от всех мам детей с инвалидностью в конечном счете отказывается семья?

Я не знала

кого? ви зараз серйозно?
уявіть, що це ваша дитина

Я ні на кого не накидалася, хотіла почути думку людей, які можуть щось порадити. Вибору в моєї сестри ніякого не було. Дитина отримала ураження в процесі пологів. Про який вибір йде мова? Свою дитину вона не кинула, на відміну від так званого тата. Хоча він платить аліменти і вважає, що його обов´язки виконані. А весь догляд дитини на ній.
В неї ніякого вибору не було. Я б дуже хотіла допомогти, але не можу. В мене свекруха після інсульту, я не можу покинути свій дім і переїхати до сестри. Вона до нас теж не переїде.
По суті в тому, що сталося, винні лікарі, які приймали пологи. Чому держава не може хоч трошки полегшити долю людини, яка опинилася в такій біді? Чому не можна виділити якогось соціального працівника, щоб приходив до неї хоч раз на тиждень, на кілька годин? Щоб вона могла піти до лікаря чи просто побути сама, відновитися морально. Невже це щось таке неймовірне, чого не можна зробити на державному рівні і помогти людям?

Ще раз перечитайте мій пост.
Звісно що ніхто не обирає свідомо народити інваліда. Я написала що вибір відбувся тієї миті коли ми ДІЗНАЛИСЯ діагноз і майбутні перспективи дитини і НЕ ВІДМОВИЛИСЯ, не залишили у пологовому або лікарі. До речі у моєї дитини теж перінатальна травма.
Я не можу підказати зараз, бо мій син вже дорослий, але 18 років тому були заклади денного перебування для дітей з інвалідністю, до дому приходив соцпрацівник і коррекційний педагог, були центри реабілітації. Так, в маленькому місті його може і не буде, ми переїхали до обласного центру, згодом начеб наймала і працювала.
Ви відштовхуєте своєю агресією. Тобто ви не маєте можливості, а всі навколо винні і випадкові жінка з форуму має сісти і пошукати інформацію про реабілітаційні заклади для вашої сестри.
Наша держава не надто піклується не тількі про дітей-інвалідів, соціальна сфера у нас жахлива.
Вибір був. Або ти присвятив життя дитині-інваліду, або відмовився від нього у пологовому. Крапка. Я теж з пів року поридала і побилася об стіну, а потім прийняла ситуацію.

ну давайте маму розстріляємо, якщо винна
і додамо публічний осуд

брата є план як врятувати?

Ще раз перечитайте мій пост.
Звісно що ніхто не обирає свідомо народити інваліда. Я написала що вибір відбувся тієї миті коли ми ДІЗНАЛИСЯ діагноз і майбутні перспективи дитини і НЕ ВІДМОВИЛИСЯ, не залишили у пологовому або лікарі. До речі у моєї дитини теж перінатальна травма.
Я не можу підказати зараз, бо мій син вже дорослий, але 18 років тому були заклади денного перебування для дітей з інвалідністю, до дому приходив соцпрацівник і коррекційний педагог, були центри реабілітації. Так, в маленькому місті його може і не буде, ми переїхали до обласного центру, згодом начеб наймала і працювала.
Ви відштовхуєте своєю агресією. Тобто ви не маєте можливості, а всі навколо винні і випадкові жінка з форуму має сісти і пошукати інформацію про реабілітаційні заклади для вашої сестри.
Наша держава не надто піклується не тількі про дітей-інвалідів, соціальна сфера у нас жахлива.
Вибір був. Або ти присвятив життя дитині-інваліду, або відмовився від нього у пологовому. Крапка. Я теж з пів року поридала і побилася об стіну, а потім прийняла ситуацію.

Так головне питання -- де той інтернат, куди можна віддати дитину? Поцікавтеся, їх насправді давно нема, у зв´язку з реформою на базі інтернатних закладів давно відкриті спеціальні школи за окремими нозологіями, там діти можуть навчатися, якщо це дозволяє їх рівень розумового розвитку. У випадку, який описую я, в дитини інтелекту як такого немає. І віддати її неможливо, нема у нас таких закладів.

Це виходить, якщо жінці не пощастило, патологію не виявили в пологовому, у неї, старших дітей,чоловіка немає шансу повернутись до нормального життя??? Провідувати хвору дитину в інтернаті раз в тиждень, а самій народити здорову, працювати і т.д.
Знаю сім´ю де здорова дочка стала опікуном брата-інваліда після смерті батьків. У неї своя сім´я, з братом ’дурачком’ я знайома, важко з ним, не зовсім безпорадний але нерви потрібні залізні і схоже що тривалість життя у нього буде як в здорових. Жалівся що сестра хоче його здати кудись, не засуджую її, бо очевидно що краще витрачати сили на своїх здорових дітей.

Мама не надлюдина. Не супервумен. Вона не може доробити собі життєвий ресурс на двох дітей, де один вимагає особливої уваги. Вона бажала здорової другої дитини. В 20 років хоч трохи треба розуміти це. Це вже не 14

1. в мене є няня. Маю можливість найняти другу
2. коли мене не стане, мені потрбно лише РІШЕННЯ, куди його перевести.
я не хочу,і не очікую, що він буде жити з сестрою

Не хочу.Спогади повернуться,буду плакати.А робочий день в розпалі.У кожного свій вибір.

при таком ракладе мама может завещать свою квартиру и имущество тому, кто ее досмотрит. а то- родители должны о себе позаботиться, но квартиру я себе зубами выгрызу.

Де той інтернат, повторюся ще раз? Хоч один, куди можна віддати дитину? Назву такого діючого закладу напишіть, будь ласка.

У нас в Закарпатті дітей раніше здавали в інтернат ніби у с.Часлівці, по пам´яті. Той знайомий хлопець-інвалід писав що його сестра спочатку поклала в психдиспансер. Тож і для оформленні інвалідності,і для скерування в інтернат для дорослих має бути госпіталізація і заключення лікаря. Не знаю що було далі, брата-інвалід мені з тих пір не писав у месенджері, я не пишу бо він якщо причепиться то як реп´ях ще сестрі розкаже, питати його сестру не зручно, вона взагалі уникає цієї теми, то я і не лізу в душу

Так і є в реальності. І це страшна безвихідь для мам таких діток. Держава повинна щось робити для них. Хоч щось.

Интернатов нет. А если бы мама, узнав о диагнозе, ещё в роддоме отказалась от такого ребенка? Тогда как? Куда определяют таких детей? Должны же быть какие-то учреждения для таких случаев? Где потом находятся такие дети?

Раніше було інакше. Раніше були ПМПК, вони видавали направлення у психоневрологічні інтернати. Тепер ця система ліквідована, є комісії при іеклюзивно-ресурсних центрах. Моїй сестрі така комісія видала висновок, що дитина не підлягає навчанню. І роби що хочеш. Інтернати позакривали, там тепер шкоди для дітей з вадами розумового розвитку тощо, але неходяча паралізована дитина з відсутністю мовлення, свідомості і жодних навичок самообслуговування такий заклад відвідувати не зможе.
Ось я тому й питаю в тих, хто пише про якийсь гіпотетичний ’інтернат’ -- нехай назвуть хоч один такий в Україні, який працює після реформи і введення так званої інклюзії. Не назвуть, бо їх нема.

Нажаль так і є. Вже знайшла що школа-інтернат в Часлівцях у стані ліквідації.

Вона не відмовилася, бо вірила в краще, думала, що вдасться її ’витягнути’ і реабілітувати, але не вдалося. Ті, від кого батьки відмовляються в пологовому, опиняються в будинку дитини.

Так головне питання -- де той інтернат, куди можна віддати дитину? Поцікавтеся, їх насправді давно нема, у зв´язку з реформою на базі інтернатних закладів давно відкриті спеціальні школи за окремими нозологіями, там діти можуть навчатися, якщо це дозволяє їх рівень розумового розвитку. У випадку, який описую я, в дитини інтелекту як такого немає. І віддати її неможливо, нема у нас таких закладів.

У нас в подъезде была такая семья -муж жена и трое детей .Младший был ребенок с инвалидностью.Муж потом ушел к другой.Старшие дети по Европам,не захотели досматривать младшего и жертвовать своими семьями.После смерти матери этого парня в дом престарелых отправили.Пару лет там прожил и умер .Т.е они живут пока мама рядом, потом к сожалению один конец

На жаль. Як і всі інші заклади подібного профілю.

1. вона для нього рідна душа, і зможе його не відчувати покинутим.
2. я не хочу з нею спілкуватись. це моя провина. я намагалась бути для нею кращою. завжди недостатньо. я не олігарх. в мене нема коштів на покриття її забаганок, наючи, що брату потрібна реабілатація.
то я погана мати
на корекцію брів не знайшла грошей

А як же діти яких лишають в роддомі з вадами - вони ж живуть все життя в якихось закладах. Тож мають бути інтернати.

да я прямо виновата во всем
и мужа не того выбрала
и дочь так же то ли не так вопситала, то ли что, вы опредлитесь
если что - оба из них не принимают участия в воспитании или поддержания жизнедеятельности ребенка/брата с 2021 года
вообще
никак

Я ні на кого не накидалася, хотіла почути думку людей, які можуть щось порадити. Вибору в моєї сестри ніякого не було. Дитина отримала ураження в процесі пологів. Про який вибір йде мова? Свою дитину вона не кинула, на відміну від так званого тата. Хоча він платить аліменти і вважає, що його обов´язки виконані. А весь догляд дитини на ній.
В неї ніякого вибору не було. Я б дуже хотіла допомогти, але не можу. В мене свекруха після інсульту, я не можу покинути свій дім і переїхати до сестри. Вона до нас теж не переїде.
По суті в тому, що сталося, винні лікарі, які приймали пологи. Чому держава не може хоч трошки полегшити долю людини, яка опинилася в такій біді? Чому не можна виділити якогось соціального працівника, щоб приходив до неї хоч раз на тиждень, на кілька годин? Щоб вона могла піти до лікаря чи просто побути сама, відновитися морально. Невже це щось таке неймовірне, чого не можна зробити на державному рівні і помогти людям?

Так головне питання -- де той інтернат, куди можна віддати дитину? Поцікавтеся, їх насправді давно нема, у зв´язку з реформою на базі інтернатних закладів давно відкриті спеціальні школи за окремими нозологіями, там діти можуть навчатися, якщо це дозволяє їх рівень розумового розвитку. У випадку, який описую я, в дитини інтелекту як такого немає. І віддати її неможливо, нема у нас таких закладів.

Повинний бути тьютор що з дитиною в школі знаходиться. А до школи інклюзивно ресурсний центр мін освіти з садочком допомогти

їйпофиг . ок.брат не може про себе подбати. чия провина?