Якщо свідомо йдеш туди, де помреш, це рахується самогубством?

Пишу за себе.
Поки нікуди я не йду.
Думки в голові різні зараз.

Годину тому прочитала про чоловіка, який наїхав на міну, в Вишгородському районі, він загинув, а хотів напевно жити.
Я останнім часов все частіше задумуючись над тим, що якби я померла, то мені б стало легше. Але робити щось з собою не буду 100 %.
Якось накрило мене. І це не через війну.
Є двоє дітей рідлітків, які мабуть (я все себе вмовляє, що це не так) мене не поважають, хоча завжди виховувала їх правильно, з моєї точки зору.
Донька 14.5 роки може послати мене, син перестає слухатися.
Є чоловік після тяжкого поранення, пройшов майже рік, ще оговтується від всього, вдома майже не буває, бо йому важко це все бачити (((
Завжди хотіла , щоб всім було менше хатньої роботі і більше лишалося часу на себе і школу/уроки. Пам´ятаю, як я в дитинстві все по дому робила сама, прибирали, прала руками і т.д і т.п.
По ітогу, посуд миє посудомийка, підлогу робот-пилосос, речі пере і суше машина.
Продукти купую сама, уроки робити допомагаю.
Їсти готую і прибираю решту майже сама.
Працюю пів дня, решту часу щось роблю вдома.
Що маємо: не повага до мене від дітей . От і думаю, напевно всім було б краще, якби мене не стало...
Це так, трохи поплакатись, бо більше нема кому ....

Додам. Ви пишете: що якби я померла, то мені б стало легше.
Це не так працює. В такому випадку ваші всі невирішені питання полягуть вантажем на ваших дітей і терзатимуть їх довічно. Так не робиться. Мати - вона стіна, мати - вона форпост, до матері - за порадою йти. От станьте такою матір´ю. Я вірю в вас.

Не гневите Бога, автор.

Не чудіть, ми майже всі були у схожій ситуації. Я теж було вдома все сама, всім пофіг на все. А зараз діти студенти, молодший вступив цього року. З ними майже ідеальні стосунки, вони мені як друзі, а не лише діти. Особливо донька, а в 14 це ж був кошмар. Потерпіть, все обовʼязково налагодиться, але дітей не надто опікайте, цього ніхто не оцінить. Особливо припиніть вчити уроки, якщо це не 1й клас.
Ну і на рахунок самогубства, ви кого обдурити зібрались себе чи Бога? Останнього точно не обдурите.

Я розумію, що підлітки, складний вік, АЛЕ я себе так не поводила з батьками і знайомі мої не поводили.
Це якісь інші діти, ніж були ми.

В якому світі жили ви? І в якому вони? Вони прийшли в світ, де все більше речей прогресивно мають все менше й менше сенсу. Їх особистіть - продукт середовища, наповненого протиріччами та фрустрацією, та пошуком сенсу. Якщо їхня мати не може собі дати ради, то чого ви очікуєте від них?

Скільки ж ще чекати ?
Я розумію, що коли будуть свої діти, вони все зрозуміють, але зараз тут і зараз складно.

Розумію, що дура, всі живі-здорові, що ще треба ?
Чоловік дивом вижив, дякуючи Богу !

У нас з чоловіком не було нічого, в них майже все є.
Але вони це не цінують, бо зараз це для них норма і всі так живуть.

В якому світі жили ви? І в якому вони? Вони прийшли в світ, де все більше речей прогресивно мають все менше й менше сенсу. Їх особистіть - продукт середовища, наповненого протиріччами та фрустрацією, та пошуком сенсу. Якщо їхня мати не може собі дати ради, то чого ви очікуєте від них?

У моїх ще дітей немає, а вже все добре)) Все налагодилось, коли я почала відноситись до них, як до дорослих. Лише тоді я зрозуміла, які золоті у мене діти. Жалкую тільки, що не зробила цього раніше.

Вам потрібно звернутись до психіатра для призначення антидепресантів.Я серйозно.
В мене також такі думки були,що я нікому не потрібна лиш всіх дратую,бо відчуваю хамство від рідних.Що краще б я загинула я ,а ніж якась дитина від обстрілу.Що її життя цінніше за моє .це депресія,тривожний стан,який далі лиш загостриться,тому потріна консультація лікаря

Годину тому прочитала про чоловіка, який наїхав на міну, в Вишгородському районі, він загинув, а хотів напевно жити.
Я останнім часов все частіше задумуючись над тим, що якби я померла, то мені б стало легше. Але робити щось з собою не буду 100 %.
Якось накрило мене. І це не через війну.
Є двоє дітей рідлітків, які мабуть (я все себе вмовляє, що це не так) мене не поважають, хоча завжди виховувала їх правильно, з моєї точки зору.
Донька 14.5 роки може послати мене, син перестає слухатися.
Є чоловік після тяжкого поранення, пройшов майже рік, ще оговтується від всього, вдома майже не буває, бо йому важко це все бачити (((
Завжди хотіла , щоб всім було менше хатньої роботі і більше лишалося часу на себе і школу/уроки. Пам´ятаю, як я в дитинстві все по дому робила сама, прибирали, прала руками і т.д і т.п.
По ітогу, посуд миє посудомийка, підлогу робот-пилосос, речі пере і суше машина.
Продукти купую сама, уроки робити допомагаю.
Їсти готую і прибираю решту майже сама.
Працюю пів дня, решту часу щось роблю вдома.
Що маємо: не повага до мене від дітей . От і думаю, напевно всім було б краще, якби мене не стало...
Це так, трохи поплакатись, бо більше нема кому ....

Авторе, в мене теж саме. Старша 18р зі мною не розмовляє, чоловік не розмовляє бо нема про що або не вважає мене достойним співрозмовником. Та й взагалі складні стосунки, хоча зі сторони образцово-показна сімя. В мене таке враження що мене хочуть вижити з будинку. Всім добре без мене. Ходжц сама не своя, в депресії, відчуваю самотність, непотрібність, свою нецінність. Хоча, мабуть якщо ходжу то не депресія. Але такеее

Про чоловіка не поняла, чого він вдома не буває? І де він тоді буває в цей час? Ну так то це і його діти, чого він не виховує їх? Він чоловік чи сусід?

Я не це мала наувазі.
Я подумала, що можна піти в ліси Київської обл, де велись бойові дії . Але гарантії нема, що одразу смерть. А інвалідом бути це кошмар .

Це дитяча позиція жертви-от я помру і всі пожаліють, плак, плак.
Сходіть краще жо психотерапевта, розберіться в чому проблема, чого так.

Вчитися донька не хоче, д.з. взагалі не робить, каже, що їй в житті це не знадобиться ! 9 клас .
Гарно малює, але поступити кудись з середнім балом 5 не вдасться.
Де вона буде працювати ?
Не уявляю.
Син вчиться, але якщо поганий настрій, його не вмовиш.
Перестав ходити на тренування, бо не хоче. Сьогодні не пішов в школу (4 клас), сказав, що не хоче туди ходити (можливо через доньку, бо вона кожен ранок прокидається зі словами, що вона ненавидить школу...

Вчитися донька не хоче, д.з. взагалі не робить, каже, що їй в житті це не знадобиться ! 9 клас .
Гарно малює, але поступити кудись з середнім балом 5 не вдасться.
Де вона буде працювати ?
Не уявляю.
Син вчиться, але якщо поганий настрій, його не вмовиш.
Перестав ходити на тренування, бо не хоче. Сьогодні не пішов в школу (4 клас), сказав, що не хоче туди ходити (можливо через доньку, бо вона кожен ранок прокидається зі словами, що вона ненавидить школу...

До мого чоловіка після поранення в шпиталі приходило 2 різних психолога, не допомогли йому, потім прийшов психіатр і назначив йому гідазіпам, чоловік був овочем 2 тижні, я так не хочу.

Хочу звільнення від всього!
Але не хочу, щоб щось сталося із моєю родиною !

В нас на такі закидони відповідь одна: хіба ж хочеш - мусиш)) Відчепіться від доньки. В мене була така ж ситуація. А потім я забила на те навчання. І о чудо, з 9 по 11 клас донька стала мало не відмінницею. Вона зрозуміла, що батьки змирилися і відповідальність за навчання лише на ній. А тут ще й брат мій приходив майже кожного дня і питав, ну що в «строй» підеш ( це будівельний коледж у нас)? І якось воно все разом подіяло. Коли в 11 класі донька почала вимагати репетиторів, я сказала, що оплачувати буду, але шукай сама, бо нормальні люди думають про це заздалегідь. І уявляєте, вона сама собі познаходила всіх потрібних репетиторів, гарно здала зно і вступила на бюджет. З сином вже все було по накатаній, репетиторів сам собі шукав.

Після 9 класу - в училище. Це її вибір. Ким вона буде працювати - це вже не ваше питання. Ви купили їй планшет та їжу, одяг - далі хай сама розбирається.

А куди це так піти можна?

Аж не віриться, що таке буває )
Донька якщо захоче, все зробить, але їй то поки що не треба )
Ви вселили в мене надію !
Дякую

Хто проголосува за нещасний випадок, аргументуйте.

Так розвивайте самоцінність. Вы сама себе не любите, не поважаєте, але хочете шоб це робили інші, то так ця схема не працює. Спочатку вы маєте себе любити і поважати, а потім вже й інші підтягнуться.
Вони не хочуть з вами спілкуватися? Ну то забийте, не бігайте заглядати у очі, знайдіть собі заняття, знайомих, танке цікавою сама для себе. Наприклад станьте волонтером, знайдіть собі там заняття та спілкування. Чи опануйте нову професію, знайдіть собі цікаві курси, пілатесом займіться серйозно і т.д. подумайте, що вам цікаво.

например, можно ваш вариант что это за место такое?

Скільки ж ще чекати ?
Я розумію, що коли будуть свої діти, вони все зрозуміють, але зараз тут і зараз складно.