Батько через 30 років згадав, що в нього є діти, і що він українець

Чи могли б ви зрозуміти таку людину? Який ще 90-х поїхав на заробітки кудись під Cибір. Потім приїхав додому не декілька місяців і повернувся туди знов. Як виявилось, на зовсім. Тупо кинув матір, мене шестирічну і сестру. Проміняв нас на якусь матрьоху із зауралля, у якої двоє дітей від іншого. Інтегрувався в їх сім´ю і те суспільство, як ні в чому не бувало. Заробляв там непогано, і обслговував тих всіх спиногризів, які на його шиї сиділи. А десь там його рідні доньки кінці з кінцями зводять, і думають, що от папа скоро як приїде із заробітків, і ми як заживемо! А потім матері лист прийшов - "свідєтєльство о расторженіі брака".

Розміняв рідню тих матрьох, і ще що дивно, що вона на 9 років старша його. Якась бесформена, стрьомна, повна, і наче шиї, як гіпопотаміха якась, чесне слово і доньки такі. Я аж тоді з подружкою заволала на всю хату коли побачила своїх "сєстрічєк" в вконтакті))) А мати в молодості як Софі Лорен виглядала, от тільки хворіла тоді. Але ж як можна було своїх чорнобрових розміняти на таке от, що було у нього в голові? Чисто навіть у естетичному розумінні.

Ще до війни 2014, його тіпа падчериця мене в вконтакті знайшла і йому сторінку створила. Ну ми формально і рідко спілкуватись, (поздоровлення на дні народження). Своїх дітей та ватруха йому не народила, а падчеркам він не потрібен, якщо їм на своїх дітей пофіг, то кому потрібен 70 річний дід? А після 60 років його якось почало накривати. Постійно за якихось братів, сестер, яких я ніколи в житті не бачила, випитує. Чи на місті завод, на якому він робив? Чи передала я привіт Комарніцькому його однокласнику. Ну і оце все таке, що в нього на ностальгії під рюмочку виникає. А після 24 в нього якась така тяга до українського з´явилася, намагається мені на мові писати.

Він не підтримує путіна і оцей режим. Але в нього в голові до цього була оця ностальгія по совєцькому, і що ми всі славяне, єдіний народ ну і вся оця дічь. А зараз навчився користуватися впн, публікує в фейсбуці якісь українські пісні, підбірки, га Козака Сіромаху підписався)) В нього це якась запайка на своїй родословній почалась, якесь там гетьманське коріння в своєму прізвищі вишукує і мені статті скидує, задовбує щоб я прочитала. Оце сидить від старчеської скуки, десь на кінці географії, як тузік бобік неприкаяний, підбухує і оцим всіми дослідженнями займається. Ностальгує по батьківщині, і прям Шевченківською тугою якоюсь усвідомлює просратість битія своєго. Бо нема більш чим на тих болотах зайнятися. І мені в ватсап шле оці потокі сознанія свого. А мій син, тобто, біологічно, його онук, єдиний, хто продовжить його прізвище, так як я не росписана. І він ще є якісь там наміри має, продати все і повернутися в Україну, дачну ділянку відбудовувати, він там приписаний. Казала про це матері а вона каже, що він летітеме з порога якщо припреться і максимум у собачій будці йому постелять.
Нє, ну він тоже іноді такий простий.. Він що реально думає, що можна отак кинуть сім´ю а потім через 30 років: Альо, здрасті-мардасті, грійте борщ, папа їде?) І ми всі як заживемо!

Ви б змогли зрозуміти і простити таку людину, яка б щиро покаялася?