Так склалось життя, що я зараз працюю, а чоловік у декреті. Питання в тому, що я на себе завжди жалію грошей. От прям навіть на необхідне. Мова не про косметолога, манікюр чи якісь фірмові речі, парфуми, прикраси. А просто саме необхідне я собі не купую. Навіть шампунь використовую чоловіка, щоб не купувати собі окремо. Ми переселенці. Я ношу речі які віддають люди, в одному і тому ж ходжу вже півтора роки. В чоловіка і дитини речі також із секонда або подаровані. Я до чого це все. Навіть коли я маю змогу щось собі придбати, Я НЕ МОЖУ 😭 мені здається, що я благородно вчиняю. Жертовність така собі. Я пишу і плачу. Ладна допомогти усім, а я працюю цілодобово, вдома готуюС прибираю і хожу в одному топі для годування вже рік😭 Чому так??
показать весь текст
40
0
Меня так перемкнуло в начале войны. Мы тоже переселенцы. В начале я не покупала вообще ничего в страхе, что завтра опять куда-то бежать, а у меня куча баулов. Только детям покупали все. Потом я поняла, что это вгоняет меня в отчаяние, грусть, апатию ко всему. И стала радовать себя сначала некрупными покупками, а потом все что нужно было и на что хватало денег. Замечу, что мы тоже фактически с одним чемоданом выехали и стало невыносимо в одних спортивках ходить и зимой , и летом
Ответ дляМэри Попкинс
Ну наші жінки в декреті, купують продукти, готують, перуть, прибирають. А він шо не може
Міг би, але до найближчого магазину 10 км
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу