Дивлюсь і плачу.. Комок в горлі..

Бо не хочуть вони чути і читати про це. Ібо порушується їх прекрасний світ: моя новая прекрасная жизнь.
А ви тут своєю війною

Зачем?

Про то, чтоб ы не забывать, что они делают для нас..
https://m.facebook.com/groups/224116318642346/perm...

Фото не буде(
Просто метро Теремки, худенький виснажений солдат з милицею, величезна сумка і ще щось довге в спецпакуванні надодачу.
Київ поспішає, біжать люди сходами на платформу, а солдат намагається підняти свою важку ношу. Неозброєним оком видно, як він кульгає, і як йому важко.
Підходжу:
— Я понесу Ваші речі, йдемте, ліфтом поїдем вниз.
— Ні, я сам можу. Давно не був у Києві. Не знаю, як до Лісової доїхати. Я в частину вертаюся.
Коли ми спустились на платформу, всі нас розглядали. Поки ми сідали, жоден «чоловік» не допоміг мені з сумками. Я підняла хлопця, щоб солдат сів зручніше, бо нам на Майдані потрібно на перехід, то щоб ближче до виходу.
Вирішила, що поїду з ним до Лісової і повернуся потім. І дуже переживала, як я ту сумку дотягну. Люди заходили на станціях. Хлопець скромно сидів, роздивлявся, хвору ногу кілька раз поправляв, щоб людям було місце зручніше в вагоні стояти.
Коли прийшов час виходити, до мене підійшла тендітна дівчинка і запропонувала допомогу. Я кивнула, бо сльози просто рвалися назовні. Вона мене запитала, звідки ми. —Не знаю, кажу, — ще не питала його.
— Думала, що Ви разом, — каже дівчина.
Потім ще підбіг юний хлопчик на платформі, забрав у мене розкладушку( ту, що у спецпакуванні). І мені стало легше. Ні, не фізично, а психологічно, від того, що ще є кілька відсотків небайдужих на фоні всіх «стомлених». Мені згадалися в ці 20 хвилин мої рідні хлопці, колеги, друзі, що загинули , залишивши своїх маленьких дітей, сімʼї… За кого вони поклали своє життя? За таких байдужих сракатих мордоворотів, які , вочевидь, відвертають свої пики від героя, що мовчки терпить біль із кожним кроком, замість елементарної допомоги просто сумку перенести!💔

Ми постояли втрьох на Хрещатику. Я багато встигла розпитати, обійняла, сунула силоміць гроші в кишеню, щоб поїв в дорозі. Хлопчик, що підхопив в мене сумку, запевнив, що проведе військового сам.
Захисника звати Зорян! Він із Тернополя.
Знає, що його комісують, але хоче бути потрібним ЗСУ. Через два місяці його оперуватимуть у Києві.
Я подякувала за захист, за мужність, і за те, що він такий скромний!💙💛
А він просто сказав: — А хто ж це має робити? Це наш обовʼязок! Не хвилюйтеся, у нас є ще добрі люди…

А ми тут не маєм обовʼязків! 💔Більшість уже пристосувалась до того, що йде війна, більшість жирують.
Завдяки кому це? Забули?!!! Хто нас боронить, хто захищає, хто поливає кровʼю нашу землю? Кого хоронимо щодня? Скільки горя у нас!
Війна стосується усіх!!!
Без єднання не буде перемоги!
І ми у вічнім боргу перед тими, хто тримає зброю і щодоби бʼє наволоч рашиську!

Зоряне з Тернополя, я приїду до Тебе в госпіталь! Дякую, що дав мені номер телефону!

Героям Слава!💙💛

Я таких лично знаю
Поотписывалась
Удалила из телефонной книги нах
Там мир теперь заключается в цвете семги которой они теперь объедаются
Фу
Ненавижу
А потом скиглят чего уехавших не любят

Та не потрібно . Нещодавно тема була про сусіда ЗСУшника,який нібито заважав героїні . Писала під анонімом .анонімів зняли,авторка зникла.
А дописи форумчанок просто вразили. Ото дяка і шана хлопцям

Такі є і не уїхавші. Багато. Навіть по постам видно. Як тут. Якщо якийсь мемчик, то купа лайків. Якщо петиція, про війну , збір - одиниці постійних .
Також чистю постійно оточення. Дехто навіть такі, про кого б і не подумав((( возмущаються що якусь там дискотеку не відкривають. І взагалі, ’ тяжко тобі такій принциповій жити’. Так тяжко, боляче. Бо війна і гинуть діти моїх знайомих 😭😭😭😭

Жахливо, і нічого у світі ту біль не окупить.
Геть нічого не варте таких втрат.

Так то може матрьошки? Ну хочеться вірити що не наші

Это да(
Злая я сегодня
Созванивалась с подругой, ну вернее уже не подругой
В Польше сидит
Я спросила : домой не хочется ?
Ответ: та идите вы нафиг со своим домом, войной и отключениями света, у нас тут все прекрасно, ставки у дома почти, тишь и гладь . Это было сказано со смехом
Пауза .
Удалила .
Не могу . Тошнит

А що Вам особисто ще потрібно, щоб і тут все ясно стало? Простіше простого -логічно мислити і робити логічні висновки.Чи від кого ви чекаєте відповідей і яких пояснень?

Страшно на это смотреть и просто стараешься уже это не пропускать через себя.. А так же страшно то ,что вернувшихся домой не очень то и ценят(( Мой знакомый вернулся из плена и с трудом нашел жилье под аренду под Киевом. Неохотно сдают военным.. и для меня было дикостью это Очень хочется ,чтобы военные которые вернулись инвалидами, прошли тяжелые бои, были по заслугам отблагодарены не только государством, но и обществом.
А так.. в каждой теме тут советуют не знакомиться с военными, не создавать семьи, так как у них ПТСР.. и это наше общество((( всех за борт(( Давайте начинать с себя!

Зря вы на меня напрыгнули.
Я бы ответила вам, но в этой теме не буду.

😞💔❤️‍🩹

На самом деле, не друзьям вопросы нужно задавать и ссориться.
Наши люди готовы друг другу горло перегрызть пока где-то устанавливают новый герб

В семье не без урода

Почитала вчера тему про ребенка-инвалида, и с огромным ужасом осознала, что в нашем обществе очень крепко прижилось и продолжает культивироваться убеждение, что инвалиды никому не нужны, мешают и это нормально.

у вас разная реальность.. те, кто уехали от войны, уже не чувствуют ее так остро. у них мирная жизнь...

Я сьогодні зранку читала тему про жінок військових. Треш, просто треш

А нас и ненадо любить,но и гнобить хватит, ровнять всех под одну гребёнку . Среди оставшихся тоже есть разные, включая ждунов. Но почему то поперек горла стоят выехавшие, потому что кто-то из Вашего окружение, счастье в рыбе познал. В моём окружении таких нет, не среди выехавших, не среди оставшихся. Может и были? Но отсеялись незаметно.

Я автор.Вище дописувачки мене постійно критикували,бо я мемчики про русню пощу,і бот,я ,і сміхуйо.ки і піздо.аханьки в мене в голові.А звідки ви знаєте мою біль,мої сльози,цей комок усю війну.Але мусимо триматися,дітей піднімати.Чим можемо,допомагати армії,хлопцям нашим.Усі чекаємо кінця війни..Клята русня,сучари кінчені,коли вони подохнуть усі на нашій землі

Я думаю, что многие люди готовы помочь, но не знают, как подойти, чтобы не обидеть , ведь военные не любят, когда к ним проявляют жалость. И просто лишнее внимание может травмировать.

Вибачте. Перечитала своє повідомлення, реально на агресію схоже. але це в мене більше розпач і риторичне запитання не до вас...
Це так ,бо емоції через край.

Дуже влучно написано