суверенітету та державності. Такий формат очікувань страхує від можливих розчарувань та апатії.
А ще від розчарувань страхує розуміння, що війна сама по собі не обнулить недоліки нашої реальності. Що в повоєнному майбутньому буде життя у всіх його проявах. Що там знайдеться місце тріумфам та невдачам. Самозреченню та корупції. Героям та негідникам. Гепіенд добрий для художніх фільмів, але не завжди пасує документальним. Ми боремося не за ідеальне майбутнє. Ми боремося за те, щоби майбутнє у нас було.
А воно зараз залежить від тих, у кого із завтрашнім днем немає жодних гарантованих домовленостей. Від тих, хто вірить у Бога, у прикмети та в ритуали. Майбутнє залежить від тих, хто став фаталістом та перестав бути контрол-фриком. Від тих, хто економить емоції та звик не знати повної картини того, що відбувається.
Майбутнє залежить від усіх, хто розуміє ціну свого ’Сьогодні’ – і тому інвестує у сценарій свого ’Завтра’.
Тому що час працює на тих, хто в нього вкладається.
’Звичка контролювати процеси дарувала відчуття безпеки. Впевненість у тому, що ти застрахований від випадковостей. ...
Кожен із нас вірить у щось своє. Одні – в Бога. Інші – в прикмети. Треті стають фаталістами. Відносини з небом у кожного свої, але вони служать спільному завданню. Захиститись від неконтрольованого. Домовитись із Випадком. Обдурити фатум.
Цілком раціональні люди можливі лише у цілком раціональних обставинах, а війна під це визначення не підпадає. Спроба домовитися з долею та спроба їй довіритись – це завжди способи зняти напругу. Флегматичний фаталізм чи щира віра однаково захищають носія від критичного рівня стресу. Рівно до того моменту, поки фаталізм чи віра не стають заміною логіки та раціональної поведінки. Війна помилки не прощає і в борг не дає.
Майбутнє не визначене і саме по собі не суб´єктне. Думаєш про це щоразу, коли чуєш формулу про те, що ’війна закінчиться’. Вона ріже слух і звучить прикро.
Війна не може закінчитись, її можна лише закінчити, і все, що зараз відбувається – це битва за те, хто це зробить і на яких правилах.
А будь-які наші прогнози на життя після війни впираються у сценарій її закінчення. А точніше – у те, чи співпадатиме він із суспільними очікуваннями. Причому ці очікування зростають.
Якщо рік тому Україна була готова вважати перемогою вихід на кордони 23 лютого, то сьогодні мінімальний поріг очікувань зводиться до кордонів 91-го року. Будь-яка невідповідність очікувань і реальності загрожує фрустрацією. Тому чудово розумію тих, хто вирішив вважати критерієм перемоги збереження суверенітету та державності. Такий формат очікувань страхує від можливих розчарувань та апатії.
А ще від розчарувань страхує розуміння, що війна сама по собі не обнулить недоліки нашої реальності. Що в повоєнному майбутньому буде життя у всіх його проявах. Що там знайдеться місце тріумфам та невдачам. Самозреченню та корупції. Героям та негідникам. Гепіенд добрий для художніх фільмів, але не завжди пасує документальним. Ми боремося не за ідеальне майбутнє. Ми боремося за те, щоби майбутнє у нас було.
А воно зараз залежить від тих, у кого із завтрашнім днем немає жодних гарантованих домовленостей. Від тих, хто вірить у Бога, у прикмети та в ритуали. Майбутнє залежить від тих, хто став фаталістом та перестав бути контрол-фриком. Від тих, хто економить емоції та звик не знати повної картини того, що відбувається.
Майбутнє залежить від усіх, хто розуміє ціну свого ’Сьогодні’ – і тому інвестує у сценарій свого ’Завтра’.
Тому що час працює на тих, хто в нього вкладається.
1
1
есть еще другие варианты Монако и эуропы с Канадами и штатами,не хочу равняться к тем кто хуже,но согласна,все в сравнении
5
1
Ну да,уже сейчас военкомы бегают за мужиками,а через год,сколько будет желающих идти на бойню?Недовольство правительством в народных массах растёт.Тут кроме внешней войны намечается ещё внутренний конфликт,и власти это хорошо понимают.
21
2
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу