Я трималась довго але все. Ще роки війни я не витягну...

Да, моей маме в 70 социаламт платит за вычетом укр пенсии

Коли, я тікала з дочкою, ні про які ВПО чи виплати, мови не йшло
Нас в Бучі кинули всі, і кожен виживав, як міг, ми - вижили
Я дякую світу за життя, але вижити - то тільки через неймовірні зусилля моєї родини
Це урок на все життя
Зараз ми за кордоном і в нас все добре
Є робота, навчання і навіть відпустка
Це була гірка наука
У кожного своє горе, але у вас 99 шансів зі ста процентів зараз
Я цього не зрозумію
Беріть і робіть

+++, я из Луганска, не хотели с нашей пропиской в Киеве сдавать

Стараюсь не думать о прошлом. Итак тошно.

В Польщі з сервісом біда, поляки вже не дуже раді нам і не приховують цього, багато ксенофобів, ціни злетіли,соціалу нема від слова взагалі ( тільки 500 зл на дитину,але то й поляки мають), житло коштує ненормальних грошей,пахати українцям доводиться по 6 днів на тиждень по 10 годин і це,щоб просто не голодувати((

Їх масово зараз знімають. По-друге,їх платять і полякам,це не соціал

Я вас розумію, автор, ті ж самі думки..

Понимаю вас, сама такая. Все, надежды мои и силы кончились. Уезжаем на днях

Да , не будет, я вас уверяю. Увидите цены и инфляцию с этими 800+ спустя некоторое время

Автор, вам не дают видеть солнце? Запрещают вымыть голову и обратно одеться?
Вам нравится ваше состояние жертвы, но оно вас погубит. Человек начинается опускаться тогда, когда перестаёт следить за собой. Подумайте.

А если в Украине имела, но в Дании имею больше? - подходит?

Мудрі слова!

Зі Львову виїхали не стільки від ракет скільки від розуміння повної і безальтернативної безодні відчаю, розпачу і жаху до якого іде країна.
Нам зараз анонсують, що потихеньку мобілізація буде для всіх, потихеньку закручють гайки для тих, хто викидав повістки, потихеньку їх ловитимуть.
Потихеньку мами вивезуть своїх дітей із країни, де роками іде і ітиме війна.
Потихеньку просочуються хто може із чоловіків закордон.
Потихеньку люди хоч і не хочуть бачити але проникає в їх мозок сприйняття реальності і від того вони в ще більшому жаху(бо багато людей намагаються як мантру казати ’до кінця року все завершиться’)

Так, бо розумні тікають з України і дітей вивозять вміст силами.

А что сейчас мешает как-то радоваться? Мы из оккупации в Донбассе в начале 2015 го выехали. Зимой, в Мороз. Почти без денег. В Одессу. Никого там у нас не было. Шесть с половиной лет по съемным. Ничего. Радовались жизни, как могли. Особо чужими себя, не ощущали. Только за полгода до второй части войны в свою въехали. Стройте жизнь на новом месте или возвращайтесь домой, если там не оккупация. Чего так драматизировать?

Прожила 7 місяців в Польщі і не було ні разу, щоб скучала за Україною.
Повертатися абсолютно не хотілося, а тільки мріятла, щоб чоловік до нас вибрався.
Нажаль довелося повернутися в Київ. Щодня бісить тут усе. Ходжу і кляну! Ненависть до всього навколо.
Мрію вибратися в еміграцію всією родиною (з чоловіком), не хочу майбутнього в Україні. Дітям кожен день кажу, що тут все погано.

Прямо все? А до войны все было хорошо?

Сейчас прайс на выезд от 4,5 тыс, копите и выезжаете

Грустно,конечно, такое читать,но это поняла в 2014-2015, самое правильное решение было-эмиграция. Муж рядом,ребёнок счастлив.

А подивіться скільки лайків збирають коментарі про те, що з України треба всім повиїжджати, і чим скоріше тим краще. Я в шоці! Якби все було так як на порадниці, то в Києві давно не залишилось би людей. А вони є! Місто гуде як вулик, люди працюють, вчаться, просто живуть. І в цьому я особисто бачу позитив. А хто хоче знайти негатив, то знайде завжди.

Автор, виїжджали з усіх міст України. Але ж тут ключове - з якої причини. Із Ужгорода теж повиїжджали. Була на те об’єктивна причина? Ні. Просто поїхали кращого життя пошукати. Я розумію людей, які тікають від реальних обстрілів чи від окупації, з прифронтових місць, тих, хто втратив житло. Але не розумію таких як Ви, хто просто піддавшись на емоції (мовляв, мені психічно некомфортно) поїхав, кинувши житло/роботу/сім’ю.
Моя сестра так поїхала, з чоловіком, сином, мамою. Так старенька просто фізично хворіла просто через те, що її практично силоміць забрали зі своєї квартири, сльози щодня. З чоловіком гавкали як собаки одне на одного. За два місяці у Львові протринькали свої збереження та й повернулися. Бабуся ніби ожила вдома. Все встало на місця, всі працюють, все нормально (звичайно наскільки може бути нормально взагалі під час війни). Не приховують, що то було найгірше рішення в їхньому житті - поїхати тоді з Києва. Кажуть, піддалися на емоції, а даремно.

Тут окремі групки, в них інша реальність, в Києві садочки, школи забиті, так, так є Впо, наплив з фронтових, бо не всі виїзджають, 25000 першачків у школи. Це довоєнний рівень.
Я вже не захожу в теми цих порадниць, дістали своїми какашками на Україну

А що скажете про теми на зразок ’Треба всім валити з України’? Хіба це не рашистське замовлення?

Так

Я в шоці! Навіщо ж себе так мучити? Чого не виїхали з ненависної країни всі разом раніше? Аааа, знаю. Пособій же не було, треба було б самим лапками гребти.

Ви дивна, правда. До чого тут ваши знайомі які до рашки виїхали? Для мене це був принципово неприйнятний шлях. Інша частина України була відверто не рада напливу ВПО (була розповсюджена думка що ми самі винні).
Про еміграцію взагалі смішно. Бо грошей не було від слова зовсім. Виїхала з 2 сумками, паспорту закордонного не було і зробити його для ВПО був той ще квест, безвізу доречі теж ще не було, а візи ВПО відкривати не хотіли.
Що до можливості виїхати разом з чоловіком, то його просто може не бути (чоловіка). Натомість є дитина- інвалід, яка прив´язана до реабілітаційної програми в Україні.
Легко ляпати язиком , обезцінюючи чиїсь біди.

Те саме, просто інша сторона медалі.
Але загалом вважаю, що кожна людина має право вирішувати власну долю, бо тільки вона несе за неї відповідальність. Будь-який примус, втручання, суспільне засудження - це не про цивілізованний світ, а про наслідки совка та історично-ментальної спорідненості з рашею.

Как я обесценила вашу беду? И зачем вы хамите? Ляпают коровы на пастбище. Мы на форуме, здесь можно и нужно высказывать свою точку зрения.

А где вы работаете в офисе за 3000? Это же минималка

Офисным работником я была до 24 февраля 22 года, сейчас конечно не офисный