Якщо свідомо йдеш туди, де помреш, це рахується самогубством?

Так в теме написали про что

Там все досить чітко написано. Іти свідомо туди, де точно помреш.

Годину тому прочитала про чоловіка, який наїхав на міну, в Вишгородському районі, він загинув, а хотів напевно жити.
Я останнім часов все частіше задумуючись над тим, що якби я померла, то мені б стало легше. Але робити щось з собою не буду 100 %.
Якось накрило мене. І це не через війну.
Є двоє дітей рідлітків, які мабуть (я все себе вмовляє, що це не так) мене не поважають, хоча завжди виховувала їх правильно, з моєї точки зору.
Донька 14.5 роки може послати мене, син перестає слухатися.
Є чоловік після тяжкого поранення, пройшов майже рік, ще оговтується від всього, вдома майже не буває, бо йому важко це все бачити (((
Завжди хотіла , щоб всім було менше хатньої роботі і більше лишалося часу на себе і школу/уроки. Пам´ятаю, як я в дитинстві все по дому робила сама, прибирали, прала руками і т.д і т.п.
По ітогу, посуд миє посудомийка, підлогу робот-пилосос, речі пере і суше машина.
Продукти купую сама, уроки робити допомагаю.
Їсти готую і прибираю решту майже сама.
Працюю пів дня, решту часу щось роблю вдома.
Що маємо: не повага до мене від дітей . От і думаю, напевно всім було б краще, якби мене не стало...
Це так, трохи поплакатись, бо більше нема кому ....

Это не 100% смерть

Розумію, що дура, всі живі-здорові, що ще треба ?
Чоловік дивом вижив, дякуючи Богу !

Годину тому прочитала про чоловіка, який наїхав на міну, в Вишгородському районі, він загинув, а хотів напевно жити.
Я останнім часов все частіше задумуючись над тим, що якби я померла, то мені б стало легше. Але робити щось з собою не буду 100 %.
Якось накрило мене. І це не через війну.
Є двоє дітей рідлітків, які мабуть (я все себе вмовляє, що це не так) мене не поважають, хоча завжди виховувала їх правильно, з моєї точки зору.
Донька 14.5 роки може послати мене, син перестає слухатися.
Є чоловік після тяжкого поранення, пройшов майже рік, ще оговтується від всього, вдома майже не буває, бо йому важко це все бачити (((
Завжди хотіла , щоб всім було менше хатньої роботі і більше лишалося часу на себе і школу/уроки. Пам´ятаю, як я в дитинстві все по дому робила сама, прибирали, прала руками і т.д і т.п.
По ітогу, посуд миє посудомийка, підлогу робот-пилосос, речі пере і суше машина.
Продукти купую сама, уроки робити допомагаю.
Їсти готую і прибираю решту майже сама.
Працюю пів дня, решту часу щось роблю вдома.
Що маємо: не повага до мене від дітей . От і думаю, напевно всім було б краще, якби мене не стало...
Це так, трохи поплакатись, бо більше нема кому ....

Там все досить чітко написано. Іти свідомо туди, де точно помреш.

Воевать

Годину тому прочитала про чоловіка, який наїхав на міну, в Вишгородському районі, він загинув, а хотів напевно жити.
Я останнім часов все частіше задумуючись над тим, що якби я померла, то мені б стало легше. Але робити щось з собою не буду 100 %.
Якось накрило мене. І це не через війну.
Є двоє дітей рідлітків, які мабуть (я все себе вмовляє, що це не так) мене не поважають, хоча завжди виховувала їх правильно, з моєї точки зору.
Донька 14.5 роки може послати мене, син перестає слухатися.
Є чоловік після тяжкого поранення, пройшов майже рік, ще оговтується від всього, вдома майже не буває, бо йому важко це все бачити (((
Завжди хотіла , щоб всім було менше хатньої роботі і більше лишалося часу на себе і школу/уроки. Пам´ятаю, як я в дитинстві все по дому робила сама, прибирали, прала руками і т.д і т.п.
По ітогу, посуд миє посудомийка, підлогу робот-пилосос, речі пере і суше машина.
Продукти купую сама, уроки робити допомагаю.
Їсти готую і прибираю решту майже сама.
Працюю пів дня, решту часу щось роблю вдома.
Що маємо: не повага до мене від дітей . От і думаю, напевно всім було б краще, якби мене не стало...
Це так, трохи поплакатись, бо більше нема кому ....

Виховання до поваги не має відношення. Виховання закінчується років в 6-7. Особистість формує середовище.
Я б вам рекомендувала викроїти час на себе та знайти одне заняття для душі.
Нікому легше від вашої смерті не стане. До того ж в війну не можна так міркувати.

Автор, де Ви є, ми чекаємо на пояснення, за яку саме людину Ваш старпост, та чому людина йде свідомо туди, де реально має померти?

Это где например?
Даже на нуле не все погибают
Даже на минном поле есть шанс выжить
Где гарантирована смерть?

Но вероятность высока

Я не це мала наувазі.
Я подумала, що можна піти в ліси Київської обл, де велись бойові дії . Але гарантії нема, що одразу смерть. А інвалідом бути це кошмар .

Я не це мала наувазі.
Я подумала, що можна піти в ліси Київської обл, де велись бойові дії . Але гарантії нема, що одразу смерть. А інвалідом бути це кошмар .

Какая разница как человек умер .. итог один

Хто проголосува за нещасний випадок, аргументуйте.

Йдучи на фронт, людина не 100% загине, просто є така ймовірність.

Чому не самогубство? Самогубці створюють умови для смерті, а десь є вже існуючі і людина туди йде з повним розумінням, що трапиться. Як на мене, чисте самогубство.

Розумію, що дура, всі живі-здорові, що ще треба ?
Чоловік дивом вижив, дякуючи Богу !

людина хоче померти, але не хоче вчиняти самогубство...
так что это за место где она умрет без самоубийства?

Годину тому прочитала про чоловіка, який наїхав на міну, в Вишгородському районі, він загинув, а хотів напевно жити.
Я останнім часов все частіше задумуючись над тим, що якби я померла, то мені б стало легше. Але робити щось з собою не буду 100 %.
Якось накрило мене. І це не через війну.
Є двоє дітей рідлітків, які мабуть (я все себе вмовляє, що це не так) мене не поважають, хоча завжди виховувала їх правильно, з моєї точки зору.
Донька 14.5 роки може послати мене, син перестає слухатися.
Є чоловік після тяжкого поранення, пройшов майже рік, ще оговтується від всього, вдома майже не буває, бо йому важко це все бачити (((
Завжди хотіла , щоб всім було менше хатньої роботі і більше лишалося часу на себе і школу/уроки. Пам´ятаю, як я в дитинстві все по дому робила сама, прибирали, прала руками і т.д і т.п.
По ітогу, посуд миє посудомийка, підлогу робот-пилосос, речі пере і суше машина.
Продукти купую сама, уроки робити допомагаю.
Їсти готую і прибираю решту майже сама.
Працюю пів дня, решту часу щось роблю вдома.
Що маємо: не повага до мене від дітей . От і думаю, напевно всім було б краще, якби мене не стало...
Це так, трохи поплакатись, бо більше нема кому ....

Та яка різниця. Є питання, є умова. В умові чітко вказано, що помреш. То який це нещасний випадок? Ну нехай для прикладу це буде якась пожежа і хтось зайде в дим і угорить на смерть.

Пишу за себе.
Поки нікуди я не йду.
Думки в голові різні зараз.

Авторе, в мене теж саме. Старша 18р зі мною не розмовляє, чоловік не розмовляє бо нема про що або не вважає мене достойним співрозмовником. Та й взагалі складні стосунки, хоча зі сторони образцово-показна сімя. В мене таке враження що мене хочуть вижити з будинку. Всім добре без мене. Ходжц сама не своя, в депресії, відчуваю самотність, непотрібність, свою нецінність. Хоча, мабуть якщо ходжу то не депресія. Але такеее

Имеет. Воспитание заканчивается не в 6-7 лет