от всех мам детей с инвалидностью в конечном счете отказывается семья?

Дивіться. Ніхто і ніколи в нашій країні не допомагає мамам з дітками з особливостями розвитку. Ніхто і ніколи. Тому ці мами спочатку спокійні, з часом вони втомлюються, вигорають, починають просити про допомогу, але ніхто не допомагає. Вони знесилюються геть, починає прокидатися злоба і т.д. Але і надалі ніхто не допоманає, бо ти вже зла. Але ви цього не зрозумієте. Ви навіть не уявляєте, що таке повне знесилення і як воно впливає на нервову систему. А ось якби на самому початку такій мамі допомогти, то вона б не стала такою злою. Але нагадаю, ніхто і ніколи не допомагає таким мамам. Таких мам знаю багато.

Согласна полностью. У нас со старшим братом у обоих инвалидность по сердцу с рождения. Мне сделали операции и в принципе ок, насколько это возможно, а у брата после операции в 2 года отняло ноги. Он не ходил, ноги были атрофированы. Брат умер в мои 9 лет (ему 22 было). Я капец как его любила, даже больше, чем родителей. Умнейший, добрейший человек был. Книжки со мной читал, сказки рассказывал. Конечно, я бы обеспечила ему уход и поддерживала отношения, если бы он был жив. Кстати, слышала, как-то разговор родителей, что они не просто захотели второго ребёнка, а хотели, чтобы брат не остался потом один. Спокойно это воспринимаю, нас обоих любили в результате, я не в обиде. Я к тому, что можно любить брата-инвалида, если умственно человек вменяемый. Либо был, а потом заболел. Тогда тёплые воспоминания про время до болезни могут быть. Но если изначально человек ментально болен и хотя бы минимальной эмоциональной отдачи и общения нет, то какая может быть сестринская любовь? Только безусловная любовь матери остаётся. Но автор этого не понимает, обижается, что дочь не хочет участвовать в жизни брата и не интересуется ним. В результате ещё и дочь потеряла. Со стороны дочери могли бы быть жалость и сострадание, желание помочь матери. Но, видимо, в детстве она тоже натерпелась, мать не смогла построить правильно отношения, поэтому теперь отдачи не будет и это логично.

Яким боком до цього я? Розбирайтесь з тими хто вам це говорить

По хорошему такое заведение вы должны найти сами и когда уже не сможете ухаживать за ребенком его туда поместить и оговорить как будет осуществляться оплата, возможно это будет банковский счет с которого ежемесячно будут сниматься деньги.

Звичайно ніхто нікому нічого не винен ,але хоча б тут не добивати морально, і так людині важко (

Одне тягне за собою інше. Весь конфлікт в тому що оточуючі одразу стають винними в тому що здорові і діти в них здорові. А вони ні в чому не завинили, а просто живуть своїм життям і навіть допомогти можуть якщо їх за горлянку не хватити.
А що витріщаються? Так всі весь час витріщаються одне на одного - на товстих, на худих, на красивих на некрасивих, на людей з вадами, на особливих дітей, на активних дітей, на будь-кого. Чому це не подобається мамам особливих дітей - тому що їхню біду і те що дитина відрізняється помічають і це просто ще одне нагадування що в них щость не так. І не треба сприймати це виключно на свій рахунок. Я коли на інвалідному візку виїжджаю то теж дивляться, а мені теж не зовсім приємно бути об´єктом уваги, бо всі бачать мою проблему і це наче соромно (але це моя проблема в моїй голові, бо людям просто незвично і цікаво що людина по іншому рухається), ну що поробиш - раніше не було в нас такого у дворі, а тепер є.

Звичайно, як і кожна людина все сприймає все через призму Свого сприйняття, включаючи вас і Автора))

Може. Але вже виросла і має мозок, щоб зрозуміти/проаналізувати маму і іі життя з такою дитиною?

автор, а дочке вы тоже помогали достаточно? я без осуждения.. но возможно вы были для нее настолько плохой мамой, что она имеет полное право вас заблокировать? мы же не знаем всей ситуации... Мало кто в 22 года сбегает от семьи в другой город.. Вы ей чем то помогали??

не слушайте, не бросайте свою работу.

В мене інший досвід. Особисто знаю і допомогала мамі з особливою дитиною (принаймні нормально спілкувались, щось принести-відвезти і т п виїхаал за кордон зараз) І знаю таких, хто став вибачте злобним стервом, і з ким я просто припинила спілкування. Доречі як я потрапила в аварію і опинилась назараз в інвалідному візку навіть не полінувалась написати мені в соцмережах що тепер я стану як вона і ’все-все-все відчую’. Ну що сказати - поки що не відчула, від людей маю переважно добро, свою злість тримаю на замку, займаюсь реабілітацією і з ненавистю не дивлюсь на тих хто ходить. Мабуть ще не повне знесилення?

дай Боженька Вам здоровья, почему вы не моя подруга, сижукарочи плачу после вашихслов

не надо маму расстреливать. Вас очень жаль!!! И сил Вам нести эту ношу!!! Но ваша дочка это тоже ваш ребенок, и это не ее ноша, и ей тоже нужна материнская любовь. и брата любить она не обязана. Только материнская любовь безусловна. даже не отцовская . и тем более не сестринская

Я не писала і ніколи так не думала когось робити винуватим,моя дитина мої проблеми, не треба фантазувати!Просто так, я не люблю коли витріщаються довго от і все)

Мені ніхто не допомагає. Але до мене всі ставляться добре. Ми з сином гуляємо на звичайному дитячому майданчику, абсолютно ніхто до нас не ставиться погано. Абсолютно всі з нами спілкуються всі 13 років. Дехто навіть говорить, що пишається мною як мамою і ми з сином дуже класні. Так було завжди. Ставляться добре, але не допомагають. А це різні речі. Про знесилення важко сказати. Я можу сказати про знесилення як мами особливої дитини. Бо це я відчуваю на собі. Бо крім знесилення, фізичного і морального, ще знесилюють думки про майбутнє дитини. Стосовно здорової дорослої людини, яка на разі знаходиться в інвалідному візку мені важко щось сказати.

поймите.. она тоже ваш ребенок. и никогда у нее не будет безусловной любви к брату. и это нормально

почему ощущения сына для вас важнее ощущений дочери?

Ваша призма вказує на те, що у вас тригерна точка взаємовідносини з батьками

Що значить не добивати морально? Сказати правду, це добити морально? Дозволити собі здатися, занадто велика розкіш.

тогда понятно, почему она так к вам относится. по отношении к дочери вы потребитель. она вам нужна лишь для помощи с сыном. Вам тяжело и вас очень жаль!! но она совсем молоденькая для такого груза. И это нормально ,что она не хочет помогать с братом

Вы это написали. по вашему она должна хотеть и быть с ним неделю. Про поздравление вообще странно.. зачем поздравлять, если он не понимает этого. ну передайте ей поздравления от нее сами.

Ви сама ніколи не дивилися довго на інших, які чимось відрізняються?

Я думаю такі мамы і так добре розуміють ситуацію, в деяких ситуаціях ліпше взагалі нічого не писати,або підтримати добрим словом! Так буде набагато краще!

Вам не здається, що ви по-перше неуважно протичали коментар, не вловили суть, по-друге, з війни людина може повернутися не просто без ноги або руки. Напевне ви молода та не памʼятаєте, скільки серйозних порушень психіки було у так званих ʼʼафганцівʼʼ.

Так навіщо створювати тему, щоб почути те, що хочеться? Щоб хтось лицемірив?

Ні,не дивлюсь,можу ненароком кинути погляд)

оооо, как все запущено.... так вы и в постель к дочке лезете?????

Это очевидно. Потому что он слабее.
Это совершенно рефлекторная реакция, о ком бы не шла речь. Ваш кэп.

Ну не треба, всі дивляться на інших, у людини є така особливість, на чомусь концентрувати увагу. На красивому платті, гарній зачісці, на чомусь, що виділяється, але так, зайва увага неприємна.

Я теж не розумію цього, мабуть щоб лишній раз зрозуміти що ти в важкій ситуації, ще більше впасти в депресію (