Непорозуміння з кумою.

Привіт. Розказую ситуацію. Вчора у похресниці був день народження. Батька немає — тільки мама є. Мама — кума моя, тягнула до останнього. Скільки я знаю, то люди запрошують на свято, щось кажуть, а це таке — мовчить. Я сама написала: будете святкувать/ні. Мені теж треба знати точно, я працюю і все кинути теж не зможу за секунду. А не прийдеш привітати — ще образяться. Вона м’ялася-м’ялася, зрозуміло, що може зараз не бути коштів. Я запропонувала десь дитину повести у парк на атракціони, підемо я замовлю в піцерії піцу, купимо напої, добре час проведемо — літо ж, тепло. Кума точно не відповіла, я сказала, що тоді вирішите і скажете. Так мені ніхто нічого і не відповів, а я й не набивалася. Може, не хочуть чи ще щось. Чого я лізтиму до людей у душу? Настав день народження, я по телефону привітала і тут кума видає геніальну фразу: сьогодні підемо в парк і на піцу. Я ж питаю, чому раніше не сказала? Вона: ти ж знала, що у малої день народження. Ну так вибачте, кума мовчала, нічого не казала, а на день народження ставить перед фактом, що вони хочуть у парк і на піцу. Нехай хто що скаже, але я вже мала свої плани на вечір, скільки я буду чекати? то так і відповіла, що я не зможу, вибач — треба раніше хоч трохи було сказати, давай на вихідних. Видно, що вона образилася. Ну і от що хто скаже з цього приводу? Я розумію, що знала про день народження, але ж я чітко запитала, що людина думає, чи має плани, я проявила ініціативу, а тут кум адумала і надумалася у останню хвилину — добрий день, називається.